read-books.club » Пригодницькі книги » Двоє під однією парасолькою 📚 - Українською

Читати книгу - "Двоє під однією парасолькою"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Двоє під однією парасолькою" автора Сергій Олександрович Абрамов. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 107
Перейти на сторінку:
призьбу. Соромно йому було. А ще істориком збирався бути, недорікуватий! Не зумів пояснити Пеліканові навіть не суть білого руху — суть на поверхні лежить, — а достатню поки що життєвість його. Вісімнадцятий рік надворі. До Москви і Петрограда — верстви неміряні. Села — одне за інше глухіше, бідність з усіх дірок пре. Поки мужик розбереться, за кого битися варто, він, не виключено, голову складе в бою зі своїм же братом мужиком. Та незабаром розбереться, до кінця все зрозуміє — сам дійде до істини і пояснить йому. Хто пояснить? А канчуки командирські. А нічні розстріли. А лихе молодецтво білогвардійців, яким уже й живих людей бракує—півнів шмагати почали. Людей-бо ж вони не лише шмагають, але вішають і стріляють… Ось в Іванівці Федір розповідав, хазяїн хати, де вони з Ледньовим ночували. Пройшов через них полк, можливо, саме того полковника Смирного, і полоненого комісара в село привів, щоб показувати. Прив’язав комісара до двох ялинок за обидві ноги і… Ну, день-два ще похазяйнували в Іванівці орли, побешкетували, поживилися і пішли верхами. А половинки комісарського тіла все на ялинках висіли. Навіть Федір, а він німецьку війну пережив, ногу на ній втратив, і то хрестився, коли розповідав. Казав: моторошно, коли вони на вітрі колихаються…

Ось це і є — червона пропаганда. І якщо її ще словом підсилити, хто б тоді до білих примкнути подумав?

А чого ж ти, Ігорочку, не підсилив? Адже міг, міг! Легенду свою чудову бережеш? Ламаного гроша вона не варта, коли спостерігачем по землі ходитимеш…

Згадав прочитане колись фантастичне оповідання, — так, перегорнув між іншим, Пащенко сунув, казав: хоча і не любиш фантастику, прочитай, ловко придумано, — згадав його Ігор і посміхнувся невесело. Там якраз і говорилося про подорож у минуле, про те, що не має права, не може блукач вільно чи невільно змінювати минуле своїм втручанням: на майбутньому це, мовляв, відіб’ється. Майбутнє майбутнім, а як бути з сумлінням?

Вперше сьогодні зірвався, добрий симптом, сам так вважав. Сидів на призьбі, жував травинку, приходив до себе. Він твердо знав, що розмова, раптово розпочата на ганку, не закінчена і Пелікан недарма в хату втік, щоб охолов сперечальник Бородін, щоб аргументи перевірив, — адже зрозумів Григорій Львович, що за юнацькою недорікуватістю ховається. А якщо зрозумів і не заперечив, так що? Виходить, наша людина Пелікан?

Ні, Ігорю, почекай трохи з висновками, попереду батька в пекло не лізь, як сам Пелікан висловлюватися полюбляє. Поживемо — побачимо.

Тут з-за хати старик Ледньов визирнув, їсти покликав. Виявилося, господар з лісу повернувся, грибів приніс. Ну й сало на стіл пішло, не без того…

А ввечері, коли стемніло і професор, украй наговорившись з господарем про високий зміст селянського життя, зібрався вкладатися спати, Пелікан поманив Ігоря:

— Вийдемо…

Вийшли. Стали біля ганку. Пелікан озирнувся довкола — нікого, двері до хати щільніше причинив.

— Ти ось що… — почав, запинаючись, що не дуже скидалося на балакуна і жартуна, яким звик його знати Ігор. — Хлопець ти мовби правильний, їхали бояри, розумний хлопець. Розмову нашу ми ще продовжимо, час буде. А поки що допомогти мені повинен, розраховую на тебе, давно придивляюся, прицінююся…

— Прицінюєшся? І чого ж я вартий нині?

Хотів того чи ні, а серйозною своєю реплікою повернув Пеліканові раптово втрачену впевненість. Він кинув навіть:

— У базарний день поторгуємось. Не продешевимо, не бійся. А діло слухай, рот затули, вуха розкрий. Я зараз піду, треба мені, а ви ночуйте. Спокійно тут. Вранці до міста вирушайте — тут близенько, до обіду дійдете. Так ось. Запам’ятай адресу: Губернаторська вулиця, будинок чотирнадцять. Хазяйка — Сомова Софія Демидівна. Запам’ятав? Повтори.

Ігор повторив, але не втерпів запитати:

— Навіщо це мені?

— Тобі, певне, на майбутнє знадобиться, а мені зараз потрібно. Знайдете з стариком цей дім, покличете хазяйку, скажете: Гриша прислав. Вона вас пожити впустить.

— Нам не жити треба. Переночувати — і в дорогу.

— Доведеться пожити. — Пеліканів голос став жорстким, колючим. — Згадай срібних орлів і зрозумій: потрібно. До речі, в місті вони саме і перебувають. Весь полк у повному складі. Ну не один він, звичайно… Так що будьте з професором обережні. За тебе не боюся: ти розумний. А старого на вулицю не випускай, нехай з хазяйкою теревені править. Вигадай йому якесь пояснення, чому далі не пішли.

— Вигадати то я вигадаю. А робити що?

— Робити? Знайдеться справа. — Повторив: — Розраховую на тебе. Чекай: свиснуть тобі з вулиці, покличуть. Скажуть: привіт від Григорія Львовича. І все пояснять.

— Довго чекати?

— День, другий, третій. Не втомишся. — А хазяйка?

— А що хазяйка? Хазяйка — жінка добра, вона моїй матері далекою ріднею доводиться. Але хто я такий — не знає.

Сам підставився, сам і отримуй.

— А хто ти такий, Пелікане?

Той посміхнувся, вже невидимий у темряві, що впала на село раптово і відразу, майже без сутінків.

— Пелікан — пташка вільна, тепло любить, вона й восени весну чує. Бачив у Брема: ніс у неї який? А у мене не менший… — Простяг з темряви руку, поплескав по плечу, Ігор аж захитався. — Все буде, як ти хочеш, Ігорочку. А інакше сказати: як треба. Не все ж орлам літати, їхали бояри, треба їм і пеліканам місцем поступитися. Ну, прощавай! Професорові — мої найкращі…

— Почекай, — майже крикнув Ігор. — А ти сам з’явишся, чи як?

І почув — уже немовби здалеку:

— Куди ж ти тепер без мене…

Відчуття таке, що Пелікан нібито і справді літає: тільки що поруч був і вже зник вдалині, розтанув.

Проте настала ніч. Час повертатися до Москви, до Сокольників, додому, бо батько з матір’ю почнуть свого зниклого сина шукати.

6

Що каже підручник з “Історії СРСР” про події громадянської війни у вісімнадцятому році? На жаль, замало і похапцем, загальні факти майже без коментарів. У спеціальних наукових дослідженнях про

1 ... 10 11 12 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двоє під однією парасолькою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двоє під однією парасолькою"