Читати книгу - "Двір Хаосу"

Каменю Правосуддя.

З цього я дізнався, що батьківські зусилля, до чого б вони не призвели, були закінчені. Лабіринт був або відремонтований або зруйнований. Він сам був або живий, або мертвий. Вибирай пару з будь-яких можливостей. Наслідки його акту будуть тепер розходитися з Амбера по Відображеннях, як горезвісні кола на воді. Я досить скоро дізнаюсь про них побільше. У той же час у мене є наказ.

Я надів ланцюг через голову і Камінь упав мені на груди. Я скочив на Зірку. Птах з моєї крові видав короткий крик і піднявся в повітря.

Ми знову рушили в дорогу.

… По ландшафту, де небо біліло, тоді як земля — темніла. Потім земля спалахнула, а небо стало чорним. Потім навпаки. І знову.

… З кожним кроком ефект зміщувався і, коли ми рушили швидше, він виріс в стробоскопічну серію слайдів навколо нас, поступово переростаючи в мультфільм, який смикався, а потім наближаючись до гіперактивної якості німого фільму. Нарешті, все стало нерозрізненним.

Мимо промайнули крапки світла, немов метеори або комети. Я почав отримувати відчуття пульсації, як від космічного серцебиття. Все навколо мене почало повертатися, немов я потрапив у вихор.

Щось було не так. Я, здається, втрачав контроль. Можливо, наслідки батьківських дій вже досягли району Відображень, через які я проходив? Це здавалося малоймовірним. І все ж…

Зірка спіткнулася. Я вчепився, коли ми повалилися, не бажаючи розлучатися з нею у відображенні. Я вдарився плечем об тверду поверхню і з мить лежав там приголомшений.

Коли світ знову зійшовся навколо мене, я сів і озирнувся. Переважали одноманітні сутінки, але зірок не було. Замість цього в повітрі плавали і стикалися великі скелі різних форм і розмірів. Я піднявся на ноги і роззирнувся.

З того, що я міг бачити, було можливим, що нерівна кам'яна поверхню, на якій я стояв, була сама по собі всього лише валуном, розміром з гору, що плив разом з іншими. Зірка піднялася і, тремтячи, встала поряд зі мною. Нас оточувала абсолютна безмовність. Нерухоме повітря було прозоре. Не видно було жодної іншої живої істоти. Мені це місце не подобалося. Я не зупинився б тут зі своєї власної волі. Я опустився на коліна обстежити ноги Зірки. Я хотів забратися якомога скоріше, переважно верхи.

Поки я цим займався, я почув тихий смішок, який міг виходити тільки з людського горла.

Я зупинився, поклавши руку на руків'я Грейсвандір і шукаючи джерело звуку.

Нічого. Ніде.

І все ж я чув його. Я повільно повернувся, дивлячись у всіх напрямках. Ніяких…

Потім він пролунав знову. Тільки на цей раз я зміркував, що джерело було над головою.

Я просканував дрейфуючі скелі. Закутану в тінь, її було важко розрізнити.

Ось!

В десяти метрах над землею і в тридцяти з чимось зліва від мене, то, що на вигляд було людською постаттю, стояло на вершині маленького острівця в небі, розглядаючи мене. Я оцінив її. Чим би вона не була, вона здавалася надто далекою, щоб становити загрозу. Я був упевнений, що зможу зникнути перш, ніж вона добереться до мене. Я рушив сісти на Зірку.

— Марно, Корвін, — крикнув голос, який я хотів якраз зараз почути найменше. — Ти замкнений тут. Ти ніяк не можеш вибратися звідси без мого дозволу.

Я посміхнувся, сідаючи в сідло, а потім вийняв Грейсвандір.

— Давай з'ясуємо, — запропонував я. — Іди, перегороди мені дорогу!

— Гаразд, — відповів він, і з голої скелі злетіло полум'я, замкнувшись в повне кільце навколо мене, лижучи каміння і беззвучно розповзаючись.

Зірка закусила вудила. Я кинув Грейсвандір назад у піхви, хльоснув Зірку по очах куточком плаща, сказав втішаючі слова. Коли я це проробив, коло відступило до країв величезної скелі, на якій ми стояли.

— Переконався? — Долинув голос. — Це місце дуже маленьке. Скачи в будь-якому напрямку. Твій кінь знову злякається, перш ніж ти перемістишся в Відображення.

— Прощай, Бранд, — відповів я і почав скакати.

Я скакав по великому колу за годинниковою стрілкою по скельній поверхні, загороджуючи праве око Зірки від полум'я на периферії. Я почув, як Бранд знову посміюється, не розуміючи, що я роблю.

Пара великих каменів… Добре. Я проскакав далі, продовжуючи курс. Тепер нерівний кам'яний паркан ліворуч від мене, вибоїна, вибоїна… Поперек моєї стежки відкинута мішанина з тіней і вогнів… Ось. Вниз… Вгору. Наліт зелені на ті плями світла… Я відчував: знову починається зсув. Той факт, що нам легше слідувати прямим курсом, не робить його єдиним шляхом. Ми всі, однак, так багато часу слідуємо по ньому, що схильні забувати — можна зміститися і бігаючи колами.

Я сильніше відчув зсув, коли знову наблизився до двох великих каменів. Тут Бранд теж вловив, в чому справа.

— Стривай, Корвін!

Я показав йому дулю і проскочив між каменями, попрямувавши у вузький каньйон, всіяний точками жовтого світла, як на замовлення.

Я зірвав плащ з голови Зірки і труснув повідком. Каньйон раптово звернув праворуч. Ми пішли по ньому на краще освітлену стежку, яка розширювалася і світліла по мірі того, як ми їхали.

… Під навислим виступом молочне небо переходить на іншій стороні в перлове.

Я скакав доти, поки зелень не стала блакитнуватою, поки каньйону не піднявся, зустрівшись з лавандовою рівниною, де котилися помаранчеві камені, коли земля тряслася під нами в такт з перестуком копит. Я перебрався туди — під кружляючі комети, виїхавши до берега криваво-червоного моря в місце важких запахів. Я скакав, і велике зелене сонце і маленьке бронзове забралися з неба, коли я поїхав з цього берега, в той час як флоти зі скреготом стикалися, а змії з глибин кружляли поруч з їх судами з бордовими і блакитними вітрилами. Камінь на мені пульсував і я черпав сили з нього. Прийшов дикий вітер і поніс нас по небу з мідними хмарами над виючою прірвою, що тягнулася, здавалося, до нескінченності, з чорним іскристим дном, яке випаровувало неприємні запахи…

За моєю спиною невпинний гуркіт грому… Перед нами — витончені лінії, немов краєвиди старої картини, наступаючі звідусіль… Переслідує холодний, вбиваючий аромати вітер… Тріщини розширюються, чорнота тече, заповнюючи все… Мчать темні смуги, вгору, вниз, назад по собі…

Розкинута мережа, праця велетня, невидимого павука, що ловить цілі світи…

Вниз, вниз і вниз… Знову на землю, зморщену і шкірясту як шия мумії… Наш пульсуючий перехід божевільний… Останній подих батька? Тепер додати швидкості і геть…

Звуження ліній до тонкості граверних, які тануть потім в