Читати книгу - "Дивні пригоди Петера Шлеміля"

втекти, то знову заливався сльозами та обмірковував з Бенделем, як мені ввечері побачитися з нею в саду лісничого. Бували часи, коли я дурив сам себе, покладаючи великі надії на близьку зустріч з чоловіком у сірому, і знову потім плакав, бо знав, які то марні були сподівання. Я вирахував день, коли повинен був чекати зустрічі з цією потворою, бо він же сказав — через рік і день, а я вірив його слову.

Батьки дівчини були добрі, поважні старі люди і дуже любили свою єдину дитину. Коли згодом вони довідалися про наші стосунки, їх це вельми вразило, і вони не знали, що й робити. Раніше вони і не мріяли про те, що граф Петер міг би хоч подумати про їхню доньку, а тепер виявилось, що він її любить і вона відповідає йому взаємністю. Мати була досить гоноровита, вважала такий шлюб можливим і сприяла цьому, але здоровий чоловічий глузд старого не припускав таких божевільних фантазій. Проте обоє були впевнені в чистоті мого кохання, і їм нічого не залишалось, як тільки молитися за свою дитину.

Мені трапив до рук лист, якого я ще в ті часи отримав від Мінни. Еге ж, це її рука. Я хочу його тобі переписати.

«Я, безсильна, нерозумна дівчина, могла собі уявити, що мій коханий не завдасть мені, бідній, жалю, бо я його так щиро-щиро кохаю. Ох, ти такий добрий, такий невимовно добрий, але не зрозумій мене хибно. Ти не повинен для мене жертвувати нічим, хоч би навіть і з власної волі. О боже! Я б зненавиділа себе, коли б ти це вчинив. Ні! Ти дав мені безмежне щастя, ти навчив мене любити тебе. їдь звідсіль. Я знаю свою долю — граф Петер належить не мені, він належить світові. Я буду пишатися, коли почую про тебе: «Це був він» і «Це знову був він», «Це звершив він», «Там моляться на нього», «Там обожнюють його». І ось коли я про це згадаю, то гніваюсь на тебе, що ти заради такої простої дівчини можеш забути про своє високе покликання. Їдь, бо лише думка про це робить мене нещасною, тоді як — ах! — завдяки тобі я така безмежно щаслива. Хіба я не вплела в твоє життя найкращі оливкові віти і нерозквітлу троянду, як і в той вінок, що мала щастя тобі піднести? Ти в моєму серці, коханий мій, не бійся розлуки зі мною, я вмру за тебе, бо ах! — завдяки тобі я щаслива, така невимовно щаслива!»

Ти можеш собі уявити, як ці слова краяли моє серце.

Я відкрив їй, що я не той, за кого мене мають, що я просто багата, але безмежно нещасна людина. На мені тяжить прокляття, яке мусить лишатися нашою з нею таємницею, бо я ще не втеряв надії, що воно буде зняте. Ось що отруює мені життя: я боюсь, що і її призведу до загибелі; її, єдине світло, єдине щастя, життя моє, єдине джерело. Вона знову заплакала, що я такий нещасливий. Ох, вона була така ласкава, така добра! Мінна ладна була з радістю пожертвувати собою, аби жодна сльозинка не впала з очей моїх.

А тим часом вона зовсім не розуміла моїх слів і гадала, що я можновладний князь на суворому вигнанні або принаймні якась зневажена висока особа. У своїх мріях, уявляла вона коханого героєм в ореолі слави.

Одного разу я сказав їй:

— Мінно, останній день наступного місяця може змінити і вирішити мою долю. Коли цього не станеться, я мушу вмерти, бо не хочу тебе занапастити.

Вона, ридаючи, схилила голову мені на груди.

— Коли зміниться твоя доля, то дай мені лише знати, що ти щасливий, я ні в чому не докорятиму тобі. Коли ж будеш нещасний, — поділи зі мною своє горе, щоб я допомогла тобі його зносити.

— Дівчино, дівчино, візьми назад це необачне слово, що так швидко і необдумано зірвалося з твоїх уст! Хіба ти знаєш, у чому моє нещастя, хіба ти знаєш, у чому моє прокляття? Чи відаєш ти, хто твій коханий… що він… Хіба ти не бачиш, що я лякливо здригаюсь, але не можу відкрити свою таємницю?!

Вона, ридаючи, впала мені до ніг і повторила, як клятву, своє прохання.

Тут увійшов лісничий, і я сказав йому, що маю намір першого числа наступного місяця посватати його дочку. Я твердо визначив цей строк, бо до того часу повинно було статися дещо таке, що могло змінити мою долю. Незмінне лише моє кохання до Мінни.

Сердега лісничий дуже злякався, коли почув такі слова з уст самого графа Петера. Він кинувся мені на шию, але раптом дуже збентежився, що міг так забутися. його обступили сумніви, вагання, він заходився розпитувати, говорити про посаг, забезпечення, майбутнє своєї коханої дитини. Я подякував йому за те, що він мені це нагадав, і сказав, що бажаю оселитися в цій місцевості, де мене, здається, люблять, і вести безтурботне життя. Я попрохав його купити на ім’я його доньки найбагатший з маєтків, які продаватимуться поблизу, і оплату перевести на моє ім’я. В такому випадку батько міг найкраще допомогти женихові. Але і він мав багато клопоту, бо скрізь його випереджав якийсь чужинець, і йому пощастило купити маєтків лише приблизно на мільйон.

Правду сказати, я хотів випровадити старого з дому, тому й вдавався до таких невинних хитрощів, як доручення йому цих справ. Я й раніш проробляв подібне, бо мушу признатися, він був трохи надокучливий. Добра ж мати, навпаки, була глухувата і не дуже прагнула такої шани, як розмова з паном графом.

Тут надійшла й вона. Щасливі батьки стали дуже прохати, щоб я провів вечір з ними, але я не смів зволікати жодної хвилини: на обрії вже сходив місяць. Мій час минав.