Читати книгу - "Талан"

Л у ч и ц ь к а. Не знаю.

К в я т к о в с ь к а. Ну, то прощавай, моя яскулечко: треба на репетицiю бiгти… А ми всi так за тобою, так за тобою… мов у жалобi… Ну, будь же здоровенька та веселенька та нас швидше потiш!

Обнявши, виходить, але зустрiчається в дверях з Кулiшевичкою й зупиняється.

В И Х I Д IX

Тi ж i Кулiшевич.

К у л i ш е в и ч. Куди розiгналась, дзиго? Постривай! (Лучицькiй). Уже тут? Ну, хвалити бога, а то всiх налякала… (Обнiма). Змарнiла, змарнiла… Ну i чого б ото, Марусе?

Л у ч и ц ь к а. Так чогось… простудилась, певно.

К у л i ш е в и ч. Чого доброго! А у нас брешуть, що нiби посварилась…

Л у ч и ц ь к а. З ким?

К у л i ш е в и ч. Та, не тобi кажучи, чи з Жалiвницьким, чи з Квiткою…

К в я т к о в с ь к а. З Квiткою, з Квiткою.

Л у ч и ц ь к а. З якої речi? Це мене просто iритує: нема чого, так хоч брехати з нудьги i другого вплутувати… (Скида шаль i вiялом почина махать у лице).

К у л i ш е в и ч. Та ти плюнь! Бачиш, вiн, нещасний, ника усюди, як тiнь сновига… ну, так вони i постерегли…

К в я т к о в с ь к а. Та й Жалiвницький волосся собi рве…

Л у ч и ц ь к а (нiяково). I не нещасний, i не сновига… а тiльки у кожного очi великi: всякому до мене дiло, всяк хоче покопирсать у чужому серцi…

К у л i ш е в и ч. Та цур йому, годi! Не варт i гнiватись! (Обнiма). От приходь на сцену, так всiм i роти зацiпиш!

Л у ч и ц ь к а. Ще не знаю… сили нема.

К в я т к о в с ь к а. Краще поберегтись.

К у л i ш е в и ч. Чого там? Удар лихом об землю, та скоком, та боком! (Сiпа її). Ох, нiколи, треба бiгти… (Цiлує). Тривай, i забула! Ще менi отой гладкий нав'язав до тебе листа… Чи не згубила?..

К в я т к о в с ь к а (постерiгши, мiмiкою). Ну, менi пора! Бувайте! (Хутко виходить).

К у л i ш е в и ч (пошукавши). Ось вiн, ось!

Л у ч и ц ь к а (чита). Що-о? Що? "Без вас зовсiм свободно обiйтись можна. З Квятковською пiде увесь репертуар… щоб тiльки ви заявили…" Я кручу та деру носа?

К у л i ш е в и ч. Що вiн, белени об'ївся, чи що?

Л у ч и ц ь к а (чита). "Ви за чужою спиною тiльки й турбуєтесь своїми сердечними справами" (Рве листа). Та як вiн смiє таке писати? Яке право має мене ображати? Я ще мало труджусь, я ще мало дбаю? Шкуру з м'ясом здер! (Нервово плаче).

К у л i ш е в и ч. Голубонько! Заспокойся, плюнь на його! Хiба ти у його служиш, хiба йому чим повинна? От проклятий! Ще менi такого листа нав'язав! Коли б знала, кинула б йому в вiчi! Це його Катря пiдстроїла.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути… Вона тут жаловалась…

К у л i ш е в и ч. Вiр отiй пройдi!

Л у ч и ц ь к а. А, все їдно! Скажи йому, — я не можу писати, — що я кидаю сцену: хай роздає ролi кому хоче… а хай до мене своїми брудними руками не касається…

К у л i ш е в и ч. Марусю, бога ради, що ти? Ти ж обездолшiх Безродного, безневинного чоловiка.

Л у ч и ц ь к а. Є всьому мiра: не можу ж я таких образ зносити.

К у л i ш е в и ч. Цього не буде, швидше полетить Котенко…

Л у ч и ц ь к а. Боже мiй! Життя своє оддаєш, кров точиш по краплi — i така вдяка!

К у л i ш е в и ч (обнiма). Голубонько, рiднесенька! Та я сама йому за тебе очi видеру… ось побачиш! Я зараз до Безродного. (Виходить).

Л у ч и ц ь к а (по виходi). Няню! Дайте менi краплi… там на столику…

В И Х I Д Х

Лучицька i Палажка.

П а л а ж к а (подає). Знов не гаразд?

Л у ч и ц ь к а. Тут дадуть i оправитись?

П а л а ж к а. Та плюнь ти на них, давно кажу… Ось, я й забула, тобi, квiточко, лист… (Шукає довго).

Л у ч и ц ь к а. Од кого ще? (Одставля краплi, не пивши). Од Антона Павловича? Ой, що вiн? (Розрива трясущими руками). Од його! (Чита). Якi палкi слова… вогнем писанi… займають серце… зневажене, розшарпане… яке всяк ображати може!.. Няню, яка я безталанна! (Принада до неї, рида).

П а л а ж к а (тривожно). Що з тобою, зозулечко? Чого плачеш? Ох, господи! Образив, чи що?

Л у ч и ц ь к а (нервово, рида). Нi, не образив… а серце порвав, душу збентежив!.. У моє тихе життя, у мiй ясний розцвiт талану вкинув заразу…

П а л а ж к а (злякано). Заразу?! Що ти, донечко! Та вiн тебе без пам'ятi коха, вiн тебе свата тепер.

Л у ч и ц ь к а. Хiба ж то не зараза?! Я чую, що стаю якоюсь мiзерiєю, що моя воля рветься на клоччя… Я не можу перемогти себе…

П а л а ж к а. Та в чiм перемагати? Що ти торочиш, дитино? Не розберу… Виходь замiж, квiточко, — в тiм i порада!

Л у ч и ц ь к а. Нi, няню: в тiм не порада, а зрада!

П а л а ж к а. Свят, свят! Що ти?

Л у