Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

більшою за всі відомі досі космічні швидкості, — близько шістдесят тисяч кілометрів на секунду. Комета посувається по незамкненій кривій, гіперболі, лінія якої проходить у Всесвіті між орбітами планет Сонячної системи. Не виключена можливість, що комета зіткнеться з якимсь тілом нашої Сонячної системи. Дальші спостереження, вимірювання і розрахунки провадяться».

Це повідомлення Гріверса примусило людей подивитися в небо. І багато аматорів-астрономів, озброєних невеличкими телескопами або навіть біноклями, спромоглося знайти в небі серед заплутаної багатотисячної юрби блискучих зірок нову маленьку вогняну краплинку, — комету Гріверса. Газети цілої земної кулі зацікавилися новою кометою, вони охоче друкували небесні карти, де чорним хрестиком було відзначено місце Комети серед зірок.

Деякі науково-популярні журнали нагадали читачам з цього приводу долю відомої комети Галлея. Один з таких журналів звернувся навіть до наукових працівників з запитанням: «Що думають вони з приводу наближення до Сонячної системи комети Гріверса? Чи не загрожує це нашій Землі якимись несподіванками?»

Думки наукових працівників розбіглися. Комета пересувалася в космічному просторі надто швидко, вивчали її ще мало часу, шлях її не був обчислений. Але журнал зробив з цієї анкети своєрідну сенсацію, використавши одну з відповідей. Мало відомий астроном Джонс відповів так:

«Правда, шлях Комети ще не обчислений. Але вже відомо, що гіпербола Комети проходить між орбітами планет. Цілком можливо, що Комета зіткнеться саме з Землею. Наслідки такого зіткнення будуть безумовно катастрофічні».

Журнал у зв’язку з цим розповів читачам історію комети Галлея, останнє з’явлення якої так налякало землю у 1911 році. Астрономи, що вчасно обчислили орбіту комети Галлея, передрікали тоді, що саме 1911 року ця комета на своєму шляху зіткнеться з Землею. Астрономи не помилились: орбіти Землі і комети Галлея дійсно перетиналися у космосі. Але, на щастя, ще перед тим комета Галлея в далеких космічних просторах обернулася на хмарку пороху і дрібних часточок.

Зіткнувшись з цією хмаркою, Земля дістала лише красивий дощ метеоритів, що аж ніяк не пошкодив людству, а лише приніс йому чарівне видовище вогняної зливи.

Так минуло два тижні. Астроном Гріверс мовчав, заглибившись у свої спостереження. Газети, що зняли були галас з приводу його другого повідомлення, незабаром забули про нього, бо їх увагу притяг землетрус у Середній Азії. Тим часом Комета збільшилась, на небі немов виросла нова блискуча зеленувата зірка з ледве помітним вогняним хвостом, що на деякій віддалі від ядра Комети танув серед зірок, мов розчиняючись у чорному небі. Кілька днів, правдивіше, кілька ночей Комету помічали лише аматори-астрономи.

Ще через тиждень астроном Гріверс оголосив своє знамените трете повідомлення. Воно справило вражіння бомби, що раптом розірвалась серед людного майдану. Астроном Гріверс писав:

«Мої останні спостереження ствердили всі припущення й думки. Нова комета має велетенські розміри. Густина її ядра втроє більша за густину Землі. Швидкість пересування нової комети в просторі — 60.000 кілометрів на секунду. Систематичні спостереження доводять, що Комета не зіткнеться з нашою Землею. Але наша планета стоїть перед іншою небезпекою, не менш серйозною. В своєму поривному русі по гіперболі до Сонця мандрівниця В сесвіту — Комета так близько пронесеться біля Землі, що, за всіма обчисленнями, вона мусить захопити своїм притяганням Землю, зірвати її з її місця в С онячній системі і потягнути за собою в невідомі космічні простори. Земля перетвориться на супутника Комети. Ця космічна катастрофа відбудеться о дванадцятій годині ночі 21 червня 19 8 5 року під час літнього сонцестояння Землі».

Ніякими словами не можна описати неймовірну паніку, яка охопила людність після цього повідомлення. Здається, на цілій Землі не було такої людини, яка б щоночі не дивилася в небо, розшукуючи там нову комету. І кожен, хто бачив її, дивувався:

— Хіба зможе оця тендітна небесна гостя, оця невеличка зеленувата блискуча плямка з малесеньким хвостом, — хіба може вона нести Землі таку катастрофу, як пророкована астрономом Гріверсом?..

А Комета невпинно збільшувалась у своїх розмірах. Протягом першого року вона зростала ще непомітно. Її збільшення для ока характеризувалося лише тим, що Комета ставала яскравішою, більш помітною серед зірок. Але далі вона починала зростати чимраз загрозливіше.

Року 1980 Комета вже була найяскравішою зіркою на небосхилі. І, починаючи з цього року, її збільшення набрало фантастичних темпів. Її хвіст обгорнув ціле небо, вона зростала майже щоночі. А може, це лише здавалося переляканим глядачам, які звикли щоночі дивитися на її зелене сяйво?.. В усякому разі астрономи стверджували, що Комета збільшується невпинно. Та в цьому не було й сумніву: адже Комета ввесь час безнастанно наближалась до земної орбіти.

Вона наближалась, як грізний ворог, що мав принести на Землю негайну й неминучу смерть. Адже насамперед Земля, зірвана з своєї орбіти притяганням Комети, втратить свою атмосферу, людство задихнеться. І в невідомі холодні простори, крутячись навколо Комети, освітлювана її зеленим бездушним світлом, — полетить мертва крижана куля, яка ще недавно була вкритою рослинністю, буяючою життям Землею!..

Зрозуміло, як радісно зустріла людність геніальний проект інженера Андреєва, що запропонував свій сміливий де божевілля план врятування Землі.

II

Глухий і важкий удар невидимого гонга враз урвав гомін багатотисячної юрби, що зібралася під кришталевим склепінням Палацу Конгресів. Неосяжна зала вміщала кілька десятків тисяч людей, що розташувалися на широких пневматичних м’яких лавах, які концентричними колами оточували центральну трибуну. Хвилину перед тим на трибуні не було нікого.

Звучання гонга помалу затихало, настала напружена тиша; ущухли шелести, шепотіння, голови людей повернулися всі до одної точки. Це була центральна трибуна. Матове світло, що заливало своїм м’яким промінням всі куточки зали, померкло. На центральній трибуні, спершу неясно, потім дедалі відчутніше — почала вимальовуватися велетенська постать людини в темному плащі, складки якого вільно спадали з плеч.

Обличчя чоловіка на трибуні було серйозне й зосереджене; він дивився вперед і, здавалося, наче чекав на щось. І кожен із присутніх у Палаці знав, що ця велетенська постать є лише збільшений опуклий образ доповідача, видимий через своєрідне перехрещення в повітрі променів кількох проекційних ліхтарів. Цей дивовижний оптичний