Читати книгу - "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських"

Тишу прострочувало рясне капотіння з даху та дерев. Софійка почула писк будильника: дванадцята ночі!.. Неправда, що всі привиди розгулюють опівночі: їхні розперізуються за десять-п’ятнадцять хвилин до того!

А Чорнобілка? Давно відомо, що тварини відчувають нечисту силу. Маленькі діти до неї теж дуже чутливі, тому розплакався Ростик. Але ж сьогодні – не повня?!. І скінчилось усе набагато раніше! Гроза? Невже вони люблять ще й грозу? О Боже, вбережи їхній будинок від нічних гроз!

18. Канікули почалися

– Ха-ха-ха-ха! – Це баба Валя перекинулась дівчиною і вибрикує кімнатами замість поливати вазони.

– Кахи! Кахи! – Це знов баба Валя, але ще старіша, ніж тепер. Дибає нижньою квартирою, постукуючи палицею. Ось палиця стає мітлою, баба Валя кружляє на ній аж під стелею, зачіпає люстри й плафони. А внизу надсадно нявкає наїжачений. Фантик.

Гуп! Баба не втрималась на мітлі й звалилась на килим. Умить помолоділа, вхопила Фантика за карк і зі свистом вилетіла у відімкнуті нею ж двері.

Наснилось? Намарилося? Софійка геть погано спала цієї ночі.

Зате ранок був гідний пробудження! Сріблява зелень, яблуневий цвіт у густому сонячному соусі та нестримний пташиний щебет!..

До того ж канікули!!! Так-так, віднині Софійка, вже повноправна семикласниця, розпочинає найприємніший період кожного навчального року – літо!

Має кілька важливих справ.

Для початку занесе Сашкові чималого клумачка: мама перебрала старі Софійчині речі, знайшла там дві пари цілком пристойних босоніжок, декілька одежин.

– Берегла, сподіваючись тобі на сестричку, – пояснила, пакуючи. – А Ростик цього не носитиме…

На виході розминулась із бабою Валею. Під пахвою вона тримала ситого Фантика, у якого довкруг шиї – знову! – блакитна стрічка.

У дворі пробралася серед колючих кущів здичавілої троянди й ледве дотяглась до вікна таємничої квартири. Все на місці. Меблі не перекинуто. Надламане стебло вазона… Блакитна стрічка!!! З дивана просто на килим у перських узорах звисала блакитна стрічка!

Шугонула від вікна, навіть не помічаючи, як гілля колючками чіплялося за плечі.

Сашко зрадів і знітився водночас. Нащо? Ні-ні, він і не сумнівається, що речі гарні. Але ж… Звісно, Ростикові те ні до чого. А дівчаткам… Візьме хіба що з умовою потім усе повернути! Правда, на його сестрах одяг і взуття просто горять… Та ще й троє одночасно!

– Як там Чорнобілка? Почувається, як удома? Прекрасно! І що, навіть не скучила за колишнім хазяїном? За своєю мамою Ромашкою? Отака вона – котяча вдячність!..

Софійка переповіла Сашкові свої нічні жахи.

– Усе! Наступної грози або повного місяця проберемося до тієї квартири! Сховаємося заздалегідь і спостерігатимем! – наполіг Сашко.

Тепер зателефонує Вадимові. Замість іти до його неприступного й непривітного дому, викличе хлопця на вулицю. Хоч би нічого такого не подумав! Попросить захопити кілька давніх фотографій – тільки й усього!

Вадим сказав, що зможе прийти ввечері, не раніше восьмої. Куди? Хай це буде знайоме місце під акацією. Навіщо фотографії? Потім пояснить.

Що вона одягне? Як завше, коли гуляє з Ростиком? Вишурувані джинси – так, але та жовта футболка… Втім, у Софійки є й нова, ще не ношена, бузкова… Запроста? Зрештою, це ж не побачення! Цікаво, як сприйняв запрошення Вадим? Хоч би не став купувати квіти чи ще щось! Це ж ділова зустріч. Суто ділова!

Що ж усе-таки вдягти? Бузкова футболка не дуже личить до заколки-соняха. Чому не роблять ще й заколки-бузок? Змінити зачіску? Ще подумає. Чи все-таки жовту футболку?..

Тяжкі вагання перервала тітонька. Вона похвалилась, що має десять вільних днів і збирається до Половинчика – навідати маму, Софійчину бабусю.

– Поїдеш зі мною? – спитала весело.

– Хочу, але… Ще не знаю…

– У тебе секретні плани? – лукаво оглянула племінницю. – Нова футболка, умите личко, зрізані нігті… О, щось тут не те!..

– А ви… ви щось теж підозріло веселі! – Софійка ховала паленіючі щоки.

– Ха-ха! Мені й справді є над чим посміятись. Уявляєш, Валентин приходив миритись! Просив пробачення й запропонував, оскільки намисто знайшлося, призначити нову дату весілля!..

– І?..

– Хіба можна будувати щастя на брехні? Він вважає, що правда є різна. Мовляв, деяку ліпше приховати, аби не засмучувати ближнього! Чесно хоче почати життя з чистого аркуша, не засмічуючи його всілякими попередніми помилками з усякими дружинами та дітьми.

Ет, одягла жовту! І трохи розпатлала темне волосся: не те, щоб дуже, а якраз, щоб ніхто нічого не запідозрив. Злегка покусала губи і пощипала для рум’янцю вилиці: не малюватиметься ж, як Ірка Завадчук! Ще якби справді яке свято, а то…

Під акацією – нікого. І не дивно: наручний годинник підказував, що вона прибігла зарано. От і гаразд: віддихається і позбирає розбурхані думки.

Вадим запізнювався на хвилин двадцять. Невже підшукує букет?

Нарешті!

– Ти чого? – кинув з ходу. – Попереджаю: бабки за твої коралі вернути не зможу. На днях нас із компаньйоном накрили під час операції, ледве відкупились. Отак от…

Замовк, наче вдавився, витріщившись на Софійчину шию. Навмисне чи випадково, але на зустріч прийшла в коралях. Мабуть, усе-таки забула зняти!

– То інша тема. В мене до тебе ось що: познайомилась із… із класним екстрасенсом. Аби розвіяти прокляття, йому потрібні світлини… фотки твоїх предків. Можеш позичити? – Мала напередодні вдосталь часу, аби придумати найвірогіднішу версію.

– Екстрасенс? Оба-на! – Вадим збагнув, що ніхто не збирається пред’являти йому претензій, і подобрішав. – А він може вгадати, йти мені в долю з одним друганом чи наколе?

– Не знаю. Спочатку фотографії. Чиї вони?

– Ти б краще у моєї дияволиці спитала! Вона любить над ними нюні розпускати! А я нагріб, що трапилось, і за те подякуй! Десь, правда, була ще така прикольна фотка! На ній мужик із виколотими баньками! Не знайшов!..

– Нічого, спасибі й за це.

Іще б говорити… Про що?..

– То я пішла!..

– Ну ти й хохмачка! Якщо вже ми тут, може, хоч у якусь кафешку сходимо? Кока-коли вип’ємо?

Тікала, як уранці з-під сусідського вікна. Це ж треба! Відразу – такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь!

19. Двірник-дворянин

На звороті підписано: “1910”. Це найдавніша дата на Вадимових світлинах. Кілька років після прокляття. Отже, почати саме з неї? Гарненький – Ірка сказала б симпотний – русявий юнак у формі з оберемком білого бузку. Когось дуже нагадує, але що дивувати: родичі мусять бути схожими!

– Карточку – з неділі! – гукнув худий довготелесий фотограф, спакував апаратуру й пішов.

Юнак усе стояв коло білого бузку. Софійки бачити не міг: вона ж бо