Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Бідолаха ти, бідолаха, — пожалів друга Сироїжкін. — Скільки працюєш через нас! Ти не втомився? Ти не перегориш?
— Я почуваю задоволення, коли допомагаю вам. — Електронік усміхнувся. Не так, як усміхаються люди, а якось особливо, по-своєму, скупою усмішкою. — Ти чиниш неправильно, коли жалієш мене. Хвали мене більше, і я ще краще працюватиму.
Сироїжкін здивовано глянув на товариша.
— Так, — промовив Електронік. — Я з тих, кого лікують аплодисментами. Поки я, звичайно, можу працювати.
— Чудово! — Сергій заплескав у долоні, — Ти найкращий у світі астрофізик, біолог, математик, фізик, хімік, психолог, механік, володар знаменитого Рессі й консультант восьмого «Б». Не беручи до уваги іншого.
— Ми доведемо Таратарові й решті, що звичайні генії існують! — хрипло сказав Електронік. — Наші винаходи потрібні людям.
Вони стали згадувати, як Таратар підозріло поставився до лампочки, що світилася, як обережно заглядав у каструлю, як, розчепіривши руки, ловив Макара, коли той падав, і розсміялися. От би Таратара сюди, в обсерваторію, — чи повірить він у майбутню Наднову? Мабуть, ні. І поки що матиме рацію: будь-який розрахунок, будь-яку теорію підтверджують чи спростовують лише результати досліду.
— А раптом ми помилилися? — запитав Сергій. — І обсерваторії попереджено. Соромно буде…
— Помилилися? В чому? — суворо запитав Електронік. — За розрахунки я ручаюся. Ми виходили з опублікованих даних цих обсерваторій.
— Пам’ятаєш, — підхопив Сергій, — я сказав: «Чому ніхто не спостерігав Наднову до вибуху? Адже вони від чогось повинні вибухати…» Ти відповів мені, що ніхто у світі не знає точно причини вибуху, інакше б Всесвіт не був для людини загадковим. А я тобі навів приклад з будинком — як уранці спалахують вікна, бо люди збираються на роботу. І в зорі є своя причина… І тоді ми стали говорити про масу, енергію, відстань.
— Ти майстер ставити дуже складні запитання, — підтвердив Електронік. — Я так не вмію.
— Зате ти вмієш розвивати й підкріпляти будь-яку думку… Але якщо у вихідних даних є хоч маленька неточність, різниця у відповіді може становити плюс-мінус кілька століть, — заявив Електронік.
— Ти хочеш сказати, що мені доведеться сидіти на горищі кілька століть?
— Сподіваюся на розрахунки… Однак вибух триває кілька хвилин. Ти можеш проспати.
— Я не спатиму, — переконано сказав Сироїжкін і глянув у вічко телескопа. — Поки що нічого не видно.
— Якщо спалах станеться удень, — мовив Електронік, — радіотелескопи вловлять його. Та в нас є Рессі. Він спостерігає з Юпітера.
— Рессі напевне не проґавить! — зрадів Сергій.
Про Рессі Сергій завжди згадував із задоволенням і смутком. Як би він хотів, прокинувшись, одразу побачити добродушну морду, розумні очі. Але Рессі так далеко від дому, один в чужому океані, стереже незнайому істоту. А що, коли вона нападе на Рессі? Чи виявиться він, як завжди, невловимим?..
Саме в ту мить, коли в космосі летіли радіосигнали із завданням для Рессі установити спостереження за Надновою, на горищі продзвенів звичайний телефонний дзвінок, і Електронік промовив:
— Алло!..
Сергій здивовано слухав знайомий голос своєї мами, не розуміючи, звідки він звучить.
— Електроніку, ти часом не бачив Сергія?
Сергій не встиг подати другові ніякого знаку, й Електронік з усією прямотою відповів:
— Я його бачу зараз. Він сидить переді мною.
— Хлопці, досить працювати, уже пізно, — суворо мовила мама. — Скажи, що ми його чекаємо…
Сергій обурено глянув на друга:
— Ех ти, не міг щось придумати, найкращий у світі консультант!
— Я завжди кажу те, що є насправді, — нагадав Електронік своє головне правило.
Сироїжкін кинув погляд на горищне вікно, ущерть набите зорями. Який дивний вибір у астрофізика: Всесвіт чи сон?..
— Електроніку, будь другом, піди замість мене.
Електронік мовчки похитав головою.
— Ти — це я, а я — це ти, — нагадав заповітний пароль Сергій, — Ну, останній раз. Розумієш, дуже досадно буде, коли проґавимо спалах. Адже Наднова…
Електронік несподівано погодився.
— Я піду замість тебе. Тільки я не збираюся говорити неправду.
Сергій потиснув руку другові.
— Якщо все буде гаразд, то зорю назвемо «Наднова Електроніка — Сироїжкіна». Аби тільки спалахнула!
— Телеграми, надіслані в обсерваторії, я підписав твоїм іменем. Я лише помічник. — І Електронік пішов.
В окулярі телескопа зорі підморгували Сироїжкіну, променилися, сплітаючи сріблясту мережку. У мирному зоряному гамаці лежав щасливий астрофізик. Приємно було думати, що біля такого ж віконця сидів колись сам Йоганн Кеплер, насолоджувався самотністю й страждав через те, що не може описати гармонію всього світу. Його не розуміли сучасники, він був дуже самотній, бо висловлював безумні для свого часу ідеї. Кеплер вірив у математичне описання природи, в типові причини руху планет, в єдність земних і небесних законів. Кеплер писав про Землю, яка, наче корабель на всіх вітрилах, мчить по своїй гігантській орбіті, — немов чітко бачив її з космосу. Історію відкриття вічних законів руху планет Кеплер порівнював з розповідями про плавання Колумба, Магеллана й Васко де Гами.
А Макар захопився лише бочками. Він так і не зрозумів, що Кеплер був не просто геніальним астрономом, математиком, фізиком далекої доби, а першим, можливо, у світі астрофізиком.
І Сироїжкін, подумки сперечаючись з Гусєвим, дістав із саморобної полиці томик з довгою назвою: «Нова астрономія, заснована на причинах, або фізика неба, представлена дослідженнями рухів зорі Марс… 1609 р.». Відкрив першу сторінку знаменитої кеплерівської «Нової астрономії», прочитав уголос:
— «У наш час вельми важка доля тих, хто пише математичні, а особливо астрономічні книжки. Якщо не дотримується необхідна точність — у теоремах, поясненнях, доведеннях і висновках, — то книжка не буде математичною. Якщо ж точність дотримала, читання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Електроніка», після закриття браузера.