Читати книгу - "Нестяма"

Однак мала ще дужчу сатисфакцію: «Якщо безплідна не я, а він, то якого краху зазнають мільйони дуреп, очікуючи на вінценосне запліднення». І вона ще активніше хапалася за фістулу, прискорюючи, домагаючись, аби швидше обтиснути, дбайливо вичавити й ретельно зав’язати ган-дона на вузлик та передати до спермо-ферми, дедалі й дедалі утверджуючи Адольфа яко батька нації.

Чому він викорінив гомосексуалізм? Бо той відволікав націю від збільшення приплоду. Чому заборонив абстракціонізм? Бо відволікав від справжніх життєстверджуваль-них форм соціалістичного реалізму; а вже що-що, а в живописі вождь щось тямив.

...коридорами Райхканцелярії вже гупотіли кирзові підкови радянських десантників, топчучи фістули, вже рештки Єви Браун та Адольфа Гітлера дотлівали в бензиновій купелі, а на протилежному закутку земної кулі, попід хмарами, делегація високогірних махатм тибетської національності урочисто зустрічала блакитноокого жов-точубого посланця, він, упавши на коліна, передав їм на-плічника-термостата;

...ще бетонними коридорами Райхканцелярії улюблена фашистська сучара Блонда нордичної породи тужила на місяць за Третім райхом, конвульсуючи од ціаніду, вже фельдмаршал Кейтель підписував пакт про капітуляцію німецької Германії, а ще й досі таємні лаборанти розфасовували ужинок, і тисячі кур’єрів дипломатичною поштою розвозили компактні спермостати з посівним матеріалом до різних куточків Германії...

І ось тут криється розгадка теперішнього феномена: якщо Гітлер знищив у Німеччині весь єврейський ареал, то звідкіля ж він тепер так густо взявся? Як засвідчує статистика, більше сімдесяти п’яти відсотків самих лише місцевих ЗМІ зараз належать саме євреям.

Річ у тім, що славнозвісні спермоферми — на противагу Єві Браун — виявилися геть-чисто плідними, тому шалена повоєнна народжуваність зумовлена саме цими далекоглядними державними заходами. Особисті побоювання фюрера щодо того, що він полукровка, виявилися безпідставними, бо ж очевидно: аж на сімдесят п’ять відсотків він був не-арійцем.

Отже, там постала оновлена раса напрочуд активних особистостей, що їхній прадавній голос крові виявився потужніший за деякі сумнозвісні хибні ідеологічні надбудови...

Гітлерюденд! — отак би сказав про них якийсь антисеміт.

Присвячується «Народним оповіданням» Марка Вовчка

День потроху переходив у завтрашній, я дивилася на нього з балкона, аж доки відчула на собі погляд Тоні. Вона вмостилася в кріслі і втупилася в мене, наче в захід сонця; при цьому нічого такого не казала, та я відчула тривогу — неясну, — що згодом з’ясувалася.

— Кицю, щось сталося?

— Нічого, — відповіла вона, але продовжувала дивитись.

Щоб не на мене — то я ввімкнула телевізор, але Тоня погляд на нього не перевела, і нарешті сказала:

— Мамо, щоб ти знала, я — лесбіянка.

І зіщулилась уся, як бувало в дитинстві, коли розбивала чашку або вікно.

— А шо це таке? — не дуже зрозуміла я. — Ти супчику поїла?

Тоня закопилила губи:

— Ти шо, тілівізор не дивишся? Зараз усі тільки про це й говорять.

— Професія така? — намагалася вгадати.

— Газет не читаєш?

Словом, я почала виправдовуватись:

— Доню, зараз стільки слів іноземних настало, шо не вслідиш, бо тут і без того мороки хватає, щоб слова учить, що це ти видумала. Ти в технікум такий поступить хочеш?

Тоня підійшла і вимкнула тєлік.

— Який іще тєхнікум, ну... ти ж знаєш, що мужики це мужлани, вони не можуть пойняти жіночої душі...

— Коню ясно, які сволочі.

— І тіла не можуть, — зраділа вона.

— Дак це ж ясно, сплошний тільки футбол і водка. Ну кажи, не муч.

Тоня почала ходить, потім знову сіла, зчепивши пальці.

— Ну, мамочко, ці козли так розпоясалися, шо з ними ніякого толку вже нема, а лесбіянки, це такі жінки, які люблять не їх.

— Це ти про що?

Почало заповзати якесь передчуття; хотіла проганяти, але Тоня не дала:

— Вобщім я на пляжі познакомилася з одними інтересними дівчатами природи. Вони зустрічали сонце, і я теж почала. Спочатку ми просто купалися там, загоряли під ним, бо утрені промені найполєзніші, потім почали вірші читать із хорошими словами, а дальше почали ласкать, і в мене хорошо получалось.

— Кого ласкать? Пляжників? — стривожилась я.

— Нафіг нада, од них тіко біда й неприємності, тільки уніженія замість поніманія, все життя те й роблять, що із-діваюцьця.

— Це точно, — зітхнула я, згадавши свого колишнього, про якого давно не питалася навіть взнать, де він і шо, щоб не травить душу, хоча дочці це було цікаво. Тоня вже виросла, так він, гад, і припреться тепер на все готовеньке й почне качать юридично батьківські права, шоб сісти ними на голову. А де ж ти, гад, був весь цей час?

— Сплошні козли, хоч на кого глянь. У кращім разі з ду-рацькими шуточками, а потім уже переходять до