read-books.club » Сучасна проза » Місто собачих снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто собачих снів"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто собачих снів" автора Олександр Сергійович Іващук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:
А Борис зрозумів, що той таки поїде по салонах і подивиться на ціну. Ну і хай, подумав хлопець.

Потім Борис, після урочисто-банних процедур, порозвозивши кого треба по домівках, годині так в третій ночі почав шукати місце на стоянках. Але всі вони були заповнені вщент. Ткачук, злий як чорт, поперся ставити авто на внутрішню стоянку Фірми. Додому він поїхав на таксі.

А злопам’ятна охорона Фірми добряче пореготала над непередбачливим Борисом…

Так от, Борис сів за кермо і нервово хряпнув дверима.

– Тебе куди відвезти? – незадоволено спитав він.

– Тобто куди? – здивувалась Юля, розглядаючи себе у дзеркалі заднього вигляду. – Ми ж з Льодіком на пиво ідем.

– По-перше, це ви з Льодіком ідете на пиво. Я за кермом. – сказав Борис, відчиняючи вікно. Проте, в розігрітій на липневому сонці машині, від спеки це не рятувало. Шкода, подумав Борис, що відпустки влітку в цьому році не буде. – По-друге, мені необхідно заїхати в гуртожиток перевдягнутися. В костюмі в паб іти не хочу.

– Добре, коханий, – примирливо мовила Юля. – Тоді поїхали до тебе, потім десь швиденько перекусимо і в паб. Добре? До речі, коли ти плануєш зняти квартиру? Скоро осінь, далі зима… Скоро студенти будуть квартири шукати, сутужно буде з вибором… А в тебе в гуртожитку знову холодно буде… вжик вжик вжик вжииик вЖИк вжик вжик жик-жиииик! вжик вжик вжикккк вжик вжиик вжик вжик вжик вжИИк вжик вжик вжик вжик вжик може, хоч до мене переїдеш? – з надією запитала вона.

Це питання Островська задавала Борису вже не раз. Проте Ткачук переїжджати до Юлі не хотів і не збирався. Навіть ночувати у неї не любив. Це йому було не потрібно. Так Борис став би залежним.

І в цей раз парубок заперечливо похитав головою. Автомобіль проїхав ворота і понісся вздовж шумної рухливої вулиці. Борис замислився. Дійсно, восени і взимку у „шпаківні” було холоднувато. Можна підшукати щось на цей період. Якщо сподобається, та ще й недорого – там і залишусь.

Пора вже.

– Добре, сонце, підшукай мені щось в газетах оголошень. Ти ж все одно на роботі не вельми зайнята. Так, щоб недорого і недалеко від мого гуртожитку.

– Як скажеш, коханий. Тобто, до мене не хочеш остаточно?! Якби ти лише знав, як ти мене цим ображаєш!

ВжиииииииииииииииииииииИИИИККккккккккккккк!


Заповнений паб гудів, немов вулик. Бджоли втікали від спеки і задухи і прагнули спожити якомога більше рятівної пивної рідини. Льодік вже чекав. Він припіднявся і помахав рукою, привертаючи до себе увагу. Великий запотівший кухоль пива в руці Льодіка потроїв неприязнь Ткачука, який був за кермом.

От піндос, зло подумав Борис, ще й столик зайняв біля самісінької барної стійки. Знову будуть постійно за спиною шмигати туди-сюди.

– Привіт, Юлік! Цццмок! О, ти поголив голову, Боря? – проспівав Льодік, вітаючись. – Тобі пасує. Киця моя, це зробило твій чоловічий профіль ще мужнішим! Ти тепер чимось схожий на Гошу Куценка з „Антикіллера”!

Борис змовчав. Порівняння йому сподобалось.

Підійшла офіціантка, прийняла замовлення і щезла. Ткачук оцінююче проводив поглядом округлість її бедер, обтягнутих фартушком. Юля і Льодік обмінювалися враженнями від робочого тижня, Борис підозріло розглядав пивну публіку. Для Ткачука це була така собі обов’язково-вимушена ділова зустріч, щось на зразок тих, що завжди тричі нервово обводяться маркером в органайзері; від яких немає куди подітись. Користуючись порадою старезного анекдоту – необхідно було розслабитися і отримати задоволення. Це був своєрідний податок на Юлю.

Але Льодік не був податковим інспектором – це був Юлин університетський товариш, батько якого не страждав від бідності і тому він (Льоня) міг займатися тим, чим душа забажає. А бажала душа Льодіка торгувати комп’ютерами. Батько придбав йому приміщення, намалював кілька корисних зв’язків – і все, бізнес помчав у вірному арифметичному керунку. Наростаюча конкуренція на ринку техніки (ще б пак, армія комп’ютерних фірм і самопальних „умільців на всі руки” збільшувалась з кожним днем) була для Льодіка чимось таким же примарним як голодні діти Центральної Африки чи персональна озонова дірка Амазонії. Батькові тендери вирішували все.

Дивом дивним дружили Льодік і Юля. Невідомо що пов’язувало їх між собою. Не було спільних інтересів, робочих питань, обміну досвідом… Проте дружба (а, можливо, і просто звичка) лише міцніла з року в рік.

– Любі мої, а давайте поїдемо в якийсь найтклюб? – Льодік випустив тонкий вульгарний струмочок диму. – Відволічемось, погульбанимо! Боря, киця моя, погоджуйся!

Нарешті бедра у фартушку зволили принести замовлення. Борис налив з готичного шпилястого графіна повну склянку мутного грейпрутового соку і випив її двома жадібними ковтками.

– Нє-а, – покрутив головою він. – Не катить. Я ще добре минулу поїздку пам’ятаю. Як ви мене біля барної стійки, денсполу заради, на три години залишили. Я тоді кави на півжиття вперед напився; та ще й за такі гроші, що можна би було тиждень безпроблемно харчуватися!

– Фу, який ти складний, – надувся Льодік. – Ще й злопам’ятний.

Борису захотілося дати комп’ютерному генію по морді. Мажор клятий, з ненавистю подумав він, синочок багатенький, тільки і думаєш де б то побільше бабла просрати. Тобі-то у всьому допомогли, підказали і галантно припіднесли на тарілочці… Пальцем об палець в житті не вдарив, а показувати ними путь істинний направо-наліво – хоч куди мастак! Тебе б до нас у Райцентр, ти б там на вулиці, попри пацанів, старшим чотирнадцяти не виріс би! Борис зло згадав поламаний вчора віконний шпінгалет в своїй кімнаті, встав і без пояснень вийшов в напрямку туалету.

Льодік проводив його сумним коров’ячим поглядом.

– Ти, киця моя, не ображайся, – співчутливим тоном сказав він. – Але, здається мені, що в твоєму мужчині десь проскакує генетичний error…

Юля якось напрочуд голосно відсьорбнула пиво.

– Перестань, Льодя. Він просто запрацьований.

РОЗДІЛ 9

Як і передбачала Юля, недороге і комфортабельне житло знайти було важко. Дівчина переглянула всі газети з оголошеннями, опитала всіх знайомих, зверталась у ріелтерські компанії – але все було марно. Або невиправдано дорого, або на околиці Міста, або проблеми з графіком подачі води (що у Місті було неабияким питанням!), або з господарями, або або або або… В Місті була зайнята кожна більш-менш пристойна шпарина.

Юля прохала допомогти Бориса, але він постійно не мав часу: зустрічі, наради, сауни з „колегами по цеху”… Одного разу вона таки не витримала і влаштувала Ткачуку сцену – мовляв, ти мене вже зовсім ігноруєш; ні в чому не допомагаєш; якби не робота на Фірмі,

1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто собачих снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто собачих снів"