Читати книгу - "Rework"

Якщо ви маєте щось пояснити, намагайтеся наблизити пояснення до реальності. Замість описувати, як щось виглядає, — попросту намалюйте його. Замість пояснювати, як щось звучить, попросту відтворіть цей звук. Докладайте всіх зусиль, аби усунути зайві рівні абстракції.

Головна проблема абстрактних паперів (як-от звіти і документація) полягає в тому, що вони створюють ілюзію порозуміння. Сто осіб можуть читати ті самі слова, але при цьому кожен уявлятиме щось цілком інше.

Саме тому вам треба міцно триматися реальних речей. Лише так можна досягти порозуміння. Це як читання роману: кожен із нас уявляє його героїв по-своєму. Лише коли ми бачимо людину на власні очі, ми отримуємо точне уявлення про те, який вона має вигляд.

Коли команда Alaska Airlines вирішила побудувати «аеропорт майбутнього», вони не стали покладатися на проектні креслення та ескізи. Вони знайшли велике приміщення і створили в ньому макет аеропорту, використовуючи картонні коробки для імітації стійок реєстрації, інформаційних терміналів і багажних стрічок. Потім вони побудували невелику модель летовища в місті Анкоридж, щоб протестувати всі системи на реальних пасажирах і штатних працівниках. Остаточний проект летовища, що окреслився завдяки цьому процесові наближення до реальності, допоміг суттєво скоротити для пасажирів час очікування в чергах і збільшити продуктивність роботи працівників.[13]

Широковідомий та обожнюваний багатьма майстер-мебляр Сем Малооф свого часу усвідомив, що не можна відобразити в робочому кресленні всі тонкощі й хитромудрі подробиці, пов’язані з виготовленням стільця або крісла. Він казав: «Часто трапляється, що я не розумію, як треба робити ту чи іншу деталь, допіру не почну працювати різцем, рашпілем чи іншим потрібним у цьому випадку інструментом».[14]

Нам усім варто йти таким шляхом. Беріть у руку різець і починайте робити щось реальне. Усе інше — марнування часу.

Причини, щоб кинути цю справу

Дуже легко, похиливши голову, зануритися в роботу над тим, що, на вашу думку, треба робити. Набагато важче звести погляд угору й запитати себе: «Навіщо я це роблю?» Ось деякі важливі запитання, що їх ви маєте собі поставити, щоб переконатися: ви зайняті справою, яка має значення.

Навіщо ви це робите? Чи траплялося вам колись працювати, точно не знаючи навіщо? Бо хтось просто сказав вам зробити те чи інше. Насправді таке трапляється повсюдно. Тому так важливо запитати себе, чому ви цим займаєтеся. Навіщо ця робота? Кому від неї буде користь? Пошук відповідей на ці питання допоможе вам краще розібратися в самій роботі.

Яку проблему ви вирішуєте? У чому, власне, полягає проблема? Вона ускладнює життя споживачів? Вона ускладнює ваше життя? Щось є не досить чітким і зрозумілим? Чи йдеться про щось недоступне раніше, що має стати доступним нині? Інколи, ставлячи собі ці питання, ви раптом розумієте, що вирішуєте якусь уявну проблему. І в цю мить треба зупинитися й переоцінити те, чим же ж ви, до дідька, тут займаєтеся.

Чи є це справді корисним? Чи робите ви дещо корисне чи просто… дещо? Нескладно сплутати своє захоплення з корисністю. Звичайно, іноді незле трохи розважитися і зробити щось прикольне. Але настає час, коли треба зупинитися й запитати себе: «А чи справді це має користь?» Бо прикольність минається. Корисність — ніколи.

Чи додаєте ви якусь цінність? Додавати абищо легко, додавати цінність — складно. Чи справді те, над чим ви зараз працюєте, робить продукт більш цінним для споживачів? Чи зможуть вони отримати більше, ніж раніше, унаслідок цього нововведення? Іноді те, що, на вашу думку, додає цінності, насправді зменшує її. Занадто багато кетчупу може зіпсувати картоплю фрі. Цінність — це питання балансу.

Чи змінить це поведінку? Чи те, над чим ви працюєте, справді має змінити хоча б щось? Не додавайте до продукту нічого нового, якщо ця зміна не матиме реального впливу на те, як люди використовують ваш продукт.

Чи є якийсь легший шлях? Працюючи над будь-чим, завжди запитуйте себе, чи немає якогось легшого способу це зробити. У багатьох випадках такий шлях є, і він наразі виявиться більш ніж прийнятним для вас. Зазвичай проблеми розв’язуються досить просто — нам лише здається, що вони потребують складного розв’язання.

Що б ви могли зробити замість цього? Що інше ви не можете зробити, бо зайняті цією справою? Це питання має особливу вагу для маленьких компаній з обмеженими ресурсами. У таких випадках правильна розстановка пріоритетів має особливо вагоме значення. Якщо ви працюєте над завданням А, то чи встигаєте ви виконати В і С до квітня? Якщо ні, то, можливо, замість роботи над А варто-таки зосередитися на В і С? Якщо ви надовго застрягнете в чомусь одному, це означатиме, що постраждають інші завдання.

Чи ваша справа варта зусиль? Чи справді те, що ви робите, вартує зусиль, яких ви докладаєте? Чи варта ця нарада того, аби на годину відволікати шістьох осіб від їхньої роботи? Чи варто влаштовувати в офісі всенощну, коли можна спокійно завершити цю роботу завтра? Чи вартий прес-реліз від вашого конкурента того, аби ви так переймалися і втрачали спокій та сон? Чи справді варто витрачати гроші на рекламу? Перш ніж упрягтися до якоїсь справи, визначте для себе, наскільки вона того варта.

Постійно ставте собі (та іншим) запитання, наведені вище. Звісно, не треба перетворювати це на формальний процес, але й нехтувати ним теж не слід.

Також не варто лякатися своїх висновків. Часом припинення роботи — це правильний крок, навіть якщо ви вже вклали в неї багато зусиль. Не марнуйте добрий час на погану роботу.

Перерва — ворог продуктивності

Якщо ви регулярно затримуєтесь на роботі і працюєте у вихідні, то це аж ніяк не свідчить про надмірну завантаженість роботою. Це свідчить про те, що ви не працюєте як слід у свій основний робочий час. Причина цього — перерви.

Пригадайте: коли ви робите найбільшу частину роботи? Якщо ви не відрізняєтесь від більшості людей, то відповідь буде — ввечері або рано-вранці. І невипадково — це саме той час, коли біля вас нікого немає.

О другій годині дня люди зазвичай ходять на зустрічі, відповідають на листи або теревенять з колегами. Усі ці поплескування по плечу й маленькі імпровізовані збіговиська можуть здаватися безневинними, але правда в тому, що вони є руйнівними для продуктивності. Перерви не є часом співпраці та взаємодії, вони є просто перервами у вашій роботі. Коли вас переривають, робота не робиться.

Перерви розривають ваш робочий день на низку робочих моментів. Попрацювали 45 хвилин — і потім ви розмовляєте по телефону. Ще 15 хвилин — і вже час обідати. Година минула — і ви квапитеся на пообідню нараду. От ви й незчулися — а вже п’ята, а ви мали лише пару годин без перерв, аби робити свою справу. Ви попросту не можете робити важливі речі в постійному режимі «старт — зупинка, старт — зупинка».

Натомість для ефективної роботи вам треба увійти в зону усамітнення. Тривалі проміжки часу, коли