Читати книгу - "Пан Ібрагім та квіти Корану"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Зразу видно, що не ви ведете машину, пане Ібрагіме.
— Послухай, Момо, якщо ти не хочеш нічого бачити, то сідай на літак, як усі інші.
— А тут живе біднота, пане Ібрагіме?
— Так, це Албанія.
— А тут?
— Зупини машину. Відчуваєш? Тут пахне щастям, це Греція. Люди тут не метушливі, вони не кваплячись спостерігають, як ми проїжджаємо, вони дихають. Бачиш-но, Момо, все своє життя я багато працював, але робив це повільно, не кваплячись, я не гнався за прибутком і потоком клієнтів, ні. Повільність — от секрет щастя. Що ти збираєшся робити у житті?
— Не знаю, пане Ібрагіме. Що ви скажете про імпорт-експорт?
— Імпорт-експорт?
Тут я явно заробив очко, віднайшовши магічне слово. Пан Ібрагім смакував це серйозне і водночас авантюрне слово «імпорт-експорт», що асоціювалося з подорожами, кораблями, посилками, великими сумами обороту; слово таке ж вагоме, як і його розкотисте «р»: імпорт-експорт!
— Познайомтеся з моїм сином Момо, який у майбутньому займатиметься імпортом-експортом.
Ми грали у різні ігри. Він заводив мене в релігійні споруди з зав’язаними очима, аби я вгадав релігію на запах.
— Тут пахне воском, ми в католицькому храмі.
— Так, це храм Святого Антонія.
— Пахне ладаном, тут — православні.
— Твоя правда, ми у Святій Софії.
— А тут чути ногами, ми в мусульманському храмі. Ой, як тут сильно смердить…
— Що? Ми в Голубій мечеті! Місце, пропахле духом тіла, не гідне тебе? Хіба ти і твої ноги ніколи не тхнуть? Ти гидуєш місцем для молитви, що пахне людьми, зроблене для людей, з людьми всередині? Та в тебе паризькі замашки! Мене ж цей аромат шкарпеток заспокоює. Я кажу собі, що не хочу нікого іншого, крім мого сусіда. Я відчуваю запах себе і запах усіх нас, отже, я одразу ж краще себе почуваю!
Починаючи від Стамбула, пан Ібрагім говорив дедалі менше. Він був зворушеним.
— Скоро ми приїдемо до моря, звідки я родом.
Щодня він просив їхати дедалі повільніше. Він хотів насолодитися. А ще йому було страшно.
— Де воно, море вашої батьківщини, пане Ібрагіме? Покажіть мені на карті.
— Дай мені спокій із тими картами. Момо, ми ж не в ліцеї!
Ми зупинились у гірському містечку.
— Я щасливий, Момо. Ти зі мною, і я знаю, щó є в моєму Корані. Тепер я хочу повести тебе на танці.
— На танці, пане Ібрагіме?
— Треба. Обов’язково. «Серце людини — як та пташка, закрите у клітці тіла». Коли ти танцюєш, серце співає, як пташка, що прагне розчинитись у Богові. Ходімо у теке.
— Куди?
— Який кумедний танцювальний майданчик! — сказав я, переступаючи поріг.
— Теке — це не танцмайданчик, а монастир. Момо, постав своє взуття сюди.
І саме тут я вперше побачив чоловіків, що крутилися довкола себе. Дервіші були одягнені у широкі, важкі й водночас гнучкі вбрання блідого кольору. Звучав барабан. І монахи перетворювалися на дзиґи.
— Бачиш, Момо! Вони крутяться довкола себе, довкола свого серця, у якому присутній Бог. Це — наче їхня молитва.
— Ви називаєте це молитвою?
— Так, Момо. Вони втрачають усі земні орієнтири, силу тяжіння, яку називають рівновагою, вони стають смолоскипами, що віддають себе великому вогню. Спробуй, Момо, спробуй. Роби, як я.
І ми обоє почали крутитися.
Під час перших обертів я казав собі: «Я щасливий із паном Ібрагімом». Потім я подумав: «Я більше не серджуся на батька за те, що він пішов». А наприкінці я навіть подумав: «Зрештою, у моєї мами не було іншого вибору, як…»
— Ну, що, Момо, ти відчув щось прекрасне?
— Так, це неймовірно. Накопичена в мені лють танула. Якби барабани не зупинились, я, можливо, розібрався б в історії з мамою. Пане Ібрагіме, мені було так приємно молитися, незважаючи на те, що я волів би не знімати кросівок. Що важчим стає тіло, то легшим стає дух.
Відтоді ми часто зупинялися, щоб потанцювати в теке, які знав пан Ібрагім. Він іноді не кружляв, а, примруживши очі, обмежувався чашечкою чаю, я ж крутився завжди як навіжений. Точніше, я кружляв, аби стати менш навіженим.
Увечері, виходячи на майдан у центрі села, в якому ми зупинилися, я щоразу намагався трохи поговорити з дівчатами. Я докладав якнайбільше зусиль, але щось воно не дуже спрацьовувало, тоді як усміхнений пан Ібрагім, нічого не роблячи і зберігаючи лагідний та спокійний вигляд, попивав свій лікер «Сузі» з анісовим сиропом і вже менш як за годину збирав купу людей довкола себе.
— Ти робиш забагато рухів, Момо. Якщо хочеш мати друзів, не треба рухатись.
— Пане Ібрагіме, як ви вважаєте, я вродливий?
— Ти дуже вродливий, Момо.
— Ні, я не це мав на увазі. Як ви гадаєте, чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ібрагім та квіти Корану», після закриття браузера.