Читати книгу - "Скорочено Майстер корабля"

Нахилившися, майстер обтісує стовбур. Яка весела робота! Коли судно стоїть на березі, його треба оточити любов'ю і увагою, веселістю, легкими піснями і достойними людьми. Корабель на березі, як і хвора людина, потребує нашої безмежної вибачливості й терпіння.

На кормі, де є вже шмат палуби і звідки можна охопити оком роботу, – стоїть Професор. Хазяїн трамбака – неофіційний помічник Професора.

Знизу чути голос Тайах, яка гукає до Професора, чи можна і їй до ньго. Хазяїн трамбака допомагає їй вибратися. Білява голова Тайах зовсім золотіє проти сонця. Плотникам, що виконують різні роботи, подобається дівчина.

Тайах сідає і дивиться на море. Вона цілу ніч не спала, складала речі, читала книжку, хоч нічого не запам'ятала, потім довго стояла під холодним душем, читала старі листи. А зранку рушила до моря.

Зауваження письменника

(далі йде лист молодшого сина То-Ма-Кі, письменника Генрі)

Син написав лист пером, хоч звик до друкарської машинки. Генрі дає свої зауваги до батькових мемуарів. Синові тяжко сказати, до чого батько доведе будування свого корабля, а разом з ним героїв. Трикутник Сев, Богдан і редактор – рівнобічний і зараз тяжко сказати, кого обере Тайах. Син вважає, що зараз батько має у мемуарах два тижні часу, поки редактор і Богдан лікуються. Можна було б написати "Минуло два тижні", але, можливо, батько дасть розділ ще про щось.

Найбільше Генрі до вподоби корабельний журнал Професора. Журнал навіть надихнув сина написати вірш про корабель і паруси. Вірш син записує у лист. Вірш Генрі адресує батькові. Також згадує, що Майк, старший брат, написав пісню.

Син пише листа, коли батько спить. Генрі бачить перед собою батькове спокійне чоло, білу голову і покладені поверх ковдри руки, які хоче поцілувати.

Генрі згадує Майка, якого вважає схожим на петарду: балакучий, цікавий, футболіст, пілот. Тільки навіщо трощити стільці, палити книжки і топити Будду? Але Генрі гордий мати такого брата, як Майк.

Далі син говорить про море, згадує Вінцента Ван-Гога, голландського художника, який прожив лиш 37 років. Згадує картину художника "Кущі", на якій зображено море.

Генрі пропонує Майкові пісню "Пам'ятник", мелодії до якої ще не має.

Живе хай — веселий орел-капітан,

Що в морі й повітрі веде караван!

Та іншого треба поставить на скелі,

Про іншого знають нехай менестрелі…

Генрі не погоджуєть з братом, що острів Ява має лише гарний аеродром. Хай Майк залишить піраміди для інших, вони теж потрібні.

Син ще додає декілька зауваг до батькових мемуарів. Генрі подобається образ Богдана, його оптимізм. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити.

Образ дівчини вважає авантурним. Тайах тонко все відчуває, знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Син гадає, що батько мимоволі зведе матроса і дівчину разом. І просить від імені читачів: у кінці твору не розводити пару.

Син закінчує лист словами: "Ти ворушишся вві сні, повертаєшся на бік, я знаю, що ти прокидаєшся. Через це кінчаю писати. Бувай".

XVII

Бриг спущено на воду. На ньому ми з Богданом ходимо по новій палубі, сидимо на стружках біля верстата. Над Містом стоїть захід.

На бриг перебіг із берега Сев. Він не помічав нас. Поки ми не крикнули.

Ми попросили Сева, чи не можна витягнути горіхової колодки, що лежить унизу. Богдан хотів зайнятися ділом: маючи під рукою кілька струментів, хотів попрацювати над майстром корабля. Це мала бути фігура, що стоїть під бугшпритом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі.

Сев приніс колодку, бо ми були ще слабкі після поранень. Сев трохи обтесав її. Ми бачили, що працює він лівою рукою. Богдан попросив Сева підкотити рукава, що б було зручніше, але ми не встигли подивитися, бо Сев побіг.

Богдан береться різьбити колодку, адже на острові Пао часто цим займався. Прийшла Тайах, яку зустрів у Місті Сев і послав до нас. Богдан почав розказувати історію з острова Пао: на острові Пао хазяїном Богдана був малаєць – хижий і старий морський розбишака, який мав дружину і дочку. Богдан офіційно вважався за вартового біля краму (крам грабували з пароплава). У той час була війна і багато пароплавів вибирали інші дороги, поміж островами. Малаєць користався з того: вночі грабував пароплави і пускав їх на дно.

Одного вечора, здавши награбоване, Богдан шукав пригод. Натрапивши на маленьке судно, напали і капітан набив гулю хазяїнові-малайцеві. Доки малаєць приходив до тями, капітан вкрав зброю у безвухого китайця і втік. Малаєць був злий на китайця і вбив його і викинув за борт.

Увечері Богдан подався до Баджін – дочки малайця. Це була перша любов матроса. Богдан дуже хвилювався. Раптом Тайах перебила Богдана і сказала, що далі і так все ясно.

Богдан сказав, що можливо, вони цілувалися, бо пам'ятає не все ясно. А далі він пішов на судно за подарунком, що привіз дівчині. Проходячи по палубі, побачив вогник і затаївся за мачтою. Хтось підпалював корабель (на якому Богдан надіявся потрапити додому) і це був безвухий китаєць.