Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

— Хочу, щоб ми спустилися знову на землю… Егей! Тільки не так швидко! — закричав він, відчуваючи, що машина рухнула вниз, ніби провалилась у повітряну яму.

Машина стала знижуватися плавно. Деякий час вона летіла над дорогою, спускаючись усе нижче; нарешті колеса торкнулися землі, але так м'яко, що не відчулося навіть поштовху. Крила з машини зникли. Пістрявенький потроху оговтався і знову взявся за морозиво.

Невдовзі наших мандрівників наздогнав інший автомобіль. Шофер повів свою машину поряд з Незнайковою і затіяв розмову.

— Що це за автомашина, якої конструкції? — запитав він.

— Це конструкція Гвинтика й Шпунтика, — відповів Незнайко.

— А на чому працює — на дьогті чи на мазуті?

— На газованій воді з сиропом. З води, розумієш, виділяється газ, попадає в циліндр і штовхає поршень, який через передачу крутить колеса. А сироп — для змазки, — пояснив Незнайко.

— Отож я їду ззаду й чую, неначе сиропом пахне, — сказав шофер.

— А твоя машина теж на газованій воді? — запитав Незнайко.

— Ні, моя на спирті. В циліндр, розумієш, усмоктуються випари спирту і спалахують від електричної іскри. Пари, згоряючи, розширюються і штовхають поршень, а поршень крутить колеса. Щоб потужність була більшою, у машині роблять кілька циліндрів. У мене, наприклад, чотири циліндри, але бувають і восьмициліндрові. Машина може працювати й на бензині, але від бензину в повітрі лишається не дуже приємний запах. Од спирту ж ніякого запаху не залишається. А то є машини, котрі працюють на мазуті, так ті — фе-е!

Шофер навіть поморщив носа й покрутив головою.

— А Сонячне місто ще далеко? — запитала Кнопочка.

— Сонячне? Ні, тепер уже недалеко.

— А чому воно зветься Сонячним? Там будинки, чи що, із сонця? — спитав Незнайко.

— Ні, — засміявся шофер. — Його назвали Сонячним тому, що там завжди гарна погода й завжди світить сонце.

— Невже ніколи-ніколи хмар не буває? — здивувався Незнайко.

— Чому не буває? Бувають, — відповів шофер. — Але наші вчені придумали такий порошок: як тільки з'являться хмари, їх посиплять цим порошком, і вони одразу зникнуть. Це все, братику, хімія!

— Як же хмари посипати порошком?

— Ну, піднімуться вгору на літаку й посиплять.

— Але ж без хмар і дощу не буде, — сказала Кнопочка.

— А для дощу є інший порошок, — відповів шофер. — Посиплють трошки цього порошку, й одразу почнеться дощ. Тільки дощ ми робимо там, де треба — в садах, на городах. У місті теж робимо дощ, тільки не вдень, а вночі, щоб нікому не заважав. А коли треба квіти полити на вулиці, то просто поливаємо з гумової кишки.

— Видно, в Сонячному місті розумні коротульки живуть? — сказав Незнайко.

— О, в Сонячному місті всі мешканці такі розумні, що ніяк і не збагнути!

— А ви теж у Сонячному місті живете? — запитала Кнопочка.

— Еге, я теж, — сказав шофер.

Відповівши так, він став обдумувати свої слова і, обдумавши як слід, зрозумів, що, розхваливши мешканців Сонячного міста, він розхвалив і себе. Знітившись од своїх хвастощів, він почервонів, як редиска, й сказав, щоб приховати збентеженість:

— Ну, мені час. До побачення! — І, натиснувши на педаль, швидко поїхав уперед.

— Може, він і хороший коротулька, а може, й просто хвалько, — сказав Незнайко. — Не дуже віриться в те, що він тут про порошок молов.

Кнопочка сказала:

— Він почервонів наприкінці, а це означає, що в нього совість ще не зовсім пропала. А якщо совість є, то він може виправитись.

Розділ восьмий

Циркулина й Планетарка

Дорога знову пішла вгору, а коли підйом закінчився, перед очима мандрівників відкрилась картина, якої нікому з них раніше не доводилось бачити. Можна було подумати, що хтось велетенський забрався на текстильну фабрику й розкатав по землі тисячі сувоїв яскравих полотен. Найдальші пагорби були ніби застелені смужками ситцю у дрібну цяточку: чорну, білу, жовту, зелену, червону. Ближче лежали смужки в горошину. Вони лежали так щільно одна до одної, що закривали всю землю. Ще ближче земля була покрита великими різнокольоровими смугами. Особливо яскраво виділялися жовті й червоні круги, що так і виблискували серед зелених полів.

— Наче хтось нарочито розкреслив землю циркулем і пофарбував, — сказала Кнопочка.

— Кому ж це заманулося розкреслювати землю циркулем? — відповів Незнайко. — Ось під'їдемо ближче — дізнаємось.

Що нижче спускався автомобіль згори, то гірше було видно круги, а потім вони й зовсім зникли. Дорога, по якій мчала машина, стала рівною, мов лісова просіка. Обабіч її тягнулися зарості маку. Це було схоже на те, як би ми з вами їхали лісом, тільки тут замість стовбурів дерев стояли довгі зелені стебла, а вгорі спалахували на сонечку червоні квіти маку.

Потім машина поїхала серед заростів моркви, полуниць, жовтої кульбаби. Потім знову почалися зарості маку.

— Тут, мабуть, якісь макоїди живуть, — сказав Пістрявенький.

— Це які ще макоїди? — запитав Незнайко..

— Ну, котрі мак люблять. Це вони, напевно, посіяли тут усе: — і мак, і моркву.

— Хто ж це стане так багатенно сіяти? Цього й за вік не з'їсти.

Скоро автомобіль виїхав із макових заростей, і наші мандрівники побачили недалеко від дороги якусь дивовижну машину, що скидалася чи то на механічну снігочистку, чи на трактор. Ця снігочистка повільно ходила по колу й косила траву. Незнайко навіть зупинив автомобіль, щоб подивитися, як вона працює.

Підійшовши ближче, наші подорожні побачили, що в передній частині був механізм, схожий на машинку, яка стриже волосся. Ця машина безперервно стригла траву, яка одразу потрапляла під ніж. Цей ніж безперервно сік траву на шматочки, після чого вона попадала на рухому стрічку, пливла вгору й опинялася між двома зубчастими барабанами, які швидко оберталися й ніби жували її зубами. Пережована трава зникала всередині механізму.

Земля позаду машини виявлялася зораною, тому можна було подумати, що всередині механізму є плуг, але зверху його не було видно. Ззаду були прироблені механічні граблі, які розпушували зорану землю, неначе борона. Збоку на машині був напис: «Циркулина».

Але найдивніше було те, що машиною ніхто не керував… Місце за кермом було порожнє. Незнайко і його товариші старанно оглянули машину з усіх боків, але не виявили ніяких ознак живої істоти.

— Оце так штука! — сказав Пістрявенький.

Він уже хотів був здивуватися, але вчасно схаменувся й замовк.

Кнопочка, яка не дуже цікавилась машинами, сказала, що вже пора їхати далі. Та Незнайко будь-що