Читати книгу - "Загублений світ"

— А ви бачили там ще які-небудь ознаки життя?

— Ні, сер, не бачив, але за той тиждень, що ми провели біля підніжжя цих скель, нам не раз доводилося чути якісь дивні звуки, що долинали згори.

— Але що ж це за істота, яку намалював американець? Як він з нею зустрівся?

— Я можу тільки припустити, що він якимось чином проник на саму вершину кряжа і побачив її там. Отже, туди є якийсь шлях. Шлях безперечно важкий, інакше всі ці чудовиська спустилися б вниз і заполонили б все довкола. Вже в чому іншому, а в цьому не може бути сумнівів!

— Але як вони опинилися там?

— На мій погляд, нічого загадкового тут немає, — сказав професор. — Пояснення напрошується саме собою. Як вам, імовірно, відомо, Південна Америка являє собою гранітний материк. У віддалені століття в цьому місці, мабуть, відбувся раптовий зсув шарів внаслідок виверження вулкана. Не забудьте, що скелі ці базальтові, отже, вони вулканічного походження. Площу, завбільшки приблизно як наше графство Суссекс, підняло вгору з усіма її мешканцями і відрізало від іншого материка стрімкими скелями такої твердої породи, якій не страшне ніяке вивітрювання. Що ж сталося? Закони природи втратили свою силу в цьому місці. Усілякі перешкоди, що зумовлюють боротьбу за існування в усьому іншому світі, або зникли, або докорінно змінилися. Тварини, які в звичайних умовах вимерли б, продовжували розмножуватися. Як ви знаєте, і птеродактиль і стегозавр належать до юрського періоду, отже, обидва вони — одні з найдавніших тварин в історії Землі, що вціліли тільки завдяки зовсім винятковим умовам, що випадково створилися.

— Але добуті вами відомості не залишають місця для сумнівів! Вам потрібно тільки представити їх відповідним особам.

— Я сам так думав у простоті щиросердній, — з гіркотою відповів професор. — Можу сказати вам тільки одне: на ділі все вийшло інакше — мені доводилося на кожному кроці стикатися з недовірою, в основі якої лежала людська тупість або заздрість. Не в моєму характері, сер, плазувати перед ким-небудь і доводити свою правоту, коли мої слова беруть під сумнів. Я відразу ж вирішив, що мені не личить подавати речові докази, що були в моєму розпорядженні. Сама тема стала мені ненависною, я не хотів торкатися її жодним словом. Коли мій спокій порушували люди, подібні до вас, — люди, що догоджають пустій цікавості юрби, — я був не в змозі дати їм відсіч, не втрачаючи при цьому почуття власної гідності. За характером я, треба визнати, людина досить гаряча і, якщо мене виведуть з терпіння, можу наробити всяких лих. Боюся, що вам довелося випробувати це на собі.

Я поторкав своє набрякле око, але змовчав.

— Місіс Челленджер постійно свариться зі мною через це, але, по-моєму, кожна порядна людина чинила б так само на моєму місці. Втім, сьогодні я маю намір виявити приклад витримки і показати, як воля може перемогти темперамент. Запрошую вас помилуватися цим видовищем.

Він узяв зі столу картку і простягнув її мені.

— Як бачите, сьогодні о восьмій годині тридцять хвилин вечора в Зоологічному інституті відбудеться лекція досить популярного натураліста, містера Персиваля Уолдрона, на тему «Скрижалі століть». Мене запрошують посісти місце в президії спеціально для того, щоб я від імені всіх присутніх висловив подяку лекторові. Так я й зроблю. Але це не перешкодить мені — звичайно, з найбільшим тактом і обережністю! — зробити кілька зауважень, що зацікавлять аудиторію і викличуть де в кого бажання докладніше ознайомитися з порушеними мною питаннями. Спірні моменти, зрозуміло, не будуть зачеплені, але всі зрозуміють, які глибокі проблеми ховалися за моїми словами. Я обіцяю тримати себе в руках. Хто знає, можливо, моя стриманість приведе до кращих результатів.

— А мені можна прийти туди? — поспішив я запитати.

— Звичайно… звичайно ж, можна, — радо відповів професор. Люб’язність цієї людини була майже так само приголомшлива, як і брутальність. Чого варта була сама його добросерда посмішка! Очей майже не стало видно, а щоки зашарілись, перетворившись на два рум’яні яблучка, підперті знизу чорною бородою.

— Обов’язково приходьте. Мені буде приємно знати, що в мене є принаймні один союзник у залі, хоч і досить безпомічний і недосвідчений у питаннях науки. Народу збереться, мабуть, багато, тому що Уолдрон користується великою популярністю, незважаючи на те, що він дурисвіт найчистішої води. Отож, містере Мелоуне, я приділив вам набагато більше часу, ніж збирався. Окрема особистість не може заволодівати тим, що належить усьому людству. Буду радий побачити вас сьогодні ввечері на лекції. А поки що дозвольте вам нагадати, що матеріал, з яким я вас ознайомив, жодною мірою не підлягає розголосу.

— Але містер Мак-Ардл… це наш редактор… вимагатиме від мене звіту про бесіду з вами.

— Скажіть йому перше, що спаде на думку. Між іншим, можете натякнути, що якщо він посилатиме до мене кого-небудь ще, я з’явлюся до нього сам, озброївшись гарним батогом. В усьому іншому покладаюся на вас: жодного слова в пресі! Так, прекрасно. Отже, о восьмій тридцять — у Зоологічному інституті.

Він помахав мені на прощання рукою. Я побачив востаннє його рум’яні щоки, хвилясту синювато-чорну бороду, очі, що горіли запальним вогнем, і вийшов з кімнати.

Глава V

Це ще не факт!

Чи то на мені позначився фізичний шок, отриманий у перший мій візит до професора Челленджера, чи відіграло роль моральне потрясіння — результат другого візиту, але, опинившись знову на вулиці, я відчув, що як репортер я зовсім деморалізований. Голова в мене розламувалася від болю, і все-таки в мозку, не вщухаючи ні на хвилину, стугоніла думка, що ця людина говорить правду, значення якої важко переоцінити, і що коли мені буде дозволено використати його розповідь для статті, наша газета одержить сенсаційний матеріал. Побачивши на розі кеб, я підхопився в нього і поїхав до редакції. Мак-Ардл, як завжди, був на своєму посту.

— Ну? — нетерпляче крикнув він. — Говоріть, скільки вам треба рядків? У вас такий вигляд, молодий чоловіче, начебто ви з’явилися сюди просто з бойовища. Невже без бійки не обійшлося?

— Так, спочатку ми трошки посварилися.

— От людина! Ну, а потім?

— Потім він схаменувся, і ми з ним мирно поговорили. Але мені нічого не вдалося з нього витягти, навіть для маленького допису.

— Це як сказати! А підбите око хіба не матеріал для замітки? Досить йому нас тероризувати, містере Мелоун! Поставимо його на місце. Завтра ж випущу статейку, від якої йому спекотно стане. Дайте мені тільки матеріал, і я раз і назавжди