read-books.club » Поезія » Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 21
Перейти на сторінку:
що залишився на простирадлі.

і твій усміх котрий у мені ще досі…

я знов наступаю на ті ж самі граблі.

це осінь? ні – це зима. забудь про осінь.

адже легені тримають чимало повітря.

і твої таксі десь їдуть – нехай собі. вірю.

вигинаюся подібний змію, подібний звіру.

кружляю немов на лещатах обабіч виру

настромлюю тебе на вістря.

але поки ти є – десь є – хай не зовсім поруч

але поки все так – повторюється та існує

серце моє росте у мені як овоч

кожна клітина – коли росте – вібрує

* * *

кавалькада дощів

і рум’яно

ти таки контрастуєш із хмарами

й вибухає фортепіано

поцілунками…

хочеш – поганою

бути —

бісишся і

шаленіючи

світ тобі підкоряється – вражений

і нашіптує ніжне —

опівночі —

потойбічне ритмічне адажіо

* * *

ящірка не питається:

ти де

ящірка показує:

я тут

на літньому сонці

трава стає жорсткою

дві дівчинки

на пронизливих велосипедах

наближають минуле

і дорогу до ріки

натискаючи на педалі

розчавлюючи мене

* * *

так пахнуть молоді листки після дощу

так пахне річка…

немов з якогось там сторіччя

тебе висвітлюють зірки

ці фантастичні кольори плавці

у плавнях – плавні-плавні

такі зворушливі і вправні

учасники моєї гри

бо танці сонця – масть руда

бо подихи в алеях темних —

це все напевно недаремно

це все – вода вода вода

* * *

а жінка яку кохав – стала чужою дружиною

а книжка котру гортав – перестала бути цікавою

і ось сидиш – обпалюєш руки ожиною

грієшся уночі чорною кавою

твої пролітають – і маякують крилами

чужі проминають – падає листя з дерева

маскуються по життю приливи з відливами

і виривають слова – то з серця то з черева

і сніг витягує зорі затягує вузлики

і олені мчать по небу кружляють між хмарами

і хочеться раптом побути на лезі музики

стрибнути у забуття чотирма октавами

Рожеве небо

ще тихо

але за мить

зацокотять підборами дівчата

повертаючись з нічного клубу

і рибалка на мопеді

пронесеться з повним кошиком риби

літо вміє виявляти спражню сутність речей

п’яні крики біля кіоску зазвичай

лунають гучніше за розмови ранкових птахів

десь у глибині зелених крон

листки вигинаються

і темні очі здаються невагомими

і лінія долі напинається ніби вітрило

і мости котрі

чи то поєднують

чи то розділяють нас

здригаються під тиском рожевого неба

* * *

cобаки збиваються у зграї

і атакують

природа бере своє

колектив своє

в серпневих полях

проростає аграрна складова любові

а за лаштунками

виринають спогади від яких

стає тепло

жінкам у прозорих сукнях

допоки твоя європа

вдихає п’янкий аромат придорожніх квітів

що розсипають

відчай і спрагу у галасливому повітрі

ти відповідаєш на дзвінки

ти шукаєш хоча б якогось порозуміння

зі світом

котрий впивається осиними поцілунками в сутність речей

і кожне жало встромлене у потилицю

розпорошується ніби випадкові звуки

що йдуть від вуха до відгуку

від зблиску до найближчої автозаправки

бо ніжність стікає гранатовим соком

і залишає у оперативній пам’яті

відгуки труб і тромбонів

з весільних оркестрів

ніколи не вибереш з них

стебельця правди

бо воля і бажання

у сутінках старого світу

це лише сказані пошепки

слова котрі

блукають самотніми краєвидами

від півдня до півночі

і червоні яблука падають у суху траву

і заспокійливо мовчать

і так розчиняються

Богдана Матіяш

Твоя любов проста й усміхнена

Богдана Матіяш народилася 28 січня 1982 року в Києві, де донині живе й працює. Поетка, перекладач, редактор видавництва і часопису «Критика», представник української редакції часопису «Український журнал» (Прага).

Авторка поетичних книжок «Непроявлені знімки» (2005), «розмови з Богом» (2007).

Перекладає з білоруської та польської мов. Зокрема переклала книжки: Анджей Стасюк. Фадо. – Київ, 2009; Маріуш Щиґел. Ґоттленд. – Київ, 2010.

* * *

часом коли говорити до тебе я уявляю що таке рай

жодної туги зневіри болю найменших відрухів гніву

хоч якихось відтінків заздрості і неправди час у якому

немає слів недоречно непотрібно непрощення

неуважність зневага час у якому ніколи більше нічого

злого коли говорити до тебе я уявляю великі зелені сади

і розкішні дерева листя міцне повне соків і пагони повні

плодів радісне й чисте світло коли говорити до тебе

коли просто і легко приходити вчитися дякувати

вчитися знати себе від найбільшої до найменшої тіні

від найтихішого до найяснішого світла ставати

прозорим довіряти і довірятися знаєш тоді вже тут

мені часом здається що можна безборонно взявшись

за руки не втративши тіла бачити рай

* * *

ті що люблять подивися які вони прості і красиві

делікатні як найперше ранкове світло

безтривожні як голуби

ті що люблять поглянь як багато вони віддають

і як легко усе що приходить приймають

подивися на їхні долоні повні скарбів

на їхню шкіру на їхні очі на усміх

радісний і щасливий на їхній спокій

погідний як літній вітер

ті що люблять вони як дельфіни

що вистрибують із води веселі й лагідні

розбризкуючи довкола сотні бризок

розливаючи довкола стільки світла

навчися в них дякувати за все що є і чого немає

навчися приходити довірливо й лагідно

і відходити просто

як світло увечері гасне як птах засинає

як вода що тече в землю вертається

* * *

коли любов це так як ти кажеш то хай вона є

хай відходить хай віддаляється і хай повертається

знову коли любов – це все зовсім усе віддати

залишитись ні з чим коли любов це бути

зовсім малим і нічого не мати коли любов

це навіть не знати де вона починається й доки

триває і як вона є чи вона дрібна як пісок

чи як земля велика коли любов це забути про себе

просто довіритись просто подати руку ступити

вперед і піти нічого з собою не взявши ні запаху

дому ні хліба ні їжі й води просто ходімо

попереду тільки зірки і небо безмежне й просте

і найделікатніше світло

* * *

за що ти так міцно мене любиш чому так світло

приходиш так терпляче мене обіймаєш так міцно

мене бережеш чому

1 ... 10 11 12 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"