Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– Як вважаєш, скільки ще часу потрібно? – запитав той у спину Сем, поки вона закінчувала зі своїми інструментами.

Жінка розвела руками:

– Пара днів, певно, аби довести до ідеалу. Він, імовірно, вже може літати, якщо ти не звертатимеш уваги на неважливі деталі та косметику.

– Ще раз дякую, – сказав Джим, простягаючи зварювальниці руку, коли вона повернулася. Вона її потисла своєю серйозно-мозолястою важкою долонею. – І сподіваюсь, що ви витрете підлогу тими мавпами з С7.

Вона хижо посміхнулася:

– Це навіть не обговорюється.

* * *

АЗП через Фреда Джонсона забезпечив команду житлом на період відновлення «Росі», і за останні пару тижнів каюта Голдена стала йому рідною хатою. Тихо мав тугеньку калитку і на співробітників грошей не шкодував. Голден для одного себе мав три кімнати, ванну та навіть кухню в куточку. На більшості станцій вам треба було стати губернатором, аби отримати подібну розкіш. Було схоже, це стандартні апартаменти менеджмента на Тихо.

Швиргонувши засмальцьований одяг в корзину для прання, він, перш ніж піти в душ, увімкнув кавоварку. Душ щоночі після роботи: розкіш, яку неможливо уявити. Так і відволіктися недовго. Почати вважати період лагодження судна і спокійного домашнього життя нормою, а не прелюдією. Голден не міг такого допустити.

Облога Землею Марса була у всіх новинах. Бані Марса продовжували стояти, але два метеорні дощі поклювали широкі схили гори Олімп. Землянці стверджували, що це уламки Деймоса, а Марс – що це навмисна погроза і провокація. До внутрішніх планет на повній тязі йшов флот Червоної Планети, щодня-щогодини наближаючи момент, коли Земля має або знищити Марс, або відступити. Риторика АЗП була побудована на ствердженні, що хто б не виграв, їх знищать наступними. Голден допомагав Фреду в тому, що Земля визначила б як найсерйозніший акт піратства за всю історію Поясу.

А тим часом просто цієї миті на Еросі помирали півтора мільйони людей. Джим згадував відео зі станції, де було видно, що сталося з людьми, і здригався навіть під гарячим душем.

Ох, ще й прибульці. Прибульці, які намагалися захопити Землю два мільярди років тому та провалили спробу лише через те, що їм на шляху став Сатурн. Не забувай про прибульців. Його мозок не міг відшукати спосіб осягнути це, тому він намагався уявляти, що їх не існує.

Голден узяв рушник і увімкнув екран на стіні у вітальні, поки витирався. Повітря було сповнене пахощами кави, вологи з душу і ледь помітними ароматами трави та рослин, які додавалися у вентиляцію по всій станції. Він перемкнув на новини, але там були лише спекуляції щодо війни без будь-яких нових фактів. Потім перемкнув на трансляцію якихось змагань з незбагненними правилами та психотично-легковажними учасниками. Він походив по різним каналам – явно комедійним, бо актори робили паузи и кивали там, де очікувався сміх.

Лиш коли щелепи почали нити, він зрозумів, що стискає зуби. Вимкнув екран і кинув пульт на ліжко в іншій кімнаті. Обмотав рушник навколо талії і тільки-но вмостився на дивані з філіжанкою кави, як у двері подзвонили.

– Що там? – гукнув він на всі груди, але ніхто не відповів. На Тихо чудова ізоляція. Він пішов до дверей, намотуючи рушника максимально пристойно, і ривком прочинив їх.

Це був Міллер. На ньому був зібганий сірий костюм, який він, можливо, привіз ще з Церери. У руках він м’яв свій дурнуватий капелюх.

– Привіт, Голдене, – почав було він, та капітан рішуче обірвав:

– Якого дідька тобі треба? – запитав він. – Ти що, справді стояв під моїми дверима з капелюхом в руках?

Детектив посміхнувся і натягнув капелюха на голову:

– Прикинь, я завжди дивувався, що б це означало.

– Ну, тепер знаєш, – буркнув Джим.

– Є хвилина? – запитав Міллер.

Голден почекав, споглядаючи сухорлявого чоловіка, і швидко здався. Він, швидше за все, був важчим за белтера кіл на двадцять, але неможливо набрати загрозливого вигляду, коли людина, на яку ти дивишся вища тебе на фут18.

– Добре, заходь, – дозволив Джим і пішов у спальню, – зараз я одягнуся. Там є кава.

Голден не чекав відповіді; він просто зачинив двері спальні і сів на ліжко. З моменту повернення на Тихо вони не обмінялись і тузнем слів. Як би йому не хотілось, але залишати справу у такому стані не можна. Варт було принаймні поговорити перед остаточним розривом.

Джим вдягнув теплі бавовняні штани і пуловер, провів долонею по волоссю і вийшов до вітальні. Міллер сидів на його дивані з чашкою паруючої кави.

– Смачна кава, – почав детектив.

– Тож, я слухаю, – відповів Голден, сідаючи у крісло напроти.

– Отже…

– Тобто це буде розмова, у якій ти доводитимеш, наскільки був правий, вистреливши неозброєній людині в обличчя, та наскільки я наївний, аби це зрозуміти, так?

– Взагалі-то…

– Дідько, я ж тобі казав, – перебив його Голден, відчуваючи, як пече щокам, – досить цього. Якщо ти ще раз розіграєш суддю і ката одночасно, то підеш додому пішки.

– Так.

Просте визнання провини збило Джима з пантелику.

– Чому?

Міллер сьорбнув кави і поставив чашку. Підняв руку, зняв капелюха і жбурнув його на диван.

– Він збирався викрутитись.

– Пробач, – перепитав капітан, – чи ти пропустив ту частину, де він у всьому зізнається?

– Це не визнання було, а вихваляння. Він недоторканий, і знав це. Забагато грошей, забагато влади.

– Прутня. Ніхто не може вбити півтора мільйони людей і не бути покараним за це.

– Люди залишаються безкарними весь час. Винні по вуха, але якось викручуються. Докази. Політика. В мене недовго напарником була Масс. Коли Земля відпустила Цереру…

– Зупинись, – вчергове перервав його Голден, – мені все одно. Я більше не хочу чути твоїх історій про те, як робота копом зробила тебе мудрішим, глибшим і навчила дивитися правді в вічі. Як я вже казав, все, чого ти досяг, ­– то це зламав собі життя. Так?

– Ага, так.

– Дрезден та його приятелі з «Протоґену» вирішили, що вони можуть обирати, кому жити, а кому помирати. Звучить знайомо? І не кажи мені, що цього разу було інакше, тому що всі весь час це кажуть. Але це