Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

— погіршання фінансового стану ВАТ «Агробудсистема»;

— надання некоректної інформації при визначенні вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Агробудсистема»;

— порушення пункту 3.4 контракту з головою правління ВАТ «Агробудсистема».

В судовому засіданні позивач не зміг спростувати жодну з наведених комісією підстав, та не надав жодного доказу протилежного. Навпаки, представник позивача в судовому засіданні вказав, що на засіданні комісії надав членам комісії дві довіреності на представництво інтересів ВАТ «Агробудсистема» та представництва інтересів позивача та надав копії цих довіреностей суду, але в протоколі засідання чітко відображено, що представник позивача надав комісії довіреність на представництво інтересів ВАТ «Агробудсистема» від 07.05.2001 року № 01-72.

Враховуючи те, що представник позивача в судовому засіданні запевнив суд про те, що він особисто прийшов представляти інтереси позивача на засідання комісії з проведення фінансово-економічного аналізу господарської діяльності відкритих акціонерних товариств, можна також зробити висновок, що позивач не тільки не виконував свої обов’язки, а й взагалі ігнорував будь-які вимоги, встановлені чинним законодавством.

За таких обставин, та враховуючи те, що позивач безпідставно звернувся з позовною заявою до суду, в якій спочатку вимагав поновити його на роботі, потім змінив свою вимогу про поновлення на роботі на вимогу про визнання недійсним Наказу ФДМ України № 1626 від 07.09.2001 року, та поновлення дії контракту з ним, при цьому звертаю увагу суду на те, що позивачем не доведено та не надано жодного доказу порушення його права чи законного інтересу саме наказом ФДМ України від

07.09.2001 року за № 1626, також не доведено та не надано жодного з доказів того, чому саме повинно бути поновлено дію Контракту з ним, ФДМ України просить суд:

— в позові відмовити;

— постановити ухвалу про скасування заборони вчиняти будь-які дії щодо внесення змін до складу органів управління ВАТ Агробудсистема»;

— вийти за межі позовних вимог позивача та враховуючи, що розірвання контракту відбулося, постановити, що позивача звільнено з посиланням на пункт 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

У вересні 2000 р. Жирний В. X. звернувся до Харківського районного суду м. Енськ до Великого С. П. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В своїх поясненнях Позивач намагався довести суду, що Відповідач незаконно користується земельною ділянкою, яка начебто йому належить. Позивач заявив про те, що тимчасово передав у користування діду Відповідача земельну ділянку розміром 73,96 кв. м, яку вимагає повернути. Відповідач заперечує проти такої заяви, вважає її безпідставною та такою, що вигадана з метою запобігання відмові у прийнятті судом заяви до розгляду на підставі пропуску строку позовної давності. В судовому засіданні Позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про факт передачі земельної ділянки Позивачем діду Відповідача а також доказів права користування ним землею з 1971 року (моменту, коли останній почав фактично користуватися земельною ділянкою що оспорюється). Позивач отримав право користування землею на десять років пізніше, тобто 23.03.1981 р. (а. с. 111).

В своїх поясненнях Відповідач (а. с. 204—206) звернув увагу суду на те, що між земельними ділянками Сторін у спорі існує земельна смуга, яка належить Земельному фонду. Матеріали справи: висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2152 від 24.07.2002 р. (а. с. 176) з додатком (а. с. 177), листи Головного архітектурно-планувального управління № 09-3649, № 09-4893 з додатками (а. с. 187, 78); також свідчать про те, що ліва межа земельної ділянки № 31 (якою користується Позивач) із сторони вулиці Садової № 136, знаходиться на відстані 4,34 м та тильна 3,4 м від ділянки № 29 (якою користується Відповідач), а земельна смуга між ділянками сторін у спорі (ділянка що оспорюється) — є власністю земельного фонду міста.

В своїх поясненнях щодо розміру земельної ділянки Позивач заявив (додаток до позовної заяви) про те, що йому начебто належить право користування земельною ділянкою загальною площею 500 кв. м на підставі доручення райвиконкому на проведення певних робіт. Зрозуміло, що такий документ не може бути доказом права користування ділянкою, оскільки не є правовстановлюючим. На запитання головуючого Позивач відповів, що не може представити рішення про відвід йому земельної ділянки площею 500 кв. м та відповідний план Головного управління земельних ресурсів (а. с. 200). Матеріали справи свідчать про те, що Позивачу було відведено земельну ділянку площею 300 кв. м (пункт 58 додатку до рішення виконкому Дарницької районної ради народних депутатів № 236 від 23.03.1981 р. (л. 'Сі 111), архівна виписка (а. с. 122)). Фактично Позивач займає та користується ділянкою розміром 430 кв. м без урахування розміру ділянки, що оспорюється, про що свідчать п. 1 висновку № 2155 судової будівельно-технічної експертизи (а. с. 176) та додаток до нього (а. с. 177).

За таких обставин вимоги Позивача до Відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка йому не належить на праві власності та якою він не має права користуватися, є безпідставними. Позивач фактично користується земельною ділянкою, площа якої на 130 кв. м більша за відведену без урахування ділянки що оспорюється. Позивач не довів суду добросовісність (із сплатою відповідних платежів) користування земельною ділянкою як розміром 430 кв. м, так і розміром 500 кв. м, умисно самовільно займає земельну ділянку розміром 130 кв. м, тому до нього може бути застосовано положення ст. 212 Земельного Кодексу України (звільнення самовільно зайнятої ділянки).

Щодо розміру його земельної ділянки площею 537 кв. м, Відповідач доводив суду наступне: правомірність користування земельною ділянкою площею 450 кв. м та добросовісне, відкрите, безперервне користування ділянкою що оспорюється, розміром 87 кв. м. Матеріали справи: рішення Виконкому Енської міської ради народних депутатів