Читати книгу - "Авантюра"

одному, напевне вичікуючи для себе щось звично-приємне — місто, як і весь півострів, приваблювало туристів. У вузьких смужках з легкої тканини, які умовно можна було б назвати одягом, звабливо-екстравагантні біорики-дівиці справляли враження безтурботно-щасливого племені й могли вразити не тільки любителів екзотики — навіть місцеві жителі не обходили їх боком. І по-своєму були щасливі.

Із літака, що наче вертоліт без лопастей, плавно опустився у центрі залитого сонцем майдану, вийшла група до п’ятдесяти чоловік. Вони наперебій загаласували, показуючи у бік високих териконів скам’янілої бурої породи на околицях міста, що явно псувала довколишній пейзаж своїми незугарно-дикими формами.

Екскурсовод знервовано-збуджено засмикався, замахав руками, показуючи пальцями у протилежний бік, на химерні будівлі у центрі міста, тільки туристів хвилювало інше, і він зморено відійшов від них. Саркастично усміхнувся, мовляв, випустять пар і все стане на свої місця — не перший раз…

Звичний прийом спрацював без осічки. Вгледівши привітні обличчя напівоголених біориків, прибулі радісно заклацали маленькими фотоапаратами, намагаючись пильніше розгледіти й зафіксувати на пам’ять незвичну сексуальність мідноликого дива. Ті ж були раді — безсоромно демонстрували свої форми тіла кожному на вибір. І самі в накладі не залишалися — розрахунок відбувався на місці. За цим пильно слідкували сіро-зелені.

Екскурсовод із жаб’ячим обличчям користувався нагодою:

— Перед вами молоде, щасливе покоління півострова й однойменної держави. Хоч ваше суспільство ізолювало нас від себе, створило тут резервацію й назвало її заповідником-державою минулого, ми своїм життям стверджуємо здатність нашої системи до виживання. Ми не тільки вчорашнє, а й майбутнє; докажемо, що ми є, були й будемо… І ми переможемо! — виголосивши тираду, він полегшено видихнув.

— А переселятися до вас можна? — підняв обидві руки вверх згорблений дідок, що не зводив з біориків бляклих очей.

— Хоч сьогодні, — зрадів екскурсовод. — Ми надаємо політичний притулок усім, хто цього бажає. Ми тут усі рівні й маємо одинакові права — фабрики, шахти, заводи і все інше багатство належить народу, котрий під керівництвом свого виразника й захисника, партії Колективного порядку, досягає все нових і нових висот… Слава партії Колективного порядку!.. Хай живе партія Колективного порядку!..

Поки він патякав, дідок, а за ним і парубійко до двадцяти років, протислися ближче й шепнули:

— Ми хочемо залишитись…

— Не відходьте від мене, — почули у відповідь. В руках екскурсовода з’явився маленький передавач. Продовжуючи жестикулювати й вигукувати лозунги, він натис червону кнопку.

— Кінчай агітацію, — показуй пам’ятки, — півголосом, але досить чітко висловився блідолиций чоловік в легкому білому напиналі. Його підтримали майже усі туристи й екскурсовод осікся…

Група направилась до музею великого рульового партії Колективного порядку Ле Ні. Вступаючи в протиріччя із внутрішнім змістом, своїм зовнішнім архітектурним оформленням він явно претендував на лідерство в розвитку цивілізації — модерний різновид бетону, скла і легкі повітряні форми відтворювали фантастичні пориви сьогодення, а експозиція, що проглядалася крізь скло, нагадувала давній період становлення людства. І було незрозуміло: чи це прорахунок архітектора, чи це його бачення світу.

В цей ранішній час біля входу в музей було чомусь людно, і ніхто не звернув увагу на трьох чоловік із спортивними сумками через плече, що, переморгнувшись, відстали від групи й змішалися з місцевими жителями. Вони пильно зирили за екскурсоводом, що справно, мов диригент, задавав тон — пропускав туристів у навстіж розчинені двері й утримував біля себе парубійка з дідусем.

Коли останні бажаючі попасти в музей ще товпились у дверях, до входу на великій швидкості під’їхав легковик продовгувастої форми. Його корпус розкрився й екскурсовод підштовхнув своїх підопічних.

— Сідайте… — Його жаб’яче обличчя світилося справжньою радістю. По очах було видно, що перший успіх окриляв, вселяв надію…

Машина, прийнявши в себе переселенців, зникла так само швидко, як і з’явилась.

Через годину звеселілі туристи вийшли й гамірною юрбою направились до старовинного особняка, що височів над химерними виступами покрівлі неподалік, і тільки вони зникли, на голови перехожих опустилися кийки мідноликих охоронців. У своє задоволення перекочуючи горами біцепсів, вони з гиком висипали з бокових під’їздів музею.

— Розійдись, розійдись… — у такт ударів по майдану розляглися веселі окрики.

Кілька агонізуючих голомозих звалилися тут же, інші кинулись хто куди — по двоє, по троє хіряни зникали в провулках. Підозріло оглядаючись, одними з перших кинулась туди й трійця туристів.

Перегодя, впевнившись у безпеці, сивоголовий, коренастий чоловік із пошрамованим обличчям зупинив свою компанію біля масивних дверей невеличкого бару, звідкіля вилітали злі, ритмічно-гавкаючі звуки джазу.

— Перепочинемо…

Вони зайшли. В автоматі взяли брудно-сіре пійло і відійшли у дальній кут.

— Кисле, — сивоголовий задовольнився тільки одним ковтком, а наймолодший жадібно випив усе до дна, після чого тихцем сплюнув.

— Фу, погань…

На їх жах, двері із гуркотом розчинилися і знадвору до приміщення ввалився здоров’як з перекошеним від люті обличчям, статурою не гірше мідноликих охоронців.

Не володіючи собою, прибулець кинув купюру на стойку.

— Холодного!..

Вгодований бармен механічно відволікся від розмальованої, з райськими губами, живої ляльки-біорика й, іронічно скривившись, узяв гроші. Тим же, завченим рухом налив і поставив перед відвідувачем кварту рудої каламуті.

Відвідувач, що, мабуть, забрів сюди вперше, здивовано заглянув у середину, потім ривком нагнувся вперед. Схопив закучерявлений на бичачій шиї бармена чуб і з силою притис його голову вниз. М’яким, розтеклим обличчям протяг її по залитій поверхні стойки вправо, потім вліво й, піднявши кварту, вилив рідину за напахчений комір розкішної сорочки. А коли в такий же спосіб підняв і вивернув гикаючу голову обличчям до себе, співчутливо усміхнувся.

— Ну й мармиза ж в тебе… Холодного!.. — роз’ясняюче повторив і поблажливо розтис кулак. Руки старанно витер об сорочку на грудях рудого.

Буряковіюча, з розкошланими густими бровами і брудними потьоками, фізіономія бармена смикалась, а широко випуклі прозорі очі догідливо моргали в такт нерозбірливого