Читати книгу - "Алеф. Прозові твори"

Роки навчання

Десь близько 1797 року власники багатьох піратських ескадр, які діяли в тих водах, утворили консорціум і призначили адміралом такого собі Чінґа, чоловіка справедливого й перевіреного. Він так нещадно й старанно грабував узбережжя, що охоплені страхом жителі з дарами та сльозами звернулися до імператора, благаючи його втрутитись. Їхні слізні благання були почуті, й вони одержали наказ спалити свої села, забути про свій стародавній промисел — риболовлю, переселюся в глиб суходолу й зайнятися вивченням невідомої їм науки, яка називалася хліборобством. Так вони й зробили, і спантеличені грабіжники тепер знаходили лише безлюдний берег. Тому їм довелося перенести свою діяльність у відкрите море й нападати на кораблі, а це завдало ще більшої шкоди імперії, бо великих збитків тепер зазнавала торгівля. Уряд імперії не розгубився й наказав колишнім риболовам покинути плуг та волів і повернутися до весел і сітей. Ті збунтувалися, бо ще не оговтались від недавнього страху, і тоді влада вдалася до іншого засобу: вона призначила адмірала Чінґа управителем Імператорських Стаєнь. Той не утримався від спокуси й прийняв призначення. Власники піратських ескадр вчасно довідалися про цю зраду, і їхній праведний гнів знайшов собі вихід у приготуванні смачної страви з отруєних гусениць, що подається з рисовим гарніром. Колишній адмірал і новий управитель Імператорських Стаєнь і тут не втримався від спокуси й віддав свою душу божествам моря. Вдова адмірала, приголомшена цією подвійною зрадою, скликала піратів, повідомила їх про всі ці інтриги й почала переконувати їх, щоб вони відмовились і від брехливого імператорського милосердя, і від невдячної служби судновласникам, схильним годувати людей отруєними гусеницями. Вона запропонувала їм діяти на морі на власний страх і ризик та обрати нового адмірала. Адміралом обрали її, жінку з гнучким тілом, сонними очима й каріозною усмішкою.

Підкоряючись її холоднокровно обміркованим наказам, кораблі вийшли назустріч небезпекам і морським ураганам.

Як вона командувала

Протягом тринадцяти років тривала безперервна епопея піратського розбою. До армади входили шість флотилій, кожна під своїм прапором: червоним, жовтим, зеленим, чорним, фіолетовим і зміїним — останній був прапором флагманського адміральського корабля. Капітанами флотилій були пірати з прізвиськами Птах-і-Камінь, Кара-Вранішньої-Води, Скарб-Команди-Корабля, Хвиля-з-Багатьма-Рибами-і-Високе-Сонце. Закони піратського життя, ухвалені особисто вдовою Чінґа, були суворими й непохитними, а її стиль — строгий і лаконічний — позбавлений пустої й барвистої риторичності, що так властива офіційній манері китайського письма з її дутою величчю, кілька химерних зразків якої буде подано нижче. Наведу кілька статей із регламенту, опрацьованого вдовою Чінґа.

«Уся перевантажена з ворожих кораблів здобич має бути перенесена на склад і там підрахована. П’ята частина, що належить кожному піратові, буде йому видана згодом; решта залишиться на складі. За порушення цього наказу — смерть.

Пірата, який самовільно покине свій пост без спеціального дозволу, чекає покарання: йому прилюдно проколять вуха. За повторне порушення цього правила — смерть.

Торгівля жінками, захопленими в селах, на палубі забороняється. Це дозволяється робити лише у трюмі й тільки з дозволу відповідального за корабельний вантаж. За порушення цього правила — смерть».

Люди, захоплені піратами в полон, розповідали, що харчувалися вони переважно галетами, жирними підсмаженими пацюками й вареним рисом і що перед битвою вони домішували порох у спиртне. Краплені карти та мічені кості, міцні трунки та гра «фантан», омріяна люлька з опієм та кольорові ліхтарики скрашували їхнє дозвілля. Дві шаблі в обох руках, якими вони билися одночасно, були їхньою улюбленою зброєю. Перед тим як іти на абордаж, вони натирали собі скроні й тіло часником, що надійно відвертав від них смертоносні кулі.

Піратів супроводжували їхні жінки, а капітан брав із собою на борт корабля цілий гарем із п’ятьох або шістьох наложниць, які після переможної битви зазвичай змінювалися.

Говорить Кіа-Кінґ, молодий імператор

У середині 1809 року було видано імператорський указ, із якого я перекладу початок і кінець. Його стиль далеко не всім подобається.

«Люди, жалюгідні й заражені злочинною порочністю, люди, які топчуть наш хліб щоденний, люди, що не бажають чути розпачливі голоси тих, кому доручено збирати податки, та вбогих сиріт, люди, на чиєму спідньому одязі зображені фенікс і дракон, люди, які заперечують істинність надрукованих книг і проливають сльози, коли спрямовують свої погляди на північ, ці люди створюють небезпеки на наших річках і підривають давню довіру до наших морів. Вони виходять туди на своїх благеньких суденцях, і їх не зупиняють ні шторми, ні урагани, їхні помисли спрямовані на зло, і вони ніколи не були справжніми друзями мореплавця. Замість прийти йому на допомогу, вони нападають на нього, даючи волю своїй шаленій люті, і грабують його, калічать або й убивають. У такий спосіб вони порушують природні закони світопорядку, а тому річки виходять з берегів і все навкруги затоплюють, сини повстають проти своїх батьків, і настає посуха, коли люди чекають дощу, і ллють дощі, коли вони хочуть сонячної погоди…

І тому я наказую тобі, адмірале Кво-Ланґ, нещадно покарати цих зловмисників. Не забувай, що милосердя — атрибут імператора, і з твого боку було б невиправданим зухвальством намагатися його собі привласнити. Будь жорстоким, будь справедливим, будь мені слухняний і будь непереможний».

Коротка згадка про «благенькі суденця» не відповідала, звичайно ж, істині. Її мета була підбадьорити учасників каральної експедиції Кво-Ланґа. Через дев’яносто днів сили вдови Чінґа зійшлись у відкритій битві із силами Центральної Імперії. Майже тисяча кораблів билися від світанку до пізньої ночі. Битва точилася під мішаний акомпанемент дзвонів, барабанів, проклять, гонгів і всіляких пророчих вигуків. Сили Імперії зазнали нищівної поразки. Ані заборонене прощення, ані рекомендована жорстокість не мали нагоди бути виявлені. Кво-Ланґ сумлінно виконав ритуал, про який наші генерали воліють забувати, — він заподіяв собі смерть.

Береги, охоплені жахом

І тоді шістсот бойових джонок та сорок тисяч піратів-переможців під командою гордої Вдови піднялися вгору по річці Сіцьзян, влаштовуючи під заграви пожеж жахливі оргії і примножуючи кількість сиріт праворуч і ліворуч по борту. Цілі села зрівнювалися з землею. Лише в одному з них було захоплено понад тисячу бранців. Сто двадцять жінок, які знайшли для себе не дуже надійну схованку в заростях очерету та на ближніх рисових полях, були знайдені — їх виказав безперервний плач однієї