Читати книгу - "Позаду льодовні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Обережно, бо розіллєш, — застеріг я її. Хто ж сумнівався, так і сталося. Касс легенько поворушила пальцем, щоб зігнати мураху, і крапля лаку впала на землю. Вони обидві перезирнулися і вже хотіли розсміятися, але раптом Касс перевернула ліктем пляшечку.
— От бачиш.
В’язка криваво-червона рідина розтеклася землею.
— Бур-бур-бур, — подражнила мене Касс. — Та що з тобою взагалі таке, буркотуне?
Я й сам не знав. Звідки мені знати? Я відвернувся. Мене щось таке інколи охоплює, немов накочуються гарячі хвилі роздратування, а опісля я почуваюся втомленим і самотнім, і мені хочеться опинитися десь далеко в чистому морі. Цієї миті я уявляю, ніби всі у світі, крім мене, померли, а я лежу долілиць на мокрій шершавій і порепаній від сонця дошці. Потім це відчуття минає.
Частково проблема в тому, що я хочу доторкнутися до Ліси. Хочу простягнути руку і торкнутися веснянок на її обличчі, а ще дізнатися, яке на дотик її пухнасте каштанове волосся. Я волів би називати її Ліссі, як зве її тато (не Джеймісон), але Касс узяла б мене на кпини. Я хочу дізнатися, яка Лісина шкіра. Одного разу я сварився з Касс, щоб та віддала мою порцію арахісу, а Ліса затулила мені очі, і я досі пам’ятаю теплий м’який мильний запах її рук і доторк до її зап’ястків, який я відчув, простягнувши руки, щоб забрати її пальці.
Мені залишалося тільки уявляти, як я цілую її руку: тепло і волого, щоб ще раз відчути цей мильний запах шкіри, — звісно, якби вона мені дозволила.
Я лежав поруч із ними, дивився, як сонячні промені ллються крізь листя, і перед очима розпливалися яскраві мерехтливі барвисті візерунки, а я все думав, думав. Минали години, і Касс, яка лежала між мною та солодко сплячою Лісою, поступово перекочувалася колючою травою все далі й далі, наздоганяючи сонячне проміння, яке тікало. Мені було чутно, як Лісині пальці погладжують прим’яту траву, і видно смужку шкіри на її спині — там, де блузка трохи задерлася, — вона легенько підіймалася і опускалася з кожним подихом.
Коли Касс відкотилася вже далеченько від нас, я встав і вдивлявся в річку, а потім озирнувся і розбудив Лісу.
Вона сіла, неабияк здивована. Я притиснув палець до своїх уст, а вона одразу ж озирнулась, щоб глянути, куди поділася Касс. Мені це не сподобалося. Звісно, вона просто хотіла переконатися, що Касс десь неподалік, але ж я навпаки весь день вичікував, коли вона опиниться подалі.
Ліса обхопила коліна руками і роздивлялася свої ноги. Вона не виявляла приязності. Я глянув на її брудні зап’ястки і на жахливий червоний лак на обгризених нігтях. Не міг дивитися на її шкіру. Я став перед нею навшпиньки, сподіваючись, що вона підведе очі.
Касс не втрималася б і штовхнула мене, щоб я впав назад і з криком покотився в річку. Ліса натомість штрикнула мене в живіт, але лагідно. Я цей доторк ще дуже довго відчував.
Я простягнув руку, щоб Ліса ненароком до неї доторкнулася. А якщо хитрість не подіє, то вдам, що простягнув руку лише для рівноваги.
— Чому ти так забарилася? — запитав я. — Мала багато роботи? Ти дуже пізно сьогодні прийшла.
— Нікуди я не забарилася, — сказала вона. — Просто прийшла пізніше, от і все.
Ліса дуже потайлива. Та, живучи з Джеймісоном, інакшою вона бути не може. З неї і так добряче знущаються в школі, тому вона знає, що не варто підливати масла у вогонь і зайвий раз розголошувати, що їм можуть будь-коли відімкнути електропостачання, чи що ті плями на новому підручнику з французької — результат вічного протікання стелі в її кімнаті, чи що соціальна працівниця, яка занадилася, відколи її мати накивала п’ятами, вчора приходила знову. Вона навіть Касс не про все розповідає. Я можу про щось здогадуватися лише з її обмовок і з того, що вдається підслухати вдома, а також зі злісного перешіптування позаду мене в автобусі, яким ми їздимо у Фретлі.
Негарно було з мого боку продовжувати її розпитувати.
— Щось же ти мусила робити.
— Томе, кажу тобі, нічого. Годі.
— Але ж у тебе була якась робота.
— Ні, не було.
— Ти щось робила, це очевидно. Якби ти не була заклопотана, то прийшла б раніше, хіба ні? То що ж таке ти робила?
Я страшенно розсердився. Вона аж півдня сюди повзла, і коли врешті припхалася, то лишень вихваляється, що через позування Галлорану більше не зможе так багато бувати зі мною і Касс. Вона не спромоглася навіть сфальшувати нотки жалю!
— Томе, відчепися. Дай мені спокій. Я тобі не належу. Я можу приходити тоді, коли мені заманеться!
Я одразу ж схопився на рівні ноги і почав швидко ходити туди-сюди берегом річки.
— Бур-бур! — глузувала вона з мене, не встаючи з трави. — Ну ти й буркотун.
Я усвідомлював, що, певно, дуже нагадую їй нашого тата. Він теж ходить туди-сюди, коли сердиться, і Ліса з Касс часто з нього кепкували: ходили слідом і навмисно плуталися в нього під ноги щоразу, коли він повертав.
І саме тоді я міг би облишити цю справу, перестати сердитися і всміхнутися. Якби ж я так і вчинив! Але раптом — не знаю, яка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позаду льодовні», після закриття браузера.