Читати книгу - "Святі і грішні"

Степан Іванович несподівано вніс нове в роботу райкому і партійних органів всієї області. Перший про те, що сталося, розповів одному з працівників обкому партії, перевірка паперів пройшла не тільки у всіх райкомах, але і в первинних партійних організаціях.

Степан Іванович вирішив особисто побувати на безалкогольному весіллі в колгоспі «Батьківщина», щоб переконатися в правильності політики партії. Захід проводили спеціально для бюро, запросили журналістів з районного та обласного центрів, щоб показати, як у нових умовах поєднують свої долі молоді трудівники села. У кращому в районі будинку культури прямо в просторому фойє накрили столи. Святкову атмосферу створювали численні плакати з жартівливими побажаннями молодим, які частково закривали оригінали картин радянських художників.

Грав вокально-інструментальний ансамбль. Оператор обласного телебачення разом з режисером детально знімали все, що відбувається. І паперові плакати, і картини, і ошатних гостей, яким не давали спокою постійні спалахи фотоапаратів.

Столи валилися від страв. Холодні закуски, салати, мінеральна вода і навіть кілька пляшок шампанського. Гостей зустрічали молоді — передовий механізатор Шурик і вихователь дитячого садка Валя. Приймали подарунки і запрошували гостей до зали.

Степан Іванович давно не заходив до будинку культури. З минулого року, коли проводили районну нараду з виборів до місцевих рад. Тоді заблукав у численних кімнатах і коридорах. Ледве знайшов вихід.

У нього закрутилася голова і від дзеркал, і від плакатів і картин, і від натертої до блиску паркетної підлоги. Установа культури мала зал для глядачів, бібліотеку, буфет, не кажучи вже про численні приміщеннях для занять в різних гуртках і секціях, для зберігання інструменту, костюмів та іншого.

До Степана Івановича підійшов Микола Семенович, який відповідав за проведення безалкогольного весілля. Господарство і сільська рада брали на себе всі витрати. Тому батьки молодих погодилися на такий захід.

— Як? — запитав інструктора.

— Вищий пілотаж, як говорили у нас у частині.

— Ото ж бо й воно, — посміхнувся Шевельов. — Фірма віників не в'яже.

Не встигли перекинутися парою слів, як підбіг оператор обласного телебачення, довго й захоплено знімав їх з секретарем в різних ракурсах. Степану Івановичу стало незручно, коли молода людина навіть лягла на підлогу, щоб вловити мить. Микола Семенович звик до камер, поводився абсолютно вільно і спокійно. Знав, телевізійники все одно виберуть потрібні картинки і покажуть його в найкращому вигляді.

Камеру змінив мікрофон. Дівчина з обласного радіо просила висловити Степана Івановича свою думку про подію. Він не міг відмовити юній особі, розповів про нові традиції та обряди, про те, що в районі затверджується тверезий спосіб життя.

Микола Семенович доповнив інтерв'ю прикладами.

Гості зайняли місця за столами. Інструктор сів поруч з секретарем парткому. Біля них — голова колгоспної організації боротьби за тверезість, розкішна блондинка Віра Іванівна. Саме до неї небайдужий Тарасов. І секретар парткому зробив все, щоб наблизити жінку до нього.

Підсіла до інструктора, розуміючи, що може вирішити для колгоспу і сільської ради відразу кілька проблем. Від них просто відстануть, а в кращому випадку узагальнять досвід, зроблять символом боротьби за тверезість. Як свого часу зробили героя з Олександра Матросова, який своїм тілом прикрив амбразуру, Зої Космодем'янської, Павлика Морозова і багатьох інших.

Вона не давала нудьгувати інструкторові, питала, як в районі йде перебудова, боротьба за тверезість і що в діяльності відділу пропаганди і агітації є зараз головним.

Висока, струнка, з копицею білого волосся на голові, вела себе вільно і незалежно, тому що вважала себе чарівною жінкою, якій чоловіки повинні беззаперечно підкорятися.

Високий, але худий і надто розсіяний, Степан Іванович виглядав на її тлі хлюпиком, відірваним від реалій життя чоловіком. Викликав негативні розмови серед місцевого населення.

— Що він за нею бігає? Що він з нею робитиме? — дивувалися механізатори. — Їй потрібен Російський Богатир, Микола Семенович, той відразу її приборкає.

Тарасов цього не розумів, цілком серйозно відповідав на питання Віри Іванівни, які та спеціально задавала йому, щоб перевірити, що за чоловік. Абсолютний нуль — вирішила відразу. З такого нічого не візьмеш.

Степан Іванович перебував на вершині бажань. При кожній зустрічі не відводив від блондинки очей. Вважав її царицею, володаркою, не розумів, чому вона не одружена в колективі, де переважають чоловіки.

Особливо подобалася йому кругла попа, кулаків десять-дванадцять завширшки.

— Ось це жінка! — прошепотів він на вухо Миколі Семеновичу.

Тим часом ведучі робили свою справу. Запропонували випити за здоров'я молодих. Присутні наповнили чашки шампанським.

Тост зі спиртним викликав невдоволення Степана Івановича.

— Невже не придумали нічого краще. Рушники, учасників художньої самодіяльності в костюмах, щоб виконали на честь молодят пісню. Видно, творча думка працівників культури господарства у вас не на висоті, — зробив він зауваження секретарю парткому.

— Заспокойся, будуть тобі і самодіяльні артисти, — відповів йому Шевельов.

Тамада продовжував:

— Між першою і другою — перерва невеличка, прошу наповнити ваші келихи… тобто чашки.

Гості наповнили чашки мінеральною водою, дружно почаркувались за здоров'я молодих.

Степан Іванович розцвів. Не чекав такого ентузіазму і подумав, що, по суті, спиртні напої не грають в організації дозвілля ніякої ролі. Все залежить від настрою і від організаторів торжества. Ось люди випили по чашці шампанського і води і веселяться, відпочивають. Значить, можна обійтися без вина і горілки!

Ведучі, невисокий чоловік з густим крученим волоссям і повна русява жінка, оголосили перерву. Люди поспішили встати з-за столів, а Степан Іванович попросив Миколу Семеновича налити йому чашечку міцного чаю, що той із задоволенням зробив.

Танцювали лише ведучі, Микола Семенович з Вірою Іванівною та молоді. Решта гостей розійшлася по великому залу і величезній кількості допоміжних приміщень. У фойє сиділи на кріслах, розташованих уздовж стін, нудьгуючі учасники торжества,