Читати книгу - "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

був так само невеликий, як і в нього, і перші два роки ми ледве могли прохарчуватись з наших плантацій. Далі наші ґрунти почали родити, а ми — багатіти; на третій рік ми посадили тютюн і обробили кожен по великій ділянці землі під цукрову тростину на наступний рік. Але нам потрібні були робочі руки, тільки тепер мені стало ясно, як неправильно я зробив, розлучившися з хлопчиком Ксурі.

Та ба! З моїх заходів ніколи не виходило нічого доброго, отож не диво, що так воно було й цього разу. Я вплутався в підприємство, яке зовсім не відповідало моєму хистові й суперечило тому життю, ради якого я покинув дім свого батька, знехтувавши всі його поради. Більше того, я сам прийшов до тієї золотої середини, до того вищого ступеня середнього стану, вибрати який радив мені батько і якого я міг би так само досягти, залишившись на батьківщині й не втомлюючи себе блуканням по світу. Я часто тепер казав собі, що міг би робити це ж саме і в Англії, живучи серед друзів, не забиваючись за п'ять тисяч миль від батьківщини до чужинців та дикунів, у дику країну, куди ніколи не дійде до мене навіть звістка з тих частин земної кулі, де мене хоч трохи знають.

Отак з гірким жалем думав я про своє становище. Мені ні з ким було поговорити, хіба що з моїм сусідом. Усю роботу я робив власними руками й звичайно казав, що живу, наче закинутий на безлюдний острів, де немає нікого, крім мене самого. Ах! Так воно й сталося, і кожна людина, порівнюючи своє теперішнє становище з іншими, ще гіршими становищами, мусить пам'ятати, що небо завжди може зробити зміну й показати нам, які щасливі ми були раніше. Так воно й сталося, кажу, мені справді судилось самотнє існування на безрадісному острові, з яким я так несправедливо порівнював своє тодішнє життя, яке, коли б я не кинув розпочатої справи, привело б мене, напевне, до величезного багатства.

Я до певної міри вже здійснив свої плани щодо плантації, коли мій любий друг капітан зібрався вертатись назад. Його судно простояло в Бразилії місяців з три, поки він чекав нового вантажу й готувався до подорожі. Коли я розказав йому, що в мене в Лондоні залишився невеличкий капітал, він дав мені таку дружню й щиру пораду:

— Сеньйоре інглесе, — сказав він (він завжди так мене називав), — дайте мені формальне доручення і напишіть тій особі, у якої переховуються ваші гроші. Попросіть, щоб для вас купили підхожих для цієї країни товарів і надіслали їх до Лісабона на адресу, яку я вам скажу. Коли бог допоможе, я вернусь і Приставлю їх вам. Але справи людські підпадають різним змінам та лихам, тому я радив би вам взяти на перший раз тільки сто фунтів стерлінгів, тобто половину вашого капіталу, і рискнути тільки ним. Коли вони дійдуть щасливо, ви зможете розпорядитись другою половиною так само, а коли вони пропадуть, то матимете принаймні другу половину в запасі.

Це була така розумна й щира порада, що я одразу ж пристав на неї. Отже, я видав португальському капітанові, як він того бажав, формальне доручення і написав листа до вдови англійського капітана, якій віддав на схов свої гроші.

Я докладно описав їй усі свої пригоди — рабство, втечу й зустріч на морі з португальським капітаном, що так людяно повівся зі мною, а також своє теперішнє становище. До цього я додав потрібні вказівки щодо закупівлі товарів для мене. Коли мій друг капітан прибув до Лісабона, він через англійських купців переслав одному купцеві в Лондон не лише замовлення на товари, а й докладну звістку про мене. Той повідомив удову, і вона не тільки видала мої гроші, а ще й з власної кишені переслала португальському капітанові щедрий подарунок за його людяне, співчутливе ставлення до мене.

Лондонський купець, закупивши, за вказівками капітана, на всі мої сто фунтів англійських товарів, переслав їх йому до Лісабона, а той щасливо приставив їх мені в Бразилію. Серед інших речей — вже без моїх вказівок, бо я був іще надто недосвідчений, щоб подумати про це, — він привіз мені різноманітне знаряддя та залізні вироби, потрібні для моєї плантації; всі вони дуже мені придались.

Коли цей вантаж прибув, я нестямився з радощів, гадаючи, що моє майбутнє забезпечене. Мій добрий опікун-капітан витратив і ті п'ять фунтів стерлінгів, які подарувала йому моя приятелька, привізши мені наймита, який зобов'язався працювати в мене шість років. Він не захотів ніякої нагороди, і я спромігся лише умовити його прийняти трохи тютюну мого виробу.

Але це було ще не все. Весь мій вантаж складався з англійської мануфактури — з полотна, сукна та байки, і взагалі, з речей, які в цих краях особливо цінились і на які завжди був попит; тому я продав усе це з великим зиском. Скажу, що я дістав учетверо більше, ніж коштував весь мій перший вантаж, і набагато випередив мого бідного сусіда щодо поширення плантації. Бо перше, що я зробив, це купив негра-невільника і взяв другого наймита-європейця. Я кажу — другого, маючи на увазі того, якого каштан привіз мені з Лісабона:

Але не гаразд ужите багатство часто призводить до великих невдач; так було й зо мною. Другого року я щасливо продовжував працювати на своїй плантації і зібрав п'ятдесят великих паків тютюну, крім тих, що роздав сусідам в обмін на речі першої потреби. Всі ці п'ятдесят паків, вагою по сто фунтів кожний, лежали в мене готові, дожидаючи повороту кораблів із Лісабона. Підприємство моє ширилось, і в міру того, як я багатів, голова моя сповнялась планами та проектами, нездійсненними при тих засобах, що були в моєму розпорядженні. Такі плани часто спричинялися до банкрутства найбільших багачів. Коли б я лишився в своєму тодішньому становищі, я, мабуть, дочекався б тих радощів життя, про які так переконливо говорив мені мій батько, як про постійних супутників такого тихого, скромного існування та середнього стану в суспільстві. Та доля судила мені інше: як і раніше, я сам був винний в усіх моїх нещастях. І мовби для того, щоб збільшити мою помилку та подвоїти каяття (а для нього я мав у своїй майбутній біді багато дозвілля), всі мої невдачі були виключно наслідком мого непоборного нахилу до подорожей, якому я віддавався з шаленою впертістю, хоч перед моїми очима завжди була найяскравіша картина корисного й щасливого