read-books.club » Драматургія » Розгром 📚 - Українською

Читати книгу - "Розгром"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Розгром" автора Іван Павлович Багряний. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 27
Перейти на сторінку:
соколів видушили, як щурів… Вони ж мені, вірили, як братові, як батькові… (дивиться на Катрю, просячи очима пить, — Катря, схопившись, наливає…):

— Може тобі горілки?..

МАКСИМ крутить головою:

— Я вже… на все життя п’яний, Катрусь… В мене тут горить… наче порох горить… Рветься і не може мене розсадити… Весь світ розсадити…

(п’є подану воду… Тре рукою чоло, дивиться пильно на ОЛЬГУ)

— Ольго!.. Олю!.. Ти — умниця… Скажи — що ж далі?! Га?!.. Руїна… Яка страшна руїна з усіх надій, з усіх плянів і сподівань… Жах і — самі уламки… Мла… Я не бачу виходу…

ОЛЬГА суворо, як до малого:

— Далі — треба негайно зробити операцію… а потім буде видно. Катре, поклич матір і…

МАКСИМ:

— Ні-ні… Менше свідків — ліпше…

ОЛЬГА:

— Рація… Тоді Гриця…

МАКСИМ:

— Якого «Гриця»?!.

— Нашого…

— Що?!.. — аж почав зводитись. — Він живий?.. Прийшов?..

(шепоче):

— Боже мій… В вогні не горимо, в воді не тонемо, на Сибірах не загибаємо!.. І… от… (розводить однією рукою тужно)… Твої брати потікали з полону, Ольго…

ОЛЬГА шарпнулась:

— І де вони?..

КАТРЯ шарпає легенько:

— Ходім, Максиме…

МАКСИМ:

— Пішли ніби назад… Якщо не постріляли їх, то воюють… Під Сталінградом…

ОЛЬГА дивиться допитливо, нервово перебираючи пальцями:

— А… інші?.. Твої?..

МАКСИМ зідхає, дивлячись на свої ноги:

— Олександер — командує дивізією… Якщо отак теж… (дивиться на свої ноги й зідхає) — Мабуть під Сталінградом… Альоха — водив звено на Берлін… (посміхається гірко) — та все питав — де йому сідати… «Наказуй, брате, де мені сідати?…»

(раптом дивиться на Ольгу розширеними очима) —

— Де йому сідати?.. Ольго, Ольго!!. (з трагічною розпукою) — Де сідати Альосі з його літаками, га?!?.

(шалено крутить головою, либонь плачучи) —

— Там, де й мені з моїми танками…

КАТРЯ:

— Ходім, Максиме… до операційної… Там хірург…

ОЛЬГА:

— Ні, Катре… Ти покличеш Гриця… І оперуєш сама… Зрозуміла?.. Там, у тій кімнаті…

КАТРЯ швидко вибігає… Згодом входить ГРИЦЬ, шкутильгаючи, з таємничою міною закриває двері…

6

ГРИЦЬ підходить до Максима, вражений:

— «Максиме»!!.

— «Грицьку»!..

Вони обіймаються, поляпуючи один одного по спині…

— Чорт!!. (це Гриць) — Комбриґ… Га-га…

— Арештантюга!.. (свистить) — Та ти вже сивий, юначе!..

ОЛЬГА квапить…

Всі вони виходять десь до сумежної кімнати…

7

Згодом — перебігає КАТРЯ з інструментами та іншими причандалами для операції, ще й з оберемком якоїсь одежі під пахвою…

8

ОЛЬГА виходить і тихенько закриває за собою двері. Йде щоб защіпнути двері вихідні, що їх Катря покинула майже навстяж…

У цей час — стук!.. І не встигла Ольга зорієнтуватися, як

9

увійшов ДОЛМЕТЧЕР і став, клацнувши обцасами…

ОЛЬГА з досадою, стріпнувши волоссям та й враз опанувавши над собою, зумисно голосно:

— А-а-а!.. Герр долметчер!!. Будь ласка! заходьте!!.

ДОЛМЕТЧЕР, знявши свого «кораблика» і витираючи спітнілого чуба, заходить до мешкання ОЛЬГИ і стає розгублений. Збирається з відвагою…

ОЛЬГА сідає біля рояля, голосно:

— Сідайте, будь ласка!.. Отже?!.

ДОЛМЕТЧЕР:

— Отже… (витираючи піт, запобігливо, підхлібно сміючись) — Я шукав для Вас квітів… Я з ніг збився… Шеф мене заганяв за ці три дні через Вас. Але в цій Азії!!. (розводить руками) — То є, прошу пані, така Азія, така дика Азія, де навіть такий шеф, володар і пан тут, не може освідчитись прекрасній дамі китицею троянд…

ОЛЬГА, насупивши брови, іронично:

— Цей текст склав Вам шеф, чи ви самі?..

КАПКА (себто Долметчер):

— Шеф?.. Ні… ні… це…

ОЛЬГА мило:

— Гм… То Ви поет… З покликання чи?..

КАПКА зніяковів, розгублено витріщив очі…

ОЛЬГА з досадою, примружившись:

— Ну ось… По уніформі Ви військовий. Принаймні, коли Ви б’єте обцасами, то я думаю, що розмови з Вами мусять бути ділові, стислі, по-військовому ляконічні й ясні… Правда ж?.. Отже?.. Ви принесли відповідь?

КАПКА:

— Так… Так, пані… (хоче сказати титул, але Ольга перебиває).

ОЛЬГА:

— На питання, поставлені мною і повторені йому Вами?

— Так, пані…

— Ви повторили йому точно?..

— Так, пані… е…

ОЛЬГА підказує:

— «Баронесо»…

КАПКА:

— Так, пані Баронесо!..

ОЛЬГА:

— Отже?.. Як Ви поставили перед ним питання?

— Так як ласкава пані веліли… «раніше ніж прийняти перепрошення, ласкава пані хоче знати, — чи пан Комендант перепрошує її насамперед як жінку, чи як баронесу? і… пані сподобалась насамперед як жінка, чи як баронеса?..»

ОЛЬГА закушує губу:

— Гаразд… Я Вас слухаю… (недбало переступає пальцями по чорних клявішах, мов би числячи їх).

КАПКА:

— О, для мене це була велика несподіванка, пані… Вперше, відколи я його знаю, він не гримнув несамовито, а навпаки — раптом весело зареготався та: «Ого-го!.. — каже. — Ну, цим я остаточно переконаний, з ким маю до діла…»

ОЛЬГА:

— І?…

— І прислав мене гальопом от… (і враз звівшись поштиво) — Гер Матіс перепрошує Вас насамперед, як чарівну жінку…

ОЛЬГА:

— Та-ак…

— Як чарівну жінку… з роду…

ОЛЬГА призирливо:

— Ага… Отже — що насамперед, чи як чарівну жінку, чи «з роду»?..

КАПКА:

— Як чарівну жінку… (і аж махнув рукою нетерпляче) — Ах, Боже мій!.. По що це все, коли все ясно… І подобаєтесь Ви йому насамперед, як чарівна жінка…

ОЛЬГА в тон:

— «З роду…»

КАПКА:

— Така жінка, як Ви, виключає навіть думку… Ясно…

ОЛЬГА подивилась пильно:

— Хто зна… Для мене, наприклад, неясно, а що б він сказав, коли б та чарівна жінка була взагалі без роду… так собі, чарівна жінка без роду, без племени?…

КАПКА сміється:

— Якби ж… Але пощо фантазувати… Ви маєте велике щастя, пані…

— А саме?

— Якщо Ваша мати баронеса, то…

— Гм… То?..

— Він велика людина… Він культурна людина… Ви йому дуже сподобались, і я вам кажу від себе — Ви маєте таке щастя!..

— Але він мені не сподобався і… я не маю ніякого щастя…

— Пані!.. (і враз засміявся недовірливо) — Жарти… Таке щастя… Ви б могли бути перекладчицею…

ОЛЬГА:

— То для мене занадто шляхетна служба…

КАПКА на цей раз таки з пересторогою:

— Пані!..

ОЛЬГА, розмірковуючи, іронічно:

— Він перепрошує мене, як «чарівну жінку»?

— Так…

— І ви ось звиваєтесь, як вуж, тільки тому, що я «чарівна жінка»?

— (посміхається запобігливо) — Ну, так…

— І він — культурна людина?!.

— Яволь!..

ОЛЬГА встала і пройшлась. А тоді підійшла до вихідних дверей і, відхиливши їх, голосно гукнула:

— Мамо-о!!. На хвилинку зайдіть!.. (Вернулась на місце і з гонором):

— Отже ми це перевіримо… Скажіть йому, що моя мати не тільки Баронеса, вона вище за всіх баронес для мене… Вона — Мати… Моя Мати… Ви про все це доложите шефові…

10

Відчинились двері… КАПКА аж звівся шанобливо і став, виструнчився, тримаючи «кораблик» у руці…

Увійшла МАТИ, витираючи ножі й виделки…

ОЛЬГА:

— Мамо…

— Чого, доню?..

КАПКА

1 ... 10 11 12 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розгром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розгром"