Читати книгу - "Вогонь-охоронець"

Розшифрувати таблички, знайдені в Нісі, вдалося досить швидко, бо хоч приблизно можна було уявити, якою мовою вони написані,— адже Ніса була в той час столицею Парфянського царства. Цей здогад підтвердився. Для розшифрування написів об'єднались археологи, знавці іранських наріч та спеціалісти з семітських мов, до яких належить арамейська писемність. І стародавні папери заговорили.

А що робити? Знайдений документ написано грецькими літерами, але якою мовою? Може, це мова скіфів — вони населяли тоді всю степову частину Криму і своєї писемності не мали. Якщо ж у них не було ніякої писемності й не збереглося жодного документа, де мені знайти тепер людину, яка знала б скіфську мову? Не було своєї писемності й у таврів, мова їхня вмерла для нас безповоротно.

Ниточки, за які я марно чіплявся, намагаючись розплутати цей клубок, обривались тут-таки, з самого початку.

От одне слово в знайденому документі звучало зовсім як грецьке «кокіт». Так називали в деяких міфах річку в загробному підземному царстві. Але сюди це явно не пасувало, виходила цілковита нісенітниця, та й до того ж слово було написане з маленької, а не з великої літери — отже, не було власним ім'ям. Воно тільки за звучанням схоже, а означало, напевно, щось зовсім інше, ніж загробну річку…

Я відчував, що скочуюсь у небезпечну пастку етимологічного методу. Прихильники його прагнуть у схожих випадках зрозуміти невідому мову тільки через її порівняння з якоюсь іншою, відомою. Особливо вони захоплюються при порівнянні звуковим збігом слів у мовах.

Але це хибний шлях. Спробуйте дізнатися з одного лише звучання, що означає слово catz мовою індійців майя. Воно звучить зовсім як німецьке katze, але означає зовсім інше: у майя це «птахи», а в німців — «кішка». Новогрецьке слово «па» чується звично для російського вуха. А означає воно зовсім не заперечення, а, навпаки, ствердження — «так».

Треба було не піддаватися спокусі знайомого співзвуччя, а йти довшим і тяжчим, але зате єдино надійним шляхом: порівнювати й співставляти комбінації слів-повторень у їх зв'язку з тим, що міг приблизно означати цей документ, з якою метою він був написаний. Цим я і зайнявся.

Поступово я розширював коло пошуків, заново перечитуючи все відоме про скіфів, таврів та інших сусідів грецьких поселень у Криму. Ключ до розгадки таємниці невідомої мови слід було, по-моєму, шукати десь тут.

Та через тиждень телефонний дзвінок Мишка Званцева вирвав мене з цього стародавнього світу й переніс у зовсім інший, надсучасний…

— Приїзди негайно в інститут, я тебе чекаю, — сказав він. — Шеф дозволив займатися твоїм шифруваннячком після роботи. Треба підготувати всі матеріали. На тому тижні нам дадуть машину на тридцять шість годин…

— Тільки? — зажурився я. — А що ми встигнемо за цей час?

Він так розлючено засопів у трубку, що я мерщій додав:

— Ну добре, добре, їду…

Інститут був за містом, кілометрів із сорок від Москви. Просто серед соснового бору здіймались високі корпуси, сяючи проти сонця величезними вікнами. І всередині все було новеньке, ультрасучасне. Я почував себе не дуже зручно в цьому зовсім незрозумілому мені світі машин, оточених, немов звірі в зоопарку, захисними дротяними сітками, приладів, які займали цілі кімнати, пультів, що підморгували кольоровими лампочками від підлоги до самої стелі.

А Мишко походжав як господар і за звичкою «розпускав павиний хвіст»: любив похизуватися.

— Чудо-машина, її слід було б назвати: «Смерть дурням!» Враз розвінчає і шпаргалочника в інституті, й пройдисвіта-окозамилювача, і липового плановика, який усі цифри бере із стелі…

Хлопець у синьому халаті, з логарифмічною лінійкою, що стирчала з кишені, був, навпаки, дуже небагатослівним.

— Віктор, колосальний програміст, — представив мені його Мишко Званцев.

А хлопець уже спокійно схилився над копією знайденого документа, машинально виймаючи з кишені свою логарифмічну лінійку. Чим вона йому тут може допомогти?

Що творилося далі, досі не збагну до пуття і тому навряд чи зможу детально розповісти. Я раптом знову відчув, що перебуваю в дурному становищі, як і тієї миті, коли дістав дивний документ з-під землі. Михайло і Віктор про щось заклопотано розмірковували, але я майже нічого не розумів із їх бесіди. Алгоритм, статистичні властивості тексту, кодування за таблицями випадкового набору символів, ентропія, математичне очікування й дисперсія[7] — ні, вони говорили справді якоюсь невідомою мені мовою.

Я й не намагався надто вникати в їхню розмову, озиваючись тільки на питання, що стосувалися особисто мене чи археології. Вони замінили кожну літеру грецького алфавіту цифрами. Звичайна грецька літера «альфа» набула внаслідок цього зовсім дивовижного, по-моєму, вигляду: 100000. А «іпсилон» набув вигляду — 100101. Ось тепер, здається, документ справді надійно перетворили на якусь шифровку…

Взагалі про технологію всієї підготовчої роботи по розбору знайденого документа я більше нічого говорити не буду: хто хоче (і здатний в цьому розібратися), можуть дізнатись про всі деталі із спеціальної статті, яку Михайло й Віктор готують зараз для збірки, присвяченої проблемам кібернетики.

Так вони чаклували над цифрами щовечора протягом тижня. І Віктор, похитуючи головою, кілька разів казав мені:

— Надто мало тексту, боюсь, нічого не вийде. Повторюваність деяких літер мізерна. Якби ви нам дали побільше тексту…

Дивак! Я й сам хотів би знайти нові документи: хай навіть незрозумілі, написані такою ж загадковою мовою. Але, крім цього шматка папірусу, у нас поки що нічого не було.

Врешті настав день, коли за розпорядженням шефа, якого я так і не бачив і навіть не знав його імені, нашій групі № 15, як вона, виявляється, офіціально вже називалася, повинні були за графіком дати на тридцять шість годин обчислювальну машину. В зал, де вона стояла, мене не пустили.

— Однаково нічого не побачиш, а тільки будеш плутатись під ногами, — суворо сказав мені Михайло.

І