read-books.club » Шкільні підручники » Матінка Кураж та її діти 📚 - Українською

Читати книгу - "Матінка Кураж та її діти"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Матінка Кураж та її діти" автора Бертольт Брехт. Жанр книги: Шкільні підручники / Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 20
Перейти на сторінку:
Бачте, про це ви себе не питали, хоч це головне. Попасти в диби — велике лихо; коли ви це зрозумієте, то враз навчитеся терпіти несправедливість.
Молодий солдат. Не знаю, нащо я вас слухаю. Bouque la madonne! Де ротмістр?
Матінка Кураж. Ви слухаєте мене, бо знаєте, що я кажу правду. Ваша лють уже минулась, ненадовго її стало. А вам потрібна тривка лють. Але де її взяти?
загрузка...
Молодий солдат. Чи не хочете ви сказати, що вимагати свою нагороду — це не по правді?
Матінка Кураж. Навпаки. Я лише кажу, що ваша лють недовга, з такою люттю ви, на жаль, нічого не доб'єтесь. Якби ваша лють була тривкіша, я б ще вас підштрикнула. Порубайте цього пса, радила б я вам. Та де там, ви зовсім не збираєтесь його рубати, ви самі почуваєте, що вже підібгали хвоста. А потім вийде, що винною буду я і ротмістр накинеться на мене.
Літній солдат. Святу правду кажете, на нього тільки набігло.
Молодий солдат. Побачимо, порубаю я його чи ні. (Видобуває шаблю). Хай-но прийде, тут я його й порубаю.
Писар (виглядаючи). Пан ротмістр зараз прийде. Сісти!
Молодий солдат сідає.
Матінка Кураж. Він уже сидить. Бачте, що я казала? Ви вже сидите. Авжеж, вони знають нас і вміють з нами поводитись. Сісти! — і ми вже сидимо. А хто сидить, не бунтує. Краще не підводьтеся, сидіть собі, та й годі. Передо мною вам нема чого соромитись, я нічим не краща за вас. Вони у всіх нас гуртом скупили відвагу. Ще б пак, я ж пошкодила б своїй торгівлі, якби втратила послух. Я розповім вам щось про велику капітуляцію. (Співає пісню про "Велику капітуляцію").
Як було мені сімнадцять років, Я себе вважала вищою за всіх. Мене з моєю красою, з моїм хистом, з пориванням до вищого не можна було рівняти з першою-ліпшою бідною сільською дівчиною!
Людям не прощала і дрібних пороків, Діла ж не робила я дня них.
Або все, або нічого, в усякому разі, не першого, кого зустріну, кожен сам кує своє щастя, не командуйте мною!
А шпачок співа: Жди-но рік чи два! І ти ідеш з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторюєш мотив: Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Кроком руш без слів!
Хоч відтоді й року не минуло, Досить наковталась я пілюль гірких. Двоє дітей на карку, а хліб такий дорогий, та й усякий харч.
Скрізь мене мотало, в різні боки гнуло, Ґвалту я зазнала, кривд і мук тяжких. Треба жити в злагоді з людьми, рука руку миє, муру лобом не проб'єш.
А шпачок співа: Ані рік, ні два! І йде вона з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторює мотив: Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Кроком руш без слів! Вже багато сміливих хотіли, Бачила сама я, досягти зірок.
Завзятий усього доб'ється, хотіти— значить уміти, ми з цим ділом упораємось.
Та піднятись вгору їм було несила, Навіть бриль легенький обважняв їх крок. По своєму ліжку простягай ніжку!
А шпачок співа: Жди ще рік чи два! І йдуть вони з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторюють мотик Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Крюком руш без слів! (До молодого солдата). Тому я й думаю: лишайся тут зі своєю шаблею, якщо тобі справді несила терпіти і твоя лють велика, бо в тебе є досить причин для цього, не перечу! Та коли твоя лють недовгочасна, тоді краще забирайся звідси!
Молодий солдат. Поцілуй мене в зад! (Кульгаючи, іде геть).
Літній солдат — слідом за ним. Писар (висунувши голову). Ротмістр прийшов. Тепер можете скаржитись.
Матінка Кураж. Ні, я передумала. Не буду скаржитись. (Виходить).
Минуло два роки. Війна поширюється на все нові краї. Не спиняючись, маленький фургон матінки Кураж кочує по землях Польщі, Моравії, Баварії, Італії і знов повертається в Баварію. 1631 рік. Перемога Тіллі під Магдебургом коштує матінці Кураж чотирьох офіцерських сорочок.
Фургон матінки Кураж стоїть у розбитому ядрами селі. Здалека тихо лунає військова музика. Біля прилавка — двоє солдатів, яких обслуговують матінка Кураж і Катрін. На плечах в одного солдата жіноча хутряна шубка.
Матінка Кураж. Що, не можеш платити? Нема грошей — нема горілки. Грати переможні марші вони мастаки, а щоб утримання солдатам платити — в них кишка тонка.
Солдат. Я хочу горілки. Я занадто пізно кинувся грабувати. Командувач пошив нас у дурні, тільки одну годину дозволив грабувати місто. Сказав, що він не звірюка; певно, одержав від міста хабара.
Священик (заходить кульгаючи). На подвір'ї лежать ще кілька чоловік. Селянська родина. Нехай хто-небудь мені допоможе. Треба полотна для перев'язок.
Другий солдат виходить з ним. Катрін дуже хвилюється, намагається взяти у матері полотно для бинтів.
Матінка Кураж. Нема в мене полотна.
Всі бинти я розпродала в полку. Заради цих я не рватиму офіцерських сорочок.
Священик (кричить у відповідь). Мені потрібне полотно, кажу я вам!
Матінка Кураж (щоб не дати Катрін залізти до фургона, сідає на східцях). Нічого не дам. Селяни мені не заплатять, бо в них нічого нема.
Священик (жінці, яку він заносить). Чому ви лишились тут, під гарматним вогнем?
Селянка (тихо). Хазяйство.
Матінка Кураж. Для цих людей хазяйство важить більше, ніж життя. А тепер мені платити за них. Нізащо в світі!
Перший солдат. Це протестанти. І навіщо їм бути протестантами?
Матінка Кураж. Начхати їм на віру. В них хазяйство пішло прахом.
Другий солдат. Та які вони там протестанти. Це ж справжні католики.
Перший солдат. Ми не могли добрати, коли стріляли. Селянин (його приводить священик). Пропала моя рука. Священик. Де ж полотно?
Всі дивляться на матінку Кураж, яка непорушне сидить на східцях. Матінка Кураж. Нічого не можу дати. Всілякі податки, мита, проценти, хабарі!
Катрін, з уст у якої вириваються невиразні горлові звуки, піднімає з землі дошку і замахусгься на матір.
Чи ти збожеволіла? Кинь дошку, бо як ляпну тобі, ти, причинна! Нічого не дам, не можу дати, я мушу дбати про себе.
Священик піднімає її з східців і садовить на землю, потім дістає сорочки і рве їх на пасма.
Мої сорочки! Кожна коштує півгульдена! Мене пущено з торбами!
З хати чути жалібний дитячий голос.
Селянин. Там ще немовля!
Катрін біжить у хату.
Священик (жінці). Лежи! Без тебе обійдеться.
Матінка Кураж. Держіть її, дах може завалитись.
Священик. Я більше не піду в хату.
Матінка Кураж (кидається в усі боки). Не рвіть мого дорогого полотна!
Другий солдат стримує її. Катрін виносить немовля з напівзруйнованої хати.
Ти знову знайшла собі сисунця, щоб няньчитися з ним? Ану віддай його матері, а то мені знов доведеться битися з тобою цілу годину, поки не вирву
1 ... 10 11 12 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Кураж та її діти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Кураж та її діти"