Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Американці кубинського походження становлять приблизно третину населення Маямі148 і посідають панівне становище у місцевій політиці. Мер округу Маямі-Дейд (одна із найвпливовіших посад у штаті) і мер міста Маямі є американцями кубинського походження, як і багато їхніх попередників149. На рівні країни усі три обрані у 2012 році до Сенату 150 латиноамериканці — Тед Крус, Марко Рубіо і Роберт Менендес — американці кубинського походження.

Загальновідомі кубинці — актори і діячі шоу-бізнесу 151, як-от Енді Ґарсіа (його родина переїхала до США після провалу операції у затоці Свиней і створила багатомільйонну парфумерну компанію), Камерон Діаз, Ева Мендес і Ґлоріа Естефан.

У спробах оцінити успіх кубинців в Америці важливо розрізняти перших біженців і хвилі іммігрантів після 1980 року 152. Іммігранти цих пізніших хвиль часто походять із набагато біднішого середовища. Серед них 125.000 маріелітів і десятки тисяч бальсерос, або «поромників», які подолали сто сорок п’ять кілометрів на саморобних човнах. Спільнота кубинських біженців переважно є білою153, а серед маріелітів і нових кубинців після 1990 року багато темношкірих осіб і представників змішаного расового походження.

«Економічне диво» американців кубинського походження належить насамперед біженцям та їхнім дітям. У США вони відтворили стратифіковане суспільство, в якому жили на Кубі до революції. Для маріелітів і нових кубинців зустріч із першими біженцями часто ставала холодним душем154. Зазвичай вони не такі успішні в бізнесі, і їх майже немає у владній еліті Маямі155.

Отже, історія кубинців в Америці є складною і має прихований темний бік. За статистикою, нові кубинці живуть не краще (а навіть дещо гірше) за інших латиноамериканців. Лише 13% маріелітів закінчили університет — це майже такий самий показник, як і серед інших латиноамериканців. Приблизно 70-80% нових кубинців «не найліпше» говорять англійською. Рівень бідності (приблизно 15% серед дорослих віком до шістдесяти п’яти років, майже 40% серед людей, старших за шістдесят п’ять) майже вдвічі вищий, ніж серед перших біженців, а їхні загальні середні доходи нижчі, ніж в інших латиноамериканців156.

Натомість біженці відмежувалися від інших латиноамериканських груп в Америці як за своєю ідентичністю, так і за розмірами банківських рахунків. Самопожертва першого покоління принесла винагороду. Спільнота біженців разюче успішна не лише порівняно з іншими латиноамериканськими групами в США — станом на 1990 рік майже 37% народжених у США нащадків біженців157 заробляли понад 50 тисяч доларів, а серед англо-американців цей показник становив лише 18%.

Більшість небілих маріелітів оселилися за межами Маямі158. Багато хто живе у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі: вони долучилися до великих громад інших латиноамериканців. Натомість біженці живуть у світі висхідної мобільності, досягають приголомшливого успіху в бізнесі, стають членами ексклюзивних елітних клубів Маямі, мають величезний політичний вплив і дедалі частіше вступають в університети Ліги плюща. Ця група має всі підстави хвалитися своєю приналежністю до американської еліти.

Надзвичайний успіх деяких вест-індських й африканських іммігрантських груп порівняно з темношкірими американцями, які не є іммігрантами, останнім часом став предметом запеклих дискусій. Хоча іммігранти становлять лише 8% темношкірого населення159 Америки[15], добре відомо, як багато їх у найкращих американських університетах на Уолл-стрит. Однак важку артилерію — грубі цифри — напрочуд важко дістати.

Наприклад, університети Ліги плюща щороку оприлюднюють відсоток афроамериканців серед вступників, однак не повідомляють, скільки з них походять з іммігрантських родин, і не розкривають докладнішої інформації про їхнє походження. Інвестиційні фірми загалом зберігають сувору секретність щодо того, хто на них працює, і не оприлюднюють жодних даних про етнічне походження працівників. Тож дослідникам доводиться покладатися на вибіркові дослідження, а інколи — ламати голову над списками прізвищ, намагаючись вгадати, хто є нещодавнім вихідцем з Африки.

Найповніше і найавторитетніше вивчення чисельності темношкірих іммігрантів в американських університетах провів професор соціології з Принстону Даґлас Массі у 1999 році. Дослідження показало, що в 41% темношкірих першокурсників в університетах Ліги плюща160 принаймні один із батьків народився поза межами США. У 2004 році професори з Гарварду Генрі Луї Ґейтс-молодший і Лані Ґуїньє заявили, що, за їхніми підрахунками, темношкірі студенти університету здебільшого є іммігрантами або дітьми іммігрантів161. У будь-якому разі, якщо брати до уваги показники Школи права Єльського університету, велика чисельність темношкірих іммігрантів першого і другого покоління у топових навчальних закладах США нині ще помітніша.

У 2011–2012 навчальному році серед 205 першокурсників Школи права Єльського університету 18 були членами Асоціації темношкірих студентів-правників162, і серед цих 18 студентів лише двоє були афроамериканцями (далеко не ідеальний термін, який ми використовуємо в США щодо темношкірих, які не є ані іммігрантами, ані дітьми іммігрантів). Серед інших шістнадцяти — троє нігерійців, двоє ефіопів, один ліберієць, один гаїтянин, один ефіопсько-єврейського походження, один корейсько-гаїтянського походження, один ямайсько-пуерториканського походження, один панамсько-афроамериканського походження, один шведсько-афроамериканського походження. Загалом у дванадцяти із вісімнадцяти осіб як мінімум один із батьків народився поза США.

Серед темношкірих іммігрантів найчисленнішою і найуспішнішою групою є нігерійці. У 2010 році у Сполучених Штатах мешкало 260000 вихідців із Нігерії163. Це якихось 0,7% темношкірого населення країни. Однак у 2013 році приблизно чверть зі 120 темношкірих студентів Гарвардської бізнес-школи були нігерійцями164. Уже у 1999 році представників цієї національності у найпрестижніших американських коледжах й університетах було дуже багато — майже вдесятеро більше за інших темношкірих студентів165. Якщо виходити із загальної частки нігерійців серед населення США, можна сказати, що їхня кількість в університетах Ліги плюща навіть переважає частку американців азійського походження166.

Після закінчення цих навчальних закладів нігерійці передбачувано досягають успіху. Їм особливо добре дається медицина167. Загалом нігерійці становлять приблизно 10% усіх темношкірих терапевтів США. Хоча, можливо, медицина навіть не є їхньою найсильнішою стороною. З докторської дисертації, присвяченої великим досягненням другого покоління американців нігерійського походження, вони порівняно з іншими темношкірими «посідають чільні позиції у сфері банківських інвестицій»168. Або, як пожартував нещодавно один афроамериканський аналітик із Goldman Sachs, «якби весь мій життєвий досвід зводився до Goldman, я подумав би, що населення Нігерії — десь мільярд осіб, адже більшість темношкірих, яких я бачу, — нігерійці». Крім того, складається враження, що нігерійців дуже багато у провідних юридичних компаніях Америки — щонайменше всемеро більше порівняно з їхньою загальною часткою серед темношкірого населення США169.

Успіх нігерійців — так само, як і деяких інших іммігрантських спільнот, зокрема вихідців з Гани — це продовження