Читати книгу - "Мистецтво кохання"

739 Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині: 740     Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана. 741 Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки: 742     Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе. 743 "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла, 744     Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой? 745 А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу — 746     Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати". 747 Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску 748     Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки! 749 Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода: 750     Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав. 751 Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю — 752     Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був. 753 Родича, брата свого бережись, наймилішого друга: 754     Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть. 755 Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають 756     Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай. 757 Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки, 758     Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита. 759 Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє, 760     Хоч незліченні вони, пристосуватись до них, 761 Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом — 762     Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь. 763 Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить, 764     Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть. 765 Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй: 766     Пастку досвідчена лань здалеку спостереже. 767 Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством, 768     Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять. 769 От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться, 770     Хутко в обійми свої явний негідник бере. 771 Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка, 772     Якір метнувши, спочин матиме мій корабель. Книга друга
1 "Гейя, Пеане!" — гукніть — і ще раз: "Гейя, Пеане!" 2     Здобич, яку я ловив, — ось вона в сітях моїх. 3 Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші: 4     Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер? 5 Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів 6     Звабою викрав жону й світле вітрило підняв. 7 Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю, 8     Гіпподаміє, й повіз — боєм добуту жону. 9 Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій — ще серед моря, 10     Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль. 11 Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо: 12     Вчив я ловити, а ще — здобич зумій зберегти. 13 Штука впіймати, та втримати спіймане — штука не менша: 14     Там випадковість, а тут — вміння в пригоді стає. 15 Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє! 16     Нині — й ти, Ерато солодкойменна, сприяй! 17 Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура — 18     Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля. 19 Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету — 20     Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь. 21 Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,— 22     Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов. 23 Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина, 24     Чи півмужчина-півбик — втіхи злочинної плід. 25 "Годі вже, — мовив митець, — мене стримувать тут, справедливий 26     Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь. 27 Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я, 28     Долею гнаний у світ, — дай хоч померти у ній! 29 Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину; 30     Може, хлопчини не жаль — старця тоді пожалій!" 31 Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати — 32     Владар усе ж не давав дозволу на поворот. 33 Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, — промовив, — 34     Доля для хисту твого гарну поживу дає. 35 Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола, 36     Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти. 37 Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу! 38     Вибач, владико богів, що на високе ступлю. 39 Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх