Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

„Летюча бриґада” могла бути, очевидно, поповнена новими бойовиками, та цього не сталося через заарештування сотн. Ю. Головінського, у зв'язку з убивством шкільного куратора Собінського в жовтні 1926 р.

Головінський просидів у тюрмі аж до судового процесу в січні 1928 р. В час його відсутности „екси” припинилися. Щойно в липні 1928 р. відбувся знову більший „екс” – напад на поштовий уряд при вулиці Глибокій у Львові, під час чого загинув бойовик Ярослав Любович, а в березні 1929 р. проведено напад на листоношу в домі при вул. Городецькій у Львові.

Каральні акції проти зрадників

Крім акцій проти окупанта, УВО провела каральну акцію проти тих „хрунів”, які через вислуговування полякам шкодили українській національні справі. І так, від куль бойовиків УВО загинуло багато війтів, українців з походження, які добровільно стали на службу польській владі в закріплюванні стану окупацій, польщенні українських земель та винищуванні українського самостійницького руху.

Найголоснішим виступом УВО проти „хрунівства” було покарання смертю журналіста Сидора Твердохліба, який уже в перші роки польської окупації став із запалом пропаґувати льояльність „русинів” супроти польської держави. В такому „хрунівському” дусі С. Твердохліб редаґував, видавану за польські гроші, газету українською мовою, а крім цього особисто дуже активно аґітував за участь українців у виборах до польського сейму, хоч українська суспільність бойкотувала ці вибори. Бойовики УВО Іван Пасіка і Садовський, з співучастю члена УВО Дзіковського, застрілили С. Твердохліба в Камінці Струміловій, 15-го жовтня 1922 р. В той час УВО ще була організаційно пов'язана з урядом ЗУНР та його представництвом на західноукраїнських землях – „Політичною Колеґією”, і вбивство С. Твердохліба виконано за відомом і апробатою уряду ЗУНР, як теж проводів усіх тодішніх українських леґальних політичних партій.

Закордонні станиці і вишколи УВО

Для фінансування діяльности УВО було створено „Український Бойовий Комітет” під керівництвом Михайла Матчака. Цей комітет мав свої клітини в Краю й на еміґрації та займався збіркою грошевих пожертв на цілі УВО. На американському терені проводила збірки на цілі УВО „Федерація Українців у ЗДА”, під керівництвом д-ра М. Цеглинського. На терені Чехо-Словаччини, з почину д-ра І. Т. Рудницького, всі українські стипендіянти „Чесько-Українського Комітету”, симпатики УВО, добровільно оподаткували себе і щомісяця таємно платили певну частину своєї стипендії на цілі УВО. В час співпраці УВО з урядом ЗУНР представник уряду д-р Я. Селезінка передав з фонду ЗУНР на цілі УВО суму 100.000 чеських корон. Окремим джерелом фінансів УВО були вищезгадані експропріяційні напади на поштові та податкові уряди.

Важливою ділянкою внутрішньо-організаційної праці УВО був військовий вишкіл її членів. Як для майбутньої війни, так і для революційно-бойової діяльности потрібні були добре вишколені військовики. З уваги на це, УВО доручила своїм клітинам у Краю дати кожному членові початковий військовий вишкіл, якщо даний член не служив у війську. Для підвищення рівня військового вишколу Начальна Команда УВО зорганізувала за кордоном спеціяльні військові курси. Одним з більших таких курсів, поставлених на високому рівні, був у 1925-26 рр. піврічний військовий курс у Данціґу для старшин. Курс цей закінчили 60 членів УВО – колишні військовики, як теж і 50 молодших членів УВО, які ще не відбули військової служби. Всі вони прибули на курс із Краю нелеґально і таким самим способом по закінченні вишколу повернулися на рідні землі. Другий такий військовий курс відбувся на Закарпатті.

Підпільне видавання „Сурми”

Пресовим органом УВО був місячник „Сурма”, що почав виходити щойно в 1927 р. – на сьомому році існування Організації. „Сурма” друкувалася за кордоном, перший рік у Німеччині, а відтак у ЧСР і Литві. До Краю пересилано її організаційним зв'язком і поширювано як нелеґальну літературу. Наклад „Сурми” становив 10.000 примірників. Призначена для розповсюдження на українських землях частина накладу „Сурми” була друкована на тоненькому папері, а для закордону – на звичайному. Перше число „Сурми” зредаґував д-р Іван Ґижа, відтак „Сурму” редаґувала колеґія: на ідеологічно-програмові теми писав полк. Є. Коновалець, на військові – сотн. Ріко Ярий, на політичні – Сидір Чучман, про революційно-визвольну боротьбу інших народів – Омелян Сеник, хроніку подій провадив Володимир Мартинець, обов'язком якого було теж збирати редакційний матеріял. Технічною частиною видавництва та кольпортажу чотирьох перших чисел „Сурми” займався Омелян Сеник, а дальших – сотн. Іван Рев'юк („Бартович”), керівник станиці УВО в Литві.

Польська влада всіма способами намагалася унеможливити кольпортаж „Сурми” між українським населенням. Кого поліція зловила на розповсюджуванні „Сурми”, того засуджувано на кілька років тюрми. Та не зважаючи на ці переслідування, населення західноукраїнських земель залюбки читало „Сурму”, передаючи її з рук до рук і з хати до хати.

З-за кордону транспортовано „Сурму” на західньоукраїнські землі різними шляхами: з Данціґу, де провідником станиці від 1931 р. був Андрій Федина, з ЧСР через Польщу (лінія Тешина) і з Закарпаття через Карпати.

Проти орієнтацій на Москву і Варшаву

За вісім років діяльности УВО здобула собі величезний авторитет в українського народу, як теж; розголос і добру славу серед чужих. А проте вже від самого початку свого існування УВО мала одну основну хибу, що поступово все більше проявлялася і гальмувала її діяльність. Українська Військова Організація постала як рух спротиву ворожій окупації, не маючи однак єдиної ідеологічно-політичної основи. В рядах УВО згуртувалися люди різних політичних поглядів, що бажали брати активну участь у боротьбі за визволення України. А в той час в українському політичному світі існували великі ріжниці в поглядах щодо програми й тактики політичної діяльности. Ті різні погляди щораз виразніше стали проявлятися і в рядах УВО.

В перші роки свого існування УВО намагалася бути в близьких контактах з урядом ЗУНР, на чолі якого стояв д-р Євген Петрушевич. Комендант УВО полк. Є. Коновалець був того погляду, що контакти УВО з урядом ЗУНР не повинні бути занадто тісні й УВО мусить мати широку свободу діяльности. Протилежний погляд заступали диктатор ЗУНР Є. Петрушевич і його найближчі співробітники. Вони вважали, що УВО повинна бути повністю підпорядкована урядові ЗУНР і служити йому знаряддям у політичній діяльності. До 1923 р. авторитет уряду ЗУНР серед населення Західньої