Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

— Вони прокидаються, мабуть, пізніше. Почекаємо… Чекали годину, дві, три — аж до полудня.

— Ані мишеня там не поворухнулось за цей час! — сказав Грубер.

Краус заперечливо похитав головою:

— Помиляєшся. Ти навіть не помітив, що конструкції знову повернулись. У мене таке враження, що це якісь збирачі сонячної енергії. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбільше сонце, а друга — на оранжеве…

— Справді! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрію, звідки якраз з’являється Проксіма, — вигукнув Грубер.

Краус затиснув йому рота долонею:

— Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати біду.

— Кого ти боїшся? — здивувався Грубер. — Всі поховались, як польові миші в нори.

— Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, — хоча б у підзорну трубу.

Грубер затремтів, але, глянувши на загадкові будови без вікон, одразу ж заспокоївся:

— Тоді квартяни повинні були б мати рентгенівські очі.

— А що, коли вони мають такі очі? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерігають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимі…

— Невидимі? Ти це говориш серйозно?

— А чом би й ні? Життя виявляється в найрізноманітніших формах.

— Послухай, чи не наївся ти знову бананів?

— Не бійся, я тверезий, як риба. А які па вигляд квартяни — покаже час. Кілька днів будемо стежити за селищем, і якщо нікого не побачимо, я почну вірити, що тут живуть невидимі люди. Хтось же повинен керувати цими конструкціями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землі, як кульбаба?

— А може, все селище керується на відстані… Можливо. А втім, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.

— Зачекай! Мені ось що спало на думку: а чи не можуть бути квартяни мікроскопічно малими?

— Філософствування тут не допоможе. Зараз ми повинні якнайшвидше повернутись на “Ластівку”. Приблизно через півгодини наші колеги почнуть передачу для людей Землі. Мене цікавить, що сьогодні нового у підземному житлі.

“Стріла” прибула до “Променя”.

Чан-су вийшов назустріч Фратєву. Він був підкреслено серйозний: його чоло перетинали три різкі зморшки, незмінна посмішка зникла.

— Я щойно хотів викликати Навратіла, бо піймав з Землі дуже важливе повідомлення… Страшне! — сказав він скрушно. — Всесвітня Академія наук надсилає нам його вже кілька тижнів з допомогою гравітаційного передавача. Прочитайте! — простягнув він Фратєву аркуш паперу і тремтячою рукою провів по своєму чорному волоссю.

— Астрогравіметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарешті зв’язок з Землею!.. — зрадів Фратєв. Але вже після першої прочитаної фрази його піднесення змінилося пригніченістю. — А чи це не помилка? Чи можливо це взагалі?.. — він почав читати знову. — “Мак-Гарді і Грубер — злочинці…”…Сто чортів! Уміли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третій?

— Звідки я можу знати? — гірко посміхнувся Чан-су. — Можливо, я…

— Або я… Кляте братство негідників!

Фратєв нахилився до круглого віконця і задивився на гігантську кулю — на Кварту, що нерухомо висіла на зоряному килимі неба.

Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибці:

— За астрогравіметром весь час наглядав Мак-Гарді. Цілком можливо, що він прочитав повідомлення Академії і разом з двома іншими “братами” завбачливо втік під тим приводом, що їде нібито вивчати ріку Надію.

— Ви праві, це цілком можливо. Але я скоріше припустив би, що “Ластівка” потонула десь у трясовині під водоспадом. Кола б ви бачили той підступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третім був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослідницькій експедиції по Надії виявив згоду Мак-Гарді, а зразу ж за ним Краус, який потім висунув Грубера. — В такому разі моє. припущення вірне. Злочинці втекли і ховаються десь на Кварті. Місця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повідомлю про це Навратіла і Молодінову, хай вони вирішують, що робити. А ви тим часом подивіться на контрольним запис астро-гравіметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрічці знайдете ще й інші важливі повідомлення…

Фратєв пішов до обсерваторії і почав повільно перемотувати контрольну стрічку. Риска… крапка… риска… риска…

— “Увага, увага!..” — знову і знову повторювалось повідомлення.

І тільки після десятого повідомлення Фратєв наткнувся на інший текст:

— “…Чекаємо на швидку відповідь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравітаційного поля…”

Фратєв швидко витягнув з кишені блокнот і почав переписувати…

— Знайшов що-небудь? — запитав Мак-Гарді Крауса, який причалив гумовим човном до берега.

— Куди не глянь — нічого нема! — розчаровано відповів Краус. — Рівнина, рівнина, скрізь сама рівнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?

— Ні. Я сам нетерпляче па нього чекаю. Казав, що тільки огляне джунглі в найближчих околицях. Сподіваюсь, що з ним нічого не скоїлося. Пострілів