Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

П’ятнадцять футів… десять… Нарешті. Він зупинився, грудьми притулившись до стіни і розкинувши руки. Реншоу відчував у нагрудній кишені балончик та заспокійливу вагу пістолета за паском.

Тепер треба обігнути цей клятий ріг.

Він обережно переставив ногу і переніс на неї вагу тіла. Тепер ріг будинку врізався в живіт та груди, наче лезо. Прямо перед очима, на стіні, він побачив пташиний послід. “О боже! — подумав Реншоу розгублено. — Я й не знав, що вони літають так високо”.

Раптом його ліва нога зсковзнула. Намагаючись зберегти рівновагу, він шалено замахав правою рукою і нарешті обійняв будинок по обидва боки рогу. Уривчасто дихаючи, Реншоу притулився обличчям до стіни. Постоявши хвильку, він переніс другу ногу.

До його балкона залишилося футів тридцять. Двічі він змушений був зупинятися, щоб різкі пориви вітру не зіпхнули його вниз. Нарешті Реншоу вчепився в залізні перила балкона. Безгучно переліз через них і крізь шпарину в шторах обережно зазирнув до вітальні. Вони розташувалися, як треба — спиною до нього. Чотири піхотинці і вертольотик охороняли коробку. Решта, з ракетною установкою, зайняли позицію навпроти дверей до ванної.

Чудово! Можна несподівано увірватися в кімнату, одним махом покінчити з коробкою і — геть з квартири. Потім, якнайшвидше, на таксі до аеропорту. Звідти в Майямі, щоб розшукати Моррісову матусю і помститися. Вона помре страшною смертю. І це буде справедливо.

Реншоу скинув сорочку і відірвав довгу смужку від рукава, кинувши лахміття під ноги. Потім дістав балончик, відбив пластиковий носик і намочив у бензині смужку.

Дістав запальничку і, глибоко вдихнувши, крутнув крем’яне коліщатко. Він підніс запальничку до тканини і, коли та спалахнула, розчахнув скляні двері і кинувся до кімнати.

Вертольотик зреагував негайно, ринувши, немов камікадзе, навперейми Реншоу. Той навідмаш збив його, незважаючи на страшний біль. Крихітні піхотинці кинулися до коробки. Реншоу жбурнув у неї підпалений балончик. В наступну мить він побіг до дверей.

Реншоу так і не встиг зрозуміти, що його вбило.

Немов важезний сейф упав з великої висоти. Гуркіт прокотився через весь хмарочос, металевий каркас якого завібрував, неначе камертон. Двері квартири Реншоу вибухом зірвало з петель.

Закохана парочка, що проходила повз будинок, подивилася вгору і побачила сліпуче біле сяйво, немов спалахнула сотня юпітерів.

— Мабуть, у когось коротке замикання, — сказав юнак.

— А це що? — здивувалася дівчина.

Повільно кружляючи в повітрі, щось падало вниз. “О, господи, це чиясь сорочка. Вся в дірках і в крові…”

— Мені це не подобається, — сказала дівчина нервово. — Візьмемо таксі, так, Ральфе? Нам доведеться мати справу з поліцією, коли там, нагорі, щось сталося, а я не хочу, щоб хтось знав про наші зустрічі.

— Звичайно, так і зробимо.

Він озирнувся, побачив таксі і свиснув. Машина загальмувала, і молоді люди сіли.

У цей час, ніким не помічений, на асфальт опустився клаптик паперу. Він впав біля сорочки Джона Реншоу. Виразним почерком, з нахилом уліво, на ньому було написано:

“Любі діти! Додатково в деяких наборах! (В обмеженій кількості):

Ракетна зттановка — 1.

Ракети “Твістер” системи “Земля—повітря” — 20.

Діюча модель термоядерної бомби — 1”.

Станіслав Лем

ГОЛЕМ XIV

ПЕРЕДМОВА

Визначити історичний момент, коли лічильний механізм посів розум, так само важко, як і той, коли мавпа перетворилась у людину. І все ж відтоді, коли створений Ванневаром Бушем аналізатор диференціальних рівнянь започаткував бурхливий розвиток інтелектроніки, минув час, який ледве сягає тривалості одного людського життя. Збудований після нього, наприкінці другої світової війни, ЕНІАК був пристроєм, від якого пішла — і то дуже передчасно — назва “електронний мозок”. По суті, ЕНІАК був лише комп’ютером, тобто в масштабах Древа Життя — примітивним нервовим ганглієм. Однак саме від нього історики ведуть відлік епохи комп’ютеризації. У 50-х роках XX століття виникла нагальна потреба у використанні цифрових машин. Одним з перших їх масове виробництво розпочав концерн “ІБМ”.

Робота цих машин мала небагато спільного з процесами мислення. Машини опрацьовували дані як у галузі економіки й великого бізнесу, так і в сфері управління й науки. Ввійшли вони і в політичне життя: вже перші зразки використовувались для передбачення результатів президентських виборів. Приблизно в той же час “РЕНД корпорейшн” зуміла зацікавити військові інстанції Пентагону методом прогнозування подій па міжнародній воєнно-політичній арені, який полягав у складанні так званих “сценаріїв подій”. Звідси було недалеко до надійніших методик, таких, наприклад, як “СІМА”, з яких через два десятиліття народилася прикладна алгебра подій, названа (зрештою, не зовсім вдало) політикоматикою. Проявив свої можливості — в ролі Касандри — комп’ютер також і тоді, коли вперше в Массачусетському технологічному інституті було розпочато в рамках знаменитого проекту “Межі зростання” складання формальних моделей земної цивілізації.

Проте по ця галузь еволюції обчислювальних машин виявилася найважливішою наприкінці століття. Армія використовувала цифрові машини з кінця другої світової війни згідно з розвинутою на театрах воєнних дій системою операційної логістики. На стратегічному рівні рішення і надалі приймали люди, але другорядні й менш складні проблеми дедалі частіше перекладались на комп’ютери. Водночас їх стали запроваджувати із систему оборони Сполучених Штатів, де вони відігравали роль нервових вузлів континентальної мережі раннього оповіщення. З технічного погляду такі мережі дуже швидко старіли. Після першої з них, названої КОНЕЛРАД, з’явилось багато чергових варіантів мережі ЕВАС.[1] Оборонний і атакуючий потенціал у той час базувався на системі рухомих (підводних) і нерухомих (підземних) балістичних ракет з термоядерними боєголовками, а також па кільцевих системах радарно-сонарних баз. Обчислювальні машини виконували в дій системі функції комунікаційних ланок — сказати б, чисто виконавчі.

Автоматизація входила в життя Америки широким фронтом — спочатку “знизу”, тобто з боку таких робіт у сфері обслуговування, які найлегше механізувати, бо вони не вимагають інтелектуальної активності (банківська справа, транспорт, готельне господарство). Військові комп’ютери виконували спеціальні вузькі завдання: вишукували цілі для комбінованого ядерного удару, опрацьовували результати спостережень із супутників, оптиміалізували переміщення флотів і коригували рух важких МОЛів.[2]

Як і можна було сподіватись, діапазон проблем, що їх мали розв’язувати електронні машини, невпинно ширшав. Це було природно в ході гонки озброєнь, але й пізніша розрядка не стала гальмом для подальших капіталовкладень у цій галузі, оскільки заморожування термоядерних озброєнь вивільнило значні бюджетні квоти. А від них, уже після закінчення в’єтнамської війни, Пентагон не хотів