Читати книгу - "Бріда"

Вона подумала про те, що, може, ліпше буде, якщо вона не телефонуватиме до Вікки і просто зникне з її поля зору. Але ж існувала й книгарня, до якої вона потім не посміє прийти. Бо книгареві навряд чи сподобається, якщо вона отак просто знехтує його пораду. «А зі мною нерідко бувало так, що припустившись необачного вчинку щодо однієї особи, я втрачала й інших, чиє добре ставлення було для мене неоціненним». Вона не повинна вчинити так само й тепер. Адже вона вийшла на ту дорогу, де налагодити важливі контакти надзвичайно важко.

Вона зібралася з духом і набрала телефонний номер, записаний на папірці. Вікка відразу підняла слухавку.

— Я не зможу прийти сьогодні, — сказала Бріда.

— Ні ти, ні слюсар-водопровідник, — відповіла Вікка.

Бріда на мить розгубилася, не зрозумівши, що хотіла сказати їй співрозмовниця.

Але Вікка відразу почала розповідати, що в неї виникли проблеми зі зливальницею на кухні, що вона вже кілька разів викликала майстра, щоб він її полагодив, але той досі так і не з’явився. Вона почала довгу розповідь про старовинні будинки, які мають величний вигляд, але й безліч нерозв’язних проблем.

— Карти в тебе напохваті? — запитала Вікка, несподівано урвавши розповідь про проблеми водогону у старовинних будинках.

Здивована Бріда відповіла ствердно. Вікка попросила, щоб вона розіклала карти на столі, а потім вона навчить її, як можна буде з’ясувати, прийде чи не прийде до неї завтра водопровідник.

Бріда, ще більше здивована, зробила так, як їй було велено. Розіклала на столі карти і стала дивитися на них неуважним поглядом, чекаючи подальших інструкцій з протилежного кінця телефонної лінії. Її рішучість пояснити, чому вона не зможе прийти, потроху розвіювалась.

Вікка говорила не змовкаючи, й Бріда постановила собі терпляче вислухати її до кінця. Можливо, їй пощастить подружитися з нею. Тоді, можливо, Вікка стане толерантнішою і навчить її простішого методу, яким можна опанувати Традицію Місяця.

Тим часом Вікка нанизувала подію на подію, тему на тему й виливши своє обурення з приводу недбалості ледачих слюсарів-водопровідників, стала розповідати про свою сьогоднішню розмову з управителькою будинку і про те, як вони посварилися, бо так і не змогли дійти згоди, яку платню треба давати консьєржеві. Цю важливу інформацію вона доповнила розповіддю про пенсії, що їх отримують мешканці їхнього дому.

Бріда відповідала на цей потік думки схвальним підтакуванням. Вона погоджувалася з усім, що казала їй співрозмовниця, але вже не сприймала жодного її слова. Смертельна нудьга опанувала її; дивне базікання тієї жінки про водопровідників, консьєржів та мешканців у таку ранню годину було однією з найзанудніших розповідей, які вона будь-коли вислуховувала. Вона намагалася бодай якось розважити себе, ковзаючи поглядом по картах, розкладених на столі, пильно придивляючись до дрібних деталей, яких не помічала раніше.

Вряди-годи Вікка запитувала, чи вона її слухає, і вона відповідала, що так, слухає. Але її розум був десь далеко, він подорожував там, де вона ніколи раніш не бувала. Кожна деталь, помічена в картах, здавалося, заводила її все далі в цю подорож.

Зненацька, як людина, що поринає в сон, Бріда помітила, що вона вже не слухає співрозмовницю. Якийсь голос, голос, що, здавалося, лунав десь усередині неї — хоч вона й знала, що він лунає зовні — почав їй нашіптувати: «Ти розумієш?» — «Розумію», — відповідала Бріда. «І справді, розумієш», — підтверджував таємничий голос.

Проте все це тепер не мало ніякої ваги. Карти таро, розкладені перед нею, почали показувати їй фантастичні сцени: чоловіки лише в пов’язках на стегнах, із засмаглими на сонці тілами й намащені олією. Декотрі були в масках, схожих на величезні риб’ячі голови. Хмари дуже швидко бігли в небі, й здавалося, що все перебуває в набагато швидшому русі, аніж за нормальних обставин, і сцена незабаром змінилася на майдан, оточений монументальними будівлями, де кілька дідів відкривали якісь таємниці кільком хлопчикам. В очах дідів був вираз розпачу й поспіху, так ніби якесь дуже стародавнє знання перебувало під загрозою безповоротної втрати.

«Додай сім до восьми, і ти матимеш мій номер. Я демон, я підписав книгу», — сказав хлопець у середньовічному одязі, коли сцена змінилася на видовище якогось свята.

Декотрі з чоловіків та жінок весело сміялися і здавалися п’яними. Потім Бріда побачила перед собою храми, що стояли на скелях над морем, а небо стало затягуватися чорними хмарами, з яких вилітали осяйні смуги блискавок.

Перед нею виникли двері. Важкі двері, схожі на браму стародавнього замку. Двері наближалися до неї, і вона відчула, що скоро зможе відчинити їх.

«Повернися звідси», — промовив голос.

— Повернися, повернися, — сказав голос у телефонній слухавці.

Голос Вікки. Бріда була роздратована, адже вона відірвала її від дивовижного і фантастичного видіння, щоб повернути до розмови про консьєржів та слюсарів-водопровідників.

— Зачекайте хвилину, — відповіла вона й доклала всіх зусиль, щоб повернути ті двері, але видіння розвіялося, зникло з її уяви.

— Я знаю, що з тобою було, — сказала Вікка.

Бріда була майже у стані шоку, приголомшена від подиву. Вона не розуміла, що з нею відбувається.

— Я знаю, що ти бачила, — повторила Вікка у відповідь на мовчанку Бріди. — Не бійся, я більше не розповідатиму тобі про слюсаря-водопровідника. Він уже приходив на минулому тижні й усе полагодив.

Перед тим як покласти слухавку, вона сказала, що чекає її на домовлену годину.

Бріда поклала слухавку, не попрощавшись. Вона ще довго стояла, втупивши погляд у стіну своєї кухні, а тоді її опанували конвульсивні ридання, що принесли полегкість.

— То був трюк, — сказала Вікка, звертаючись до наляканої Бріди, коли обидві занурилися у глибокі італійські крісла. — Я розумію твої почуття. Іноді ми виходимо на якусь дорогу лише тому, що не віримо