Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

США, але молодий лікар, не маючи великих грошей, був змушений обмежитися тим, на що дозволяла кишеня. Хай там яка в нього автомашина, та вона прослужила сім років і була зношена. Замок досить надійно тримав запасну шину на місці, щоб запобігти легкій крадіжці.

44

…наріжних ангелів, яких малювали італійські художники декадансу… Вираз використано в «Коханні останнього магната»: «Просто дівчина зі шкірою, як в одного з наріжних ангелів на картині Рафаеля, і в такому стилі, що двічі озирнешся, щоб пересвідчитися, чи справді її одежа чогось варта».

45

…компанія «Чиказька опера» дає «Луїзу». Співачку Ґрейс Мур (1898–1947) відкрив Джордж M. Коен і 1920 року організував її дебют на Бродвеї в музичному ревю Джерома Керна «Гітчі-Ку». «Теннессійський соловейко» була популярна музична зірка й виступала на сцені «Метрополітен-опера» до кінця 1920-х. Вона також викликала сенсацію в Голлівуді, зігравши Дженні Лінд — головну роль у фільмі Ірвінґа Тальберґа «Моральність леді» (1930). Однією з найвидатніших у її житті стала головна роль Луїзи в однойменній опері Ґюстава Шарпантьє (1900) — бідної швачки, яка завдяки коханому Жульєнові стає Королевою Монмартра. Мур виконувала цю партію наприкінці тридцятих у складі артистів компанії «Чиказька опера» — в Чикаго й на гастролях. Сам Шарпантьє рекомендував Ґрейс Мур знятись у кіноверсії опери. Співачка познайомилася з Фіцджеральдами на Рив’єрі у 1920-х роках.

46

«Колишній торговець жінками»… «Досі одинокий мужчина». Один із тих багатьох рядків в оповіданнях і романах, які Фіцджеральд узяв зі своїх так званих нотатників. Із записів, зроблених на будь-чому — від сторінок у записній книжці до паперових серветок, що правили за підставки під келихи та фужери, Фіцджеральд брав фрази, абзаци, діалоги й ідеї для пізніших творів. Див. «Записники Ф. Скотта Фіцджеральда», запис № 419.

47

…у фонтанах Тіволі… Упродовж багатьох століть сотні фонтанів часів Ренесансу на Віллі Д’Есте в Тіволі були занедбані, але у 1920-х роках їх частково реставрували й знову пустили в дію.

48

…Діамантового Діка… Річард Вейд був вульгарний, у дусі Робіна Гуда, герой вестернів, персонаж, створений багатьма авторами, який уперше з’явився 1878 року в нью-йоркському тижневику «Стріт енд Смітс Нью-Йорк віклі». «Хвацький Діамантовий Дік» став зіркою щотижневих випусків, був також героєм дешевих пригодницьких романів до 1911 року.

49

Чарлі Чаплін. Відомий своїми комедіями у 1920-х роках, коли Білл Гарді був юний. На час дії цього оповідання Чарлі Чаплін (1889–1977) вважався чимсь на зразок голлівудської старовини. Хоча й далі був одним із основних пайовиків студії «Юнайтед артістс», та на нього дивились як на людину німого кіно, й 1931 року Чаплін узяв довгу перерву в кінотворчості.

50

…Ґарбо… Ґрета Ґустафссон (1905–1990), драматична актриса шведського походження, скоріше кіноікона, ніж просто кінозірка, до середини 1930-х років. Ґарбо не була відома як комедійна акторка аж до кінофільму «Ніночка» (1939), в якому вона зіграла одну зі своїх останніх ролей.

51

…Дітріх… Як і Ґрета Ґарбо, Марлен Дітріх (1901–1992) була екзотична зарубіжна зірка, фатальна жінка й драматична актриса, кар’єра якої пригальмувала в середині 1930-х років. Знову стала кінозіркою завдяки комедії-вестерну «Дестрі знову в сідлі» (1939), в якій Дітріх знялася разом із принстонським однокашником Фіцджеральда і його голлівудським приятелем Джиммі Стюартом.

52

…Констанс Беннетт… Останньою хлопчик називає комічну актрису, але недарма доктор Гарді зводить брови. Констанс Беннетт (1904–1965) досягла вершини в кінофільмах Топпера наприкінці 1930-х років, але на час дії цього оповідання її найвідоміша комедія — «Трояндове ложе» (1933), у якій вона зіграла проститутку-злодійку, що її виправила любов Джоела Мак-Крі.

53

…про чотирьох дівчаток на ім’я Меґ, що звалилися в кролячу нору… Хлопець тут змішує «Маленьких жінок» Луїзи Мей Алкотт (1868–1869) і «Алісині пригоди в Дивокраї» (1865) Льюїса Керрола. Меґ — найстарша й найгарніша з чотирьох березневих сестер у «Маленьких жінках». Алісині пригоди починаються на першій сторінці першого розділу «Униз і вглиб кролячою норою». Ці два класичні твори, так би мовити, зливаються в першу книжку з тих «двох сортів», які має хлопець.

54

Не gravement, а chronicquement… — не важко, а хронічно (фр.).

55

Хула-хула — гавайський народний жіночий танець, характерний ритмічним погойдуванням стегон, еротичними та пантомімічними рухами рук.

56

…залишився на задньому відкидному сидінні. Розміститися на такому сидінні в лікаревій машині — це майже те саме, що сісти у відкритий автомобільний багажник. Складане сидіння було фактично зовні автомобіля, над задньою віссю, у відсіку, який можна було відчинити й розмістити багаж або — на коротку поїздку — пасажира.

57

…у пожежній упряжі. Така спеціалізована упряж була дуже важка, призначена для транспортування пожежної хури з великим запасом води. Очевидно, Гарді виконує більшу частину роботи в цій медичній установі.

58

Але ж у наші часи… вже те добре, що взагалі є якась робота… Тобто Велика депресія помститься, і мільйони залишаться без роботи.

59

…з містером Оґастесом Ван-Ґроссі… 1934 року на перегонах яхт за Кубок Америки в Ньюпорті (штат Род-Айленд) переміг Гарольд Вандербілт. Після невдалого початку він на «Веселці» обігнав яхту британського претендента «Спроба» і захистив Кубок.

60

…старша має вийти заміж раніше, ніж молодша. Паралель із п’єсою Вільяма Шекспіра «Приборкання норовливої». Баптіста, у якого дві доньки, відмовляється всерйоз сприймати залицяльників молодшої Б’янки, поки хтось не одружиться з її старшою сестрою Катаріною.

61

Слова gay і gross означають, відповідно, «веселий» і «товстий».

62

…біля величезної вілли Ван-Ґроссі в Ньюпорті… У 1880-х Ньюпорт (штат Род-Айленд) почав розвиватися як літня курортна й відпочинкова місцина для товстосумів. На океанських скелях споруджено масивні кам’яниці, звані «котеджами». Найвідоміші з них — це вілли Позолоченого віку, в багатьох із них відкрито музеї. Це сімдесятикімнатні «Прибійні хвилі» (1893–1895) Корнеліуса Вандербілта Другого, «Рожева скеля» (1898–1902), яку спроектував Станфорд Вайт, і «Мармуровий будинок» (1888–1892) Вільяма Вандербілта.