Читати книгу - "Так, але…"

В інфекційній лікарні на сніданок давали дієтичну зупку, яка залишалася із вчорашнього обіду.

Були ще інші сніданки… Свіжий сік із помаранчі, цитрини і яблук в Іспанії. Пів шклянки коньяку з холодильника на Кавказі. Зелений чай з жасмином. Сира несмажена гречка, залита домашнім йогуртом. Замерзлі м’ясо-кашані консерви у тридцятиградусні морози. Двадцять ґатунків оселедця з чорним хлібом.

У закордонних готелях хотілося попробувати всього з багатющих шведських столів. У радянськоподібних дорогих готелях офіціант приносив яєчню, апельсиновий нектар, плястерок фігурно врізаного голандського сиру з листочком петрушки і розчинну каву.

Косарі снідали вже після роботи, а подорожні у поїздах — до прибуття на кінцеву станцію.

Коли я працював у барах, то після вчорашньої зміни починав снідати вже знову на робочому місці — спочатку нічого, потім мінеральна вода з цитриною, потім кава, потім перша склянка вина. Натомість, працюючи вчителем, нащось снідав перед восьмою і вже після другого уроку відчував нестерпний болісний голод.

Живучи у гуцулів, снідав кулешею з бринзою, обідав і вечеряв теж нею. Ціле літо у себе в горах ми їли на сніданок тільки сир з помідорами. А був такий час, коли діти не хотіли вранці нічого іншого, крім гарбузової каші на молоці.

Ціле десятиліття кожен у нашім домі снідав якось по-своєму й у свій час. Я робив сніданки впродовж кількох годин, тож сам живився крихтами всього. В часі канікул ми з дітьми намагалися дотягнути зі сніданням принаймні до першої години. Навіть це видавалося поспіхом. Передовсім мав поснідати пес.

Теперішні часи розмили різноманітні класові, станові, навіть групові ознаки. Врешті, й багатство та бідність у середньому статистичному відрізку є умовними. Традиції також впливають менше, ніж мінливість модних тенденцій. Географічне походження харчів перестало бути вирішальним.

Але є надійний маркер способу життя і ставлення до вибору цінностей — сніданок. Не якість, вартість і кількість спожитої вранці їжі. Класифікаційний і системаційний поділ у типології якості життя проходить через кілька сніданкових параметрів. По-перше, коли ти снідаєш. По-друге, з ким і де ти снідаєш, кому ти робиш сніданок і хто робить тобі. По-третє — і найголовніше, — скільки часу ти можеш дозволити собі уділити на ранкову їжу. Це якщо не зважати на те, скільки поживи тобі потрібно, щоб цілий день робити те, що маєш робити.

Треба знати свою адресу і точний маршрут з дому до школи. Треба знати дату свого народження. Табличку множення треба знати, як Отче Наш. Отче Наш просто знати.

Треба, щоб ти вмів плавати, грати на фортепіано, танцювати, ходити на ходулях і стріляти з пістолета, — давав тато завдання на рік. Культурній людині треба знати хоча би сто латинських висловів. Товариський чоловік мусить уміти грати у шахи, на біліярді, у преферанс і бріджа, — повчав товариський батько товариша. Ви мусите знати гімн Радянського Союзу й УРСР з будь-якої лінійки будь-якого куплета, — вимагав завідувач міського відділу культури. Люби і знай свій рідний край! Три закони Ньютона, теорему Піфагора, кількадесят алгебраїчних формул, іменники першої відміни, кровоносну систему риб і кістяк птахів, «Партія веде», «Заповіт». Щоб називатися посереднім ботаніком, треба знати мінімум сто карпатських видів. Для здачі нормативів ГТО треба могти підтягатися десять разів, стрибати з місця на метр сімдесят, кидати гранату на тридцять метрів. У комсомол не приймуть, якщо не знати шість його орденів. Залік не здаш, не знаючи всіх з'їздів партії. Зразковий солдат мусить назвати усі країни Варшавського договору і всіх вищих керівників армії та флоту. Радіотелеграфіст другого класу зобов’язаний приймати і передавати азбукою Морзе двадцять вісім груп за хвилину. Учень першого класу повинен читати сто слів за хвилину. Щоби вважати себе ознайомленим з камасутрою, треба вивчити ази ще кільканадцяти вмінь. Благородній людині досить уміти фехтувати, їздити верхи, знати генеалогію, етикет і навчитися бути дотепним, — вичитав десь брат. Письменник мусить просто сідати і писати те, що добре знає. Принаймні косити і рубати дрова. Хоча би завести машину і повільно поїхати по порожній дорозі. Я вже не кажу про техніку безпеки, десятки іспитів з різних дисциплін, списки рекомендованої літератури і словнички різних мов, пін-коди, номери телефонів, розклади поїздів, вимоги щодо перетину кордону, дату спалення Яна Гуса, дівоче прізвище матері… Як треба, то треба. Я все це поступово знав і умів. Не можна сказати, що шкодую, не можна сказати, що все це дійсно було потрібним. Добре, що сам додумався до того, щоб самостійно навчитися надавати першу (а часом і останню) медичну допомогу.

Але попри то все я забув, як робляться базові речі. Тепер дивлюся на дев’ятимісячну людину і, не перестаючи бути таким, який знає, що є для чого, що після чого виникає, що як функціонує, намагаюся повторяти за нею доступні їй рухи, погляди, відчуття, здивування, відкриття, повертаючись до елементарного і найважливішого, про яке ніхто не казав мені, що треба. Життя, в якому панує не мусиш, а можеш, не повинен, а здатний.

Він до всього доторкається руками. Долонею, переважно цілою, виокремити один палець ще не має потреби. Найбільше б’є по поверхнях, в тому числі по інших руках, своїх і чужих, але також і по клавішах фортепіано. Перевіряє все на пружність, на опір і податливість: підлогу, стіни, шиби. Треться рукою об фактури: різне дерево, різний метал, різний текстиль. Мне папір, сливку, виноградину. Інший базовий підхід — хапати. Траву, листя, шерсть звірів. Намагається пов’язати розмір з вагою — що як тримати. І на що як тиснути, скажімо, на клямку. Він лазить на колінах і руках, залишаючись часом на одній руці. Дійшовши до перешкоди, він перевіряє її своїм напором, щоб знати, що робити далі.

Він досліджує звуки. Передовсім удари чогось об щось. І свої власні. Вивчає, як можна фуркати губами, клацати