Читати книгу - "Прислуга"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре, — озивається вона, — я ціную, що ви їхали так далеко. Чи можу я хоча б віддати вам гроші за бензин?
Я беру свою сумочку та запихаю її під пахву. Вона мило мені всміхається, я могла б умить стерти цю її усмішку. Клята Гіллі Голбрук.
— Ні, мем, не треба.
— Я припускала, що буде клопітно когось знайти, але…
Я стою та слухаю її вибачення, а сама просто думаю: «Леді, покінчимо з цим, і я скажу Лерою, що нам треба їхати на Північний полюс до Санта Клауса, де ще ніхто не чув брехні Гіллі про мене».
— … і на вашому місці я теж не захотіла би прибирати такий великий будинок.
Я втупилася в неї. Тепер вона просто виправдовується, роблячи вигляд, що Мінні не отримає роботи, бо Мінні сама не хоче цієї роботи.
— А коли ви чули, як я говорила, що не хочу прибирати в цьому будинку?
— Усе гаразд, уже п’ять служниць відмовились, бо тут надто багато роботи.
Я глянула на свої сто шістдесят п’ять фунтів ваги, а мої п’ять футів зросту ледь не вискочили з уніформи.
— Надто багато для мене?
Якусь секунду вона кліпає.
— Ви… ви це робитимете?
— А ви гадаєте, я проїхала весь цей шлях сюди, аж на кінець світу, просто щоб спалити бензин? — Замовкаю. Тільки не наламай дров, вона пропонує тобі ро-бо-ту. — Міс Селіє, я радо працюватиму у вас.
Вона сміється, ця божевільна жінка хоче мене обійняти, проте я трохи відступаю, даючи їй зрозуміти, що це не для мене.
— Стривайте, спочатку треба дещо обговорити. Ви маєте сказати, в які дні мені приходити… і всяке таке. А також скільки ви платите.
— Я думаю… приходьте, коли вам зручно, — відповідає вона.
— У міс Волтер я працювала з неділі до п’ятниці.
Міс Селія гризе свій рожевий ніготь.
— Ви не можете приїжджати сюди у вихідні.
— Добре. — Мені потрібні всі дні, та, можливо, пізніше вона дозволить мені готувати для якоїсь вечірки чи щось таке. — З понеділка до п’ятниці. Отже, вранці мені коли приходити?
— А коли вам зручно?
У мене ще ніколи не було такого вибору. Я відчуваю, як мої очі звужуються.
— Як щодо восьмої? У міс Волтер я приходила на восьму.
— Добре, о восьмій — це дуже добре. — Вона стоїть і чекає на мій наступний крок.
— Тепер ви мусите сказати, коли мені йти.
— А коли? — запитує Селія.
Я закочую очі.
— Міс Селіє, це ви повинні мені сказати. Так має бути.
Вона ковтає слину, їй справді дуже важко. Я просто намагаюся пошвидше закінчити, допоки вона не передумала мене брати.
— Як щодо четвертої години? — питаю. — Я працюватиму з восьмої до четвертої, матиму трохи часу на обід чи щось таке.
— Гаразд.
— Тепер… нам треба обговорити платню, — продовжую я, і пальці на моїх ногах починають рухатися. Мабуть, платня невелика, якщо п’ять служниць уже відмовились.
Жодна з нас не озивається.
— Ну ж бо, міс Селіє. Скільки ваш чоловік радить вам платити мені?
Вона дивиться на кухонний комбайн, яким, б’юсь об заклад, навіть не вміє користуватись, і видає:
— Джонні не знає.
— Ну гаразд. Увечері спитайте його, скільки він платитиме.
— Ні, Джонні не знає, що я наймаю служницю.
Моє підборіддя опускається до грудей.
— Тобто він не знає?
— Я не розповім про це Джонні. — Її блакитні очі стають такими великими, наче вона дико його боїться.
— А як містер Джоні вчинить, якщо прийде додому й заскочить на своїй кухні темношкіру жінку?
— Вибачте, я просто не можу…
— Я скажу вам, як він учинить: він дістане пістолет і пристрелить Мінні просто тут, на цій ненапуцованій підлозі.
Міс Селія хитає головою.
— Я не розповім йому.
— Тоді я змушена піти, — оголошую я. Лайно. Я це знала. Ще коли переступила цей поріг, то знала, що вона ненормальна…
— Не те, щоб я його обманювала. Мені просто потрібна служниця.
— Звичайно, вам потрібна служниця. Остання, мабуть, отримала кулю в голову.
— Він ніколи не з’являється вдома протягом дня. Ви лише прибиратимете й навчите мене готувати вечерю, на це піде всього кілька місяців…
Я занюхала щось згоріле. І побачила, як із духовки валить дим.
— А потім, за кілька місяців, ви мене звільните?
— А потім я… розповім йому, — сказала вона, та спохмурніла від самої думки про це. — Будь ласка, я хочу, щоб він думав, що сама можу впоратись. Хочу, щоб він думав, що я… чогось варта.
— Міс Селіє… — Я хитаю головою, не вірячи, що вже сперечаюся з цією леді, хоч іще й дві хвилини тут не пропрацювала. — Гадаю, ви спалили свій торт.
Вона хапає ганчірку, кидається до духовки й рвучко смикає за торт.
— Ой! Трясця!
Я ставлю сумочку й відсовую її вбік.
— Не можна чіпати гарячу бляшку мокрим рушником.
Я беру суху ганчірку, дістаю чорний корж і кладу його на бетонну сходинку.
Міс Селія дивиться на попечену руку.
— Місіс Волтер казала, що ви прекрасно готуєте.
— Ця стара з’їсть дві бобинки й говорить, що вже наїлася. Мені не вдавалося примусити її з’їдати хоча б щось.
— Скільки вона вам платила?
— Долар за годину, — зізнаюся, трохи соромлячись. П’ять років, а вона не платила мені навіть мінімальної зарплати.
— Тоді я платитиму вам два.
Відчуваю, як мені перехоплює подих.
— Коли містер Джоні виходить вранці з дому? — питаю, стираючи масло, що розтає просто на столі, без тарілки.
— О шостій. Він не може довго тут тинятися. А повертається з офісу близько п’ятої.
Я підрахувала, що навіть із меншою кількістю годин отримаю більше. Хоч можу й нічого не отримати, якщо мене пристрелять.
— Тоді йтиму о третій. Матиму по дві години, щоби прийти й піти, не перетнувшись із ним.
— Добре, — киває вона. — Краще перестрахуватись.
Дорогою до виходу міс Селія кидає торт у паперову торбинку.
— Доведеться закопати це у відрі для сміття, щоби він не дізнався, що я спалила ще один.
Я беру торбинку з її рук.
— Містер Джоні нічого не побачить. Я викину його біля себе.
— Ой, дякую. — Міс Селія хитає головою, наче це найкраще, що хтось колись для неї робив. Вона стискає кулаки й тримає їх під підборіддям. Я прямую до машини.
Сідаю у продавлене сидіння «форда», за який Лерой все ще сплачує щотижня своєму босові дванадцять доларів. Насамкінець відчуваю полегшення. Нарешті я знайшла роботу. Мені не потрібно їхати на Північний полюс. Санта ж не буде розчарований.
— Так Мінні, вмощуйся, я розповім тобі про правила роботи в будинку білої леді.
Того дня мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прислуга», після закриття браузера.