Читати книгу - "Бгаґавад-ґіта"

6. Той нівечить сутність свою у тілесній натурі —

Походять учинки такі від наказу асурів.

7. Пожива, приємна на смак, є трояка для смертних,

Так само, як дар або подвиг, так само, як жертва.

8. Блаженним до смаку — олійна, м’яка, соковита,

Що зміцнює силу, здоров’я, дає довголіття.

9. Для пристрасних люба: гаряча, солона, пекуча,

Вона їх постійно важкими хворобами мучить.

10. Гнила і несвіжа, від трапези рештки — для темних,

Для інших вона неспоживна, а їм же — приємна.

11. Та жертва, яку по святому закону від серця,

А не від принуки приносять, — блаженних це жертва.

12. А пристрасних жертва націлена на результати,

Вона з розрахунку — ти маєш про це пам’ятати.

13. Коли ж буде жертва без дару, то жертва ця темна,

А значить, що жертва ця — поза законом, даремна.

14. Шаноба богів і наставників мудрих, умілих,

Цнотливість і чесність йменується подвигом тіла.

15. Привітність і стриманість від непоштивого слова,

Читання священних писань зветься подвигом мови.

16. Мовчазність, прихильність, довірливість серця, одвертість,

Думок чистота називається подвигом серця.

17. Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий,

Бо здійснений вірою, а не заради віддяки.

18. А подвиг, в основі якого лежить розрахунок,

Нещирий, і подвиг такий не береться в рахунок.

19. Той подвиг, що твориться з наміром злісно-таємним

Для самотортур або вбивства когось, зветься темним.

20. Дарунок без натяку на віддарунок зустрічний,

Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним.

21. Коли ж він із наміром небезкорисливим даний,

Він із розрахунку, і Богу такий не жаданий.

22. А дар недостойному, даний з презирством ганебним,

Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним.

23. Ом тат сат — три різні наймення для брагмо одного,

Брамини, і веди, і жертви виходять від нього,

24. Хто брагмо осяг, вимовляє той ом молитовне,

Завжди перед подвигом або обрядом жертовним.

25. А тат вимовляють, підносячи Богові жертву,

Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву.

26. Цим словом завжди визначається благо загальне,

Воно спонукає людину на діло похвальне.

27. Сат — поряд із жертвою, з подвигом мужнім без страху,

Сат — поряд з діянням заради єдиного брагмо.

28. Асат — звуться жертви, любові теплом не зігріті,

Ніщо вони, Арджуно, в цьому і в іншому світі».

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОҐА ЗРЕЧЕННЯ

1. «Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:

Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?»

2. «Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,

А зречений — хто лиш плодом її не володіє.

3. Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.

Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.

4. Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:

Три види відречень на світі слід розпізнавати.

5. І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —

Очисники щедрих вони, запорука закону.

6. Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,

Такою є думка моя непохитна, о мужній.

7. Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,

Відмова від неї — цей шлях уважається темним.

8. Хто дію почату покинув боязні в догоду,

Відречення звершує, не дочекавшися плоду.

9. Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,

Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.

10. За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,

Перейнятий саттвою, він подолає відразу.

11. Покинути дію народжений жоден не сміє,

Відмовитись може лише від плодів тої дії.

12. Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,

Та плоду того уникають відречені вперто.

13. Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,

І кожну із них я тобі розтлумачити можу:

14. Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:

Вершителя й волю божественну — п’яту.

15. Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —

І грішне і праведне — нею кермує причина.

16. Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,

Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.

17. Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,

Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.

18. Спонуки — знавець, пізнання і предмет пізнавання,

А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.

19. Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,

В переліку ґуна за якістю їх розрізняє.

20. Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину

В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.

21. Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,

Завжди називати знанням зацікавленим треба.

22. Знання, до одного скероване лиш результату,

Не прагне до істини — темним його треба звати.

23. Якщо на вигоду у дії немає чекання,

То дію таку благочесною зви без вагання.

24. Хто, чинячи дію, її результатам радіє,

Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.

25. А дія на шкоду або ж на погибель даремну,

Це дія, учинена від безрозсудності, темна.

26. Блаженним з людей діяча називають такого,

Поразка й звитяга в житті не існують для кого.

27. Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,

Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,

28. А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,

Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.

29. Про ґуни учення ще, Арджуно, добре послухай:

Про три різновиди властивостей розуму й духа.

30. Котрий кругообігу знає закони одвічні, —

Це благочестивості розум, це розум саттвичний.

31. Котрий же учинює дію, пізнати не в змозі,

В чім віра, а в чому безвір’я, — це пристрасті розум.

32. За правду приймає брехню, як за ніч світло денне,

Окутаний мороком розум, він названий темним.

33. Та стійкість, якою підтримує йоґа одвічно

Діяльність і силу чуття — це є стійкість саттвична.

34. Ту стійкість, яка тільки користі й вигоді служить,

Зови зацікавленою і шкідливою, мужній.

35. Та стійкість, яка не освітлена сяйвом науки,

Є темною стійкістю, повною страху і муки.

36. Про радість трояку послухай іще наостання:

Та, котра радує знову і знову, гамує страждання,

37. Спочатку вона — як отрута, відтак — як амріта,

Це радість блаженства, бо розуму світлом зігріта.

38. Є радість, що спершу — амріта, а потім — отрута,

Це пристрасна радість, це радість втішання здобутим.

39. А радість така, що засліплює розум і серце,

Породжена сном і оманою — темною зветься.

40. Істоти нема між людьми й між безсмертним теж ні,

Хто був би від даних природою ґун незалежний.

41. Подвижнику, знай, що