Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Джудiт (вживаючи жалюгiдних зусиль, щоб бути достойною його довiри). Так.

Андерсон (притуляє її руку до своєї щоки). Ви вже пробачте нас, старих, мiстере Даджен! (Виходячи). Я не прощаюсь з вами, я ще побачу вас, коли повернуся. (Виходить).

Вони бачать, як вiн пройшов повз вiкно, потiм мовчки, знiяковiло дивляться одне на одного. Рiчард, помiтивши, що в неї тремтять губи, перший опановує себе.

Рiчард. Мiсiс Андерсон, я цiлком свiдомий того, як саме ви ставитесь до мене. Отже, я не маю намiру нав’язуватися вам. На добранiч! (Іде до камiна, щоб узяти куртку).

Джудiт (заступаючи йому дорогу). Нi-нi, не йдiть; прошу вас, не йдiть.

Рiчард (грубо). Чому? Ви ж не хочете, щоб я залишився.

Джудiт. Так, я... (У розпачi ламає руки). Якби я сказала вам правду, ви скористалися б iз цього, щоб мучити мене.

Рiчард (обурено). Мучити? Яке ви маєте право це говорити? Невже ви гадаєте, що пiсля цього я тут залишуся?

Джудiт. Я хочу, щоб ви залишилися, але (раптом вибухаючи гнiвом, як роздратована дитина) — не тому, що ви менi подобаєтесь!

Рiчард. Справдi?

Джудi т. Так. Я б хотiла, щоб ви краще пiшли, нiж мали мене зрозумiти не так, як слiд. Я ненавиджу вас i боюсь; i чоловiк мiй знає це. Якщо вiн не застане вас тут, коли повернеться, вiн подумає, що я не послухала його i вигнала вас.

Рiчард (iронiчно). І це тодi, коли насправдi ви були такi ласкавi, гостиннi, такi люб’язнi до мене, що коли я схотiв пiти, то це була лише моя примха, так?

Джудiт неспроможна бiльше витримати — вона падає на стiлець i заливається сльозами.

Годi, годi, годi! Кажу вам, облиште! (Притискає руку до грудей, нiби у нього там рана). Вiн вразив мене в серце тим, що виявив себе мужчиною. Не крайте ж i ви його, виявляючи себе жiнкою! Хiба вiн не навчив вас почувати себе, як i сам вiн, вище вiд моїх образ?

Вона перестає плакати i, трохи взявши себе в руки, дивиться на нього з боязкою цiкавiстю.

Ну от, тепер усе гаразд. (Спiвчутливо). Вам полегшало, правда? (Пiдбадьорюючи, кладе їй руку на плече. Джудiт враз пiдводиться i гордовито, з викликом дивиться на нього. До нього вмить повертається його звичайний глузливий тон). Ну, так воно краще. Ви знову стали сама собою, i Рiчард — теж. А чи не почати нам пити чай, як спокiйна, доброчесна парочка, дожидаючи, коли повернеться ваш чоловiк?

Джудiт (трохи засоромлена). Будь ласка. Я... Менi шкода, що я поводилась так нерозумно. (Нахиляється, щоб узяти з камiна тарiль iз грiнками).

Рiчард. Дуже шкодую — заради вас, — що я такий, який я є. Дозвольте! (Бере в неї тарiль, iде з ним до столу).

Джудiт (йдучи слiдом з чайником). Сiдайте, будь ласка. (Вiн сiдає край столу, ближче до шафи. Бiля нього набiр — тарiлка i нiж. Другий набiр — поруч, але Джудiт сiдає з протилежного кiнця, бiля вогнища, куди посуває до себе i тарiль). Вам з цукром?

Рiчард. Нi, але, прошу, бiльше молока. Дозвольте подати вам грiнки. (Кладе на тарiлку кiлька грiнок i подає їй разом з ножем. Цим вiн виявляє, як добре зрозумiв, що вона не сiла на своє звичайне мiсце, аби бути якнайдалi вiд нього).

Джудiт (зрозумiла це). Дякую. (Подає йому чай). Будь ласка, призволяйтеся.

Рiчард. Спасибi. (Кладе собi грiнку на тарiлку. Вона тим часом наливає собi чаю).

Джудiт (помiтивши, що вiн нiчого не куштує). Вам не подобається? Ви нiчого не їсте.

Рiчард. Адже й ви...

Джудiт (нервово). Я взагалi не люблю чаю. Та, прошу, не звертайте на мене уваги.

Рiчард (замислено озирається). От я думаю... Все це так дивно. Я вiдчуваю, як хороше i мирно у цьому домi. Здається, вiдколи живу, не знав я такого почуття спокою, як оце тепер; а проте я добре розумiю, що нiзащо не змiг би тут жити. Мабуть, домашнiй затишок взагалi не для мене, — така вже моя вдача. Але все це так хороше, у цьому навiть є щось святе! (Замислився на хвилинку, потiм тихенько смiється).

Джудiт (швидко). Чого ви смiєтеся?

Рiчард. Я уявив собi, що якби сюди завiтав хтось стороннiй, вiн вважав би нас за подружжя.

Джудiт (ображено). Ви натякаєте на те, що вiком ви менi бiльше до пари, нiж мiй чоловiк?

Рiчард (здивований з цього несподiваного висновку). Я цього й на думцi не мав! (Знову iронiчно). Бачу я, що й родинне щастя має свiй зворотний бiк.

Джудiт (сердито). Я вважаю за краще мати чоловiка, якого всi шанують, нiж... нiж...

Рiчард. Нiж Учня Диявола. Ви маєте рацiю. Але мабуть, ваше кохання допомагає йому бути хорошим, так само, як ваша ненависть допомагає менi бути поганим.

Джудiт. Мiй чоловiк був дуже добрий до вас. Вiн простив, коли ви ображали його, i намагається врятувати вас. Невже ви не можете пробачити йому, що вiн настiльки кращий за вас? Як ви смiєте принижувати його, ставлячи себе на його мiсце?

Рiчард. Хiба я це робив?

Джудiт. Звичайно: ви сказали, що якби хтось зайшов, то уявив би, що ми подружжя... (Уриває перелякано, бо повз вiкно проходить невеликий загiн солдатiв). Англiйськi солдати! Боже, чого їм...

Рiчард (прислухаючись). Шш!..

Голосзнадвору. Стiй! Четверо тут! Двоє за мною!

Джудiт пiдводиться з мiсця, прислухаючись i дивлячись на Рiчарда широко розплющеними очима, той спокiйно бере чашку i п’є чай, тим часом як клямка на дверях, клацнувши, вiдскочила, i до кiмнати заходить англiйський сержант з двома солдатами, що стають коло дверей. Сержант швидким кроком пiдходить до столу.

Сержант. Пробачте, що потурбував вас, мем, — служба! Антонi Андерсон, iм’ям короля Ґеорґа арештую вас як бунтiвника!

Джудiт (показуючи на Рiчарда). Але ж це не... (Рiчард миттю зиркає на неї, але обличчя його незворушне. Вона затуляє рота рукою, яку пiдняла була, щоб показати на нього, i стоїть, охоплена жахом).

Сержант. Ну, пасторе, одягайтесь i пiдемо.

Рiчард. Гаразд, я йду. (Пiдвiвшись, робить крок до своєї куртки, потiм, схаменувшись, повертається до сержанта спиною, не рухаючи головою, поглядом шукає навколо пасторову одежу i, нарештi, помiчає чорний сюртук Андерсона, що висить на шафi. Спокiйно пiдходить до шафи, знiмає сюртук i одягає його. Думка про те, що вiн грає роль пастора, потiшає його, вiн дивиться на свою руку в чорному рукавi, потiм лукаво всмiхається до Джудiт, сполотнiле обличчя якої говорить йому, що вона болiсно силкується збагнути не комiзм