Читати книгу - "Подорож людини під кепом (Єврейські колонії)"

Але я думаю також, що говорити на зборах довго лише для того, щоб говорити, теж не годиться. Боюся я, що ми забагато балакаємо.

* * *

У хаті куркуля мовознавчі промови скінчилися. У селищі Нова Зоря за голови сільради, такої Алтаєвої, що її тепер, дякувати аллахові, зняли, почалися «діла». Де в кого несправедливо одняли право голосу, декого зачислили в куркулі.

Здається, тоді відбулися дуже бурхливі збори, і в результаті декого посадовлено на п'ять діб. Серед тих бунтарів був і рідний брат і співхазяїн секретаря осередку КСМУ Хтось був з'явився до військкомату одбувати військову повинність, і там йому сказано, що він неповноправний громадянин Радянської Української Соціалістичної Республіки.

Тепер за столом у куркуля знов ожили старі незгоди. Самого куркуля теж позбавили були голосу, бо він несвоєчасно привіз довідку про те, що був службовцем і не торгував іще перед тим, як оселився на землі. Він промовляв дуже гаряче, всі погоджувалися, що він формально був правий, але мені не сподобалась його аргументація. Він наполягав більше на оту славнозвісну тезу про лінощі й трудолюбність, на те, що комнезами більше засідають і балакають, а він більше оре та сіє. Я не люблю цієї аргументації. Скільки б не балакав комнезам, а хліба він собі не набалакає: не ті тепер часи.

Але сказали, що видко було негаразд за голови сільради Алтаєвої. Вона, кажуть, садовила в холодну за виступ проти її пропозицій і списків на зборах.

Отак балакали, коли на сцену з'явилася картинка стилю Луї XIV і встряла в розмову. Ця порцелянова леді, що син її перебував у куркулях, забрала собі слово надовго, і от мені і Манові яєшня враз застрягла в горлі. Говорила вона дуже чистою російською мовою, всі змовкли, неначе якісь давноминулі століття увійшли в дім єврейського поселенця й почали пред'являти претензії на існування.

Ми з Маном почали соватися на стільцях. У мене якийсь дурний характер – мені трудно їсти в тих людей, що неоднаково зі мною мислять. Тільки «Агро-Джойнт» весело їв вечерю і все підсовував мені сковороду, так що я нарешті й утік у сінці і став там частувати якогось заїжджого дядька люлечним тютюном.

Якби я знав, що «Агро-Джойнт» заплатить хазяїнові за вечерю, я, може, і їв би ту яєшню. Якби ж знаття!

Але голова і секретар сиділи зовсім спокійні, тільки зрідка секретар знизував плечима. Я думаю, що вони, чорти, знали.

Та ніхто з них не торкнувся їжі.

І от ми вийшли уночі, щоб піти на збори. Збори були в домі, там були й лави, але більше людей стояло. Ман казав промову, дорослі слухали уважно й кивали головами, а діти сновигали межи лав і критикували мене і Мана. Разів кілька їх заспокоювали, і знов вони знімали голос. Нарешті хтось із дядьків розсердився.

– Дєті, тише! – гукнув він на всю хату.

* * *

– По дорозі до станції Радушна*, – сказав куркуль, підганяючи добрі лошата, – бувало небезпечно. Виходили якісь дядьки і спиняли переїжджих. В одного забрали... віжки, в другого, здається, батіг, а в третього нібито шапку.

Для якої символічної мети знадобилися дядькам ці клейноди селянської достойності, куркуль не пояснив. Скінчилися козацькі походи так, що хтось із поселенців почав стріляти й охочекомонні символісти перестали спиняти людей.

На станції Радушна скромний касир, коли ми його підганяли з квитками до Херсона, виголосив барвисту промову на адресу Наркомосвіти і як вона пише літери для екскурсантів. Найбільше його дивувало в пізню нічну пору те, що Наркомосвіта зосталася інкогніто і у графі, де пишеться, хто саме видає літери, нічого не було проставлено.

Коли він управився з нашими літерами, саме підійшов поїзд. Ми не дослухали до кінця його промови, і я не міг розважити його думками, що народилися в моїй голові, стоявши коло каси.

Наркомосвіта забула проставити себе на літерах!

Але скажіть, хіба вам не траплялося одмикати коли-небудь двері, які ви не одмикали рівно десять літ? Чи не бувало з вами, що ви раптом згадували, куди треба надушити ці двері, щоб ключ легко повернувся в замкові? Ви згадували це – і ключ зненацька одмикав.

Ви забули все – як звуть ту, до кого ви йдете, і які на колір (були) її очі, і як вона була одягнена, коли ви її бачили востаннє. Ви забули все – і раптом ви згадуєте, як треба надушити клямку, щоб одімкнувся замок.

Химерні речі виробляє з людьми пам'ять.

* * *

А надто химерні фіґлі строїть із людьми пам'ять, коли треба спати. «Хто з хлібом сліз своїх не їв... »* – сказав Ґете, а я би сказав:

«Хто, засинаючи, не рахував до десяти тисяч, той нічого не бачив у житті своїм».

Всякі бувають причини для арифметики вночі, але є одна з них, про яку часто забувають. Це – холод.

Удень у херсонських степах віють смалії і суховії, здіймають кур із розораної землі й запорошують цілі десятини посіву. Колись тут були величезні латифундії Фальц-Фейна, Бутовича й інших. Такий Фальц-Фейн був пас мільйони овець на цілині, засівав трішки пшеницею і, зібравши двічі по двісті пудів із десятини, починав сіяти з другого краю, без угноєння й без толоки. Вівці паслися на цілині, ховрахи товклися в них під ногами – і куряви не було. І Фальц-Фейн був ситий, і вівці цілі.

Тепер поселенці розорали степ. Смалії і суховії взялися засипати поля порохом. Поселенці кинулися на просапні культури – тоді з толоки з'явилися ховрахи, виїдаючи те, чого не засипали суховії.

Добра земля в степу, та не дасться хазяйнувати. Удень віють смалії та суховії. А вночі холодно. Та й так холодно, що не допомагав ні джампер, ні пальто з солдатського сукна. Рюкзак здається твердим і нерівним для голови як харківський брук для ніжних жіночих ніг. Здається, що під голову як навмисне підкочується то коробок із тютюном, то люлька, то зубна щітка. А коли влаштувати для вуха м'яко, починають мерзнути ноги.

І пам'ять строїть химерні фіґлі в голові під кепом. От на ріллі сидять граки. Якби кинути в них грудкою, вони враз знялися б геть від польоту грудки – кут падіння рівний кутові відбивання – летять геть, як бризки води. Як гарно і чітко!

Друга грудка летить у те місце, де вже нема граків. Треба