Читати книгу - "Американська пастораль"

з гарним будиночком у Петербурзі, пристойною платнею у три тисячі карбованців на рік і друзями тільки з вершків суспільства, було простісіньке, звичайнісіньке і прежахливе. Може, й так. Можливо, у Росії 1886 року так і було. Але в Олд-Римроку, що в штаті Нью-Джерсі, у 1995 році, коли Івани Іллічі юрмою йдуть у клуб поснідати після ранкової партії в гольф, і в повітрі бринить їхнє радісне: «Мабуть, краще уже не буває», цілком можливо, що такі Івани Іллічі значно ближчі до істини, ніж коли-небудь був близький до неї Лев Толстой.

Наскільки я міг висновувати, життя Шведа Левова було простісіньким, звичайнісіньким, а отже, просто грандіозним, якщо міряти на американський лікоть.

— Джеррі бува не голубий? — спитав я несподівано.

— Мій брат? — засміявся Швед. — Та ти жартуєш!

Мабуть, я таки жартував, а моє запитання було бешкетною спробою розігнати нудьгу. У пам’яті раз за разом зринали слова зі Шведового листа про його батька і про те, «як близько він приймав до серця всі ті біди, що випадали на долю близьких йому людей», і знову я намагався розгадати, на що ж натякала та фраза, і нараз несподівано в моїй пам’яті вигулькнув спогад про неймовірне приниження, якого зазнав Джеррі, коли ми вчилися в середніх класах і він спробував завоювати серце дивовижно непривабливої однокласниці, з тих, знаєте, дівчат, котрі самі вас цілують, не вимагаючи нічого навзамін.

На День святого Валентина Джеррі зробив їй шубку з хом’якових шкурок — зі ста сімдесяти п’яти хом’якових шкурок, які він висушив на сонці, а потім зшив кривою шевською голкою, поцупленою з батькової фабрики, де й зародилася в нього ця ідея. Шкільній біологічній лабораторії хтось презентував для дослідів три сотні хом’ячків, і Джеррі всіма правдами й неправдами розжився в учнів, які там займалися, омріяними шкурками. З огляду на дивакувату вдачу і непересічний розум Джеррі, його пояснення про науковий дослід, який він нібито проводить удома, виглядало цілком переконливо. Наступним кроком, випитавши зріст цієї дівчинки, він зробив викрійку, а потім вивітривши запах тих шкурок (точніше, вирішивши, що він уже вивітрився), тобто довгенько потримавши їх під сонечком на гаражі, Джеррі старанно зшив їх докупи і дав білу шовкову підкладку, пустивши на неї шмат шовку від дефектного парашута, що прислав йому брат із військово-повітряної бази в Черрі-Пойнт у Північній Кароліні, де команда з Перріс-Айленд виграла останню гру сезону бейсбольного чемпіонату серед підрозділів морської піхоти. Єдиною людиною, кому Джеррі розказав про шубу, був я, його партнер з пінг-понгу, що вічно йому програвав. Він збирався послати дарунок у коробці від Бамбергера з-під маминої шуби, попередньо загорнувши його в лавандовий шовковий папір та перев’язавши оксамитною стрічкою. Та коли шуба «дозріла», то з’ясувалось, що вона така тверда (адже сушилась в ідіотський спосіб, як пояснив потім батько), що скласти її та запхати в коробку було неможливо.

Сидячи навпроти Шведа в ресторані «У Вінсента», я раптом чітко побачив ту сцену в підвалі: задубіла одежина з рукавами, що стирчали в різні боки. Гадаю, в наші дні вона б зібрала купу нагород у музеї Вітні, але тоді, в Ньюарку 1949 року, ніхто не знався на високому мистецтві, і ми з Джеррі сушили собі мізки, як запхати цю одежину в коробку. «Без коробки ніяк, — казав Джеррі, — отримавши її, дівчисько подумає, що там і справді дорога шуба від Бамбергера». Я ж більше бідкався тим, що дівчисько подумає, коли побачить, що вміст коробки не має жодного стосунку до Бамбергера. Ще мене мучило, чи варто аж так упрівати заради прищавої товстухи, яка навіть хлопця не має. Проте я був в одній упряжці з Джеррі, бо така його вдача: або тікай від нього світ за очі, або здавайся і не рипайся. Крім того, він — брат Шведа Левова, ми були в домі Шведа, і куди там не глянь, усюди бачиш незліченні Шведові призи. Шубу Джеррі в підсумку розпоров і зшив шкурки заново, але так, аби шов був на грудях, щоб її можна було скласти вдвоє та впхати у коробку. Я йому допомагав, і це скидалося на майстрування обладунків. Зверху на шубу Джеррі поклав сердечко, вирізане з картону, готичними літерами написав на ньому своє ім’я, і ми занесли пакунок на пошту. На те, щоб фантастичний задум перетворився в божевільну реальність, пішло три місяці. Крапля в морі людського життя. Вона відкрила коробку і скрикнула. «З нею стався припадок», — розповідали її подружки. З батьком Джеррі теж стався припадок. «Так от що ти зробив з парашутом, який прислав тобі брат! Ти порізав його! Ти порізав парашут?» Джеррі ж був надто пригнічений і не спромігся пояснити, що ним рухало одне бажання, аби дівчина впала в його обійми та поцілувала його, як Дана Тернер цілувала Кларка Ґейбла. Так сталося, що саме в моїй присутності батько останніми словами паскудив Джеррі за те, що той сушив на пекучому сонці хом’якові шкурки. «Шкурки потрібно виправляти правильно. Правильно! А правильно не означає смажити їх на сонці. Шкурки сушаться в тіні. Ти ж не збирався пекти їх на сонці, га, чорт забирай? Джероме, ти можеш раз і назавжди запам’ятати, що я скажу, і засвоїти, як слід поводитись зі шкурками?» І він почав розповідати, спочатку ледь тримаючи себе в руках, ледве стримуючи розчарування тим фактом, що син його як кожум’яка — повний бовдур! Він пояснював нам обом, що мусять знати і вміти торговці смушком в Ефіопії, які постачають овечі шкури на «Ньюарк Мейд». «Можна їх засолити, але сіль — задоволення не з дешевих. А особливо в Африці, вона там дуже, дуже дорога. І там її страшно крадуть. Там у людей немає солі. Хоч додавай отруту в неї, щоб не крали. Інший спосіб — це розтягування шкіри, і тут існують різні способи. Можна на дошці, а можна на рамі. Ви ту шкуру прив’язуєте, робите маленькі надрізи і сушите в тіні. В тіні, хлопці! Така шкура зветься прісно-суха. Посипаєте шкуру кременевою крихтою, і це захищає її від псування та комах…» Я відчув невимовну полегшу, коли дуже скоро від злості його не лишилося й сліду, а на зміну їй прийшла терпляча, хоч і нуднувата лекція-повчання, і схоже, це бісило Джеррі більше, ніж недавній роздрай. І хтозна, чи не того дня він заприсягнувся більше й на гарматний постріл не підходити до батькового бізнесу.

Аби відбити неприємний запах шкурок, Джеррі щедро поливав