read-books.club » Пригодницькі книги » Чорний красень 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний красень"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорний красень" автора Анна Сьюелл. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 64
Перейти на сторінку:
я не такий дурний, щоб сердити господаря чи змушувати Джеймса червоніти за нас. Окрім цього, коли я катаю дітей, то й відповідаю за них саме я. Їх мені довірили, розумієш? Якщо хочеш знати, то кілька днів тому я чув, як у розмові з місіс Блумфілд наш господар сказав: «Мила пані, ви дарма так переживаєте за дітей. Мій старий Веселун подбає про них не гірше, ніж ми з вами. І вірите, я не продав би його ні за які гроші, такого доброго і надійного поні ви тут ніде не знайдете». Тож невже ти думаєш, що я настільки невдячний, щоб геть чисто забути всі турботи, якими був тут оточений усі п’ять років; спаплюжити довіру людей і озвіріти тільки через те, що двоє малолітніх невігласів не знають, як поводитися з кіньми? О, ні! Ти ще не жила в такому місці, де до тебе гарно ставляться, тобі цього не зрозуміти, і мені дуже шкода. Але повір, у гарному місці і кінь стає гарним. Я не маю до наших робітників найменших претензій, навіть більше — я їх страшенно люблю.

Сказавши це, Баский Веселун форкнув через ніс, як, зазвичай, робив це зранку, зачувши за дверима кроки Джеймса.

— А ще, — провадив далі Веселун, — брикаючись наліво і направо, де б я опинився? Мене б умить продали без жодних рекомендацій, і нидів би я зараз десь у м’ясника на побігеньках чи гарував би, наче проклятий, на морському узбережжі, і всім було б до мене байдуже. І згадували б нещасного Веселуна тільки тоді, коли треба всипати пару гарячих, щоб швидше тягнув екіпаж із трьома-чотирма кремезними пасажирами, охочими розважитися на природі. Я пережив таке не раз. Ні, — він похитав головою, — сподіваюся, до цього ніколи не дійде.

Розділ 10
Розмова в саду

Ми з Джинджер не були простими ломовими ваговозами, все-таки в наших жилах текла кров скакунів. І я, і вона мали із гривою по добрих п’ятнадцять із половиною долонь,[32] відтак ми однаково були придатні і для верхової їзди, і для запрягання в екіпаж. Господар полюбляв казати, що йому подобається, коли люди або коні вміють робити кілька різних справ, а не одну. А що він не любив пускати в очі туману, як це робили завсідники лондонських парків, то й серед коней віддавав перевагу тим породам, від яких, на його думку, було більше користі. Нам же самим найбільше подобалися ті моменти, коли нас сідлали для кінної прогулянки. Господар сідав верхи на Джинджер, господиня — на мене, а юні леді — на Сера Олівера і Веселуна, і ми пускалися легким клусом або чвалом.



Такі прогулянки незмінно додавали нам утіхи й бадьорості. Як кінь, що возить господиню, я старався зарекомендувати себе тільки з кращого боку. Вершниця вона була легенька, голос мала приємний, а повід тримала так легко, що я його й не відчував.



О, якби люди знали, як полегшує кінську долю легка рука і як вона допомагає зберегти в доброму стані рот і губи коня та не зіпсувати його вдачі, вони б не били нас повіддям, не смикали і не тягнули, як то часто роблять. Рот коня такий чутливий, що, коли його не зіпсувати грубим чи недбалим поводженням, він відчуває найменший порух візникової руки, і кінь за одну соту миті розуміє, чого від нього хочуть. Мій рот і мої губи не були зранені, і я думаю, що саме тому наша господиня віддала мені перевагу перед Джинджер, дарма що крок у неї був нітрохи не гірший за мій. Вона нерідко мені заздрила і все казала, що винне в цьому неправильне об’їждження та ще осоружні вудила в Лондоні; мовляв, саме тому в неї губи не такі ідеальні, як у мене. А старий Сер Олівер потім сказав:

— Ну-ну, спокійно! Не хвилюйся ти так. У тебе й так найбільший привілей. Кобилі, яка може витримувати вагу господаря (а він нівроку!) і зберігає пружність кроку, не личить журитися через те, що вона не возить леді. Ми, коні, маємо приймати речі такими, якими вони є, і всім бути задоволеними та старанними доти, доки до нас гарно ставляться.

Я часто запитував себе, як сталося, що в Сера Олівера такий короткий хвіст; направду, дюймів шість-сім завдовжки — не більше, з волосяною китичкою, що звисала з нього. Одного вихідного дня, який ми проводили в саду, я наважився у нього запитати, через яку таку пригоду він утратив свій хвіст.

— Пригоду! — форкнув він, несамовито глипнувши в мій бік. — Пригоди тут ні до чого. То був жорстокий, ганебний, холоднокровний учинок! Коли я був ще молодий, то потрапив до місця, де робили ці бузувірські штучки. Мене прив’язали і закріпили так, що я не міг поворухнутися, а потім прийшли вони і просто з кісткою, по живому обітнули мій довгий чудовий хвіст і забрали його геть.

— Який жах! — вигукнув я.

— Що жах, то жах! І справа не тільки в тому, що біль був нестерпний та довго допікав, і не тільки у принизливому становищі після втрати найкращої прикраси, якої тебе раптом позбавляють (і це можна пережити), а ще й у тому, що як тепер відганяти мух зі своїх боків та задніх ніг? Ви, хвостаті, просто зганяєте мух, навіть про це не замислюючись; ви й гадки не маєте, яка це мука, коли вас обсідають мухи та їдять поїдом, а вам їх ні за що з себе не зігнати. Ця вада — на все життя, і мука — теж на все життя, та, дякувати Небу, зараз цього вже не роблять.

— Ну, а для чого це робилося тоді? —

1 ... 10 11 12 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний красень», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний красень"