Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Опустивши рушницю, він прицілився й вистрілив. Кормове весло, розщеплене кулею, переломилося навпіл.

У людожерів вирвався крик жаху. Справді, пірога, вже ніким не керована, попливла за течією просто до водоспаду. Вона неслася усе швидше, і за кілька митей вже не більше ста футів відокремлювало її від ревучої й гуркітливої безодні.

Місіс Уелдон і Геркулес усе зрозуміли. Дік Сенд, щоб урятувати своїх супутників, вирішив скерувати човен у безодню водоспаду — дикуни загинуть, але й він загине з ними. Маленький Джек і його мати, стоячи на колінах, посилали Діку Сенду останні прощання, Геркулес у нестямному розпачі простягав до нього руки…

Цієї миті дикуни кинулися за борт, очевидно сподіваючись вплав дістатися до лівого берега; човен перевернувся від поштовху.

Дік Сенд не втратив твердості перед лицем смерті. Крім того, він раптом згадав, що човен, саме тому, що він плив кілем догори, може бути для нього засобом порятунку.

Подвійна небезпека могла загрожувати Діку Сенду в ті миті, коли його підхопить водоспад: захлинутися у воді, задихнутися у вихорі водяного пилу. А перевернений корпус човна був ніби скринею, в якій йому, можливо, вдасться сховатися від води й одночасно — від повітряного вихору, в якому він, безсумнівно, задихнувся б при швидкому падінні. Маючи такий захист, кожна людина, мабуть, мала би деякий шанс врятуватися від небезпеки задихнутися, навіть якби вона спускалася водоспадом Ніагара!

Усе це блискавкою промайнуло в голові Діка Сенда. Останнім інстинктивним рухом він вчепився за дошку, що з’єднувала обидва борти човна, і, укривши голову під перекинутим корпусом човна, відчув, як потік з непереборною силою несе його і як він майже прямовисно падає униз…

Пірога поринула в киплячу безодню біля підніжжя водоспаду, закрутилася у глибині, а потім спливла на поверхню ріки. Дік Сенд, гарний плавець, зрозумів, що порятунок залежить тепер від сили його рук…

За чверть години боротьби із течією він вибрався на лівий берег і там побачив місіс Уелдон, Джека й кузена Бенедикта, яких поспішно привів туди Геркулес.

А, нічим не захищені, дикуни загинули у вирі під час падіння, вони задихнулися перше, ніж досягли дна прірви. Скажений потік жбурнув їхні трупи на гострі скелі…

Через два дні, 20 липня, місіс Уелдон та її супутники зустріли караван, який прямував у Ембому біля гирла Конго. Це були не работоргівці, а чесні португальські купці, які везли в Європу слонову кістку. Утікачів дуже гостинно зустріли і остання ділянка шляху не спричинила їм особливих труднощів.

Зустріч із цим караваном воістину була милістю небес. Дік Сенд дарма сподівався спуститися плотом до гирла ріки. Випливаючи від Нгами до Іеллали, Стенлі нарахував на цій ріці сімдесят два водоспади. Жоден човен не міг би тут прослизнути. В гирлі Конго безстрашному мандрівникові за чотири роки довелося витримати останній із тридцяти двох боїв, які він вів з тубільцями. А нижче він потрапив у водоспад Мбело й тільки дивом урятувався від смерті.

Одинадцятого серпня місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд, Геркулес і кузен Бенедикт прибули у Ембому, де на них очікувала сердечна зустріч. Тут вони застали американський пароплав, що вирушав до Панамського перешийку. Місіс Уелдон і її супутники сіли на цей пароплав і благополучно прибули в Америку.

Телеграма, відправлена того ж дня у Сан-Франциско, повідомила Джемса Уелдона про несподіване повернення на батьківщину його дружини й дитини, сліди яких він марно розшукував усюди, де, за його припущеннями міг бути викинутий на берег «Пілігрим».

Нарешті 25 серпня мандрівники залізницею дісталися у головне місто Каліфорнії. О, якби Том і його товариші були з ними! Що сказати про подальшу долю Діка Сенда і Геркулеса? Перший став сином, другий — другом сімейства Уелдон. Джемс Уелдон усвідомлював, що він усім зобов’язаний юнакові-капітанові й відважному негрові Геркулесові. Добре, що Негоро не встиг побувати в Сан-Франциско. Зрозуміло, містер Уелдон не пошкодував би всіх своїх статків, щоб викупити з полону дружину й сина. Він помчався б до берегів Африки, але хто знає, яким небезпекам він піддався б там, жертвою якого підступництва став би, чи повернувся б він звідти цілим і неушкодженим?

Скажемо кілька слів про кузена Бенедикта. У день приїзду в Сан-Франциско, поспіхом потиснувши руку Джемсу Уелдону, він замкнувся у своєму кабінеті. Кузенові Бенедиктові кортіло якомога швидше взятися за писання гігантської праці про «шестиноге Бенедикта» — «Нехароdes Веnеdictus», — праці, що мала спричинити переворот в ентомологічній науці. У своєму кабінеті, захаращеному колекціями комах, він найперше розшукав окуляри й лупу… Але який крик розпачу вирвався із грудей ученого, коли він, озброївшись цими оптичними приладами, уперше гарненько роздивився єдиного представника африканських комах, вивезеного ним з подорожі!

«Шестиніг Бенедикта» виявився зовсім не шестиногим! Це був звичайний павук! І якщо в нього було шість ніг замість восьми, то це означало тільки, що двох передніх ніг у нього бракувало. А бракувало їх тому, що Геркулес необережно відірвав їх, коли ловив павука. Таким чином, уявний «Нехароdes Вепеdictus» не являв жодної цінності з наукової точки зору. Це був звичайний павучок, яких багато, крім того — ще й інвалід! А помітити це раніше перешкодила ентомологові його короткозорість.

Кузен Бенедикт не переніс такого удару; він серйозно занедужав, але, на щастя, його вдалося вилікувати.

Через три роки маленькому Джеку виповнилося вісім років. Він уже почав вчитися, і Дік Сенд допомагав йому готувати уроки, у вільний від власних занять час. Негайно ж після повернення до Сан-Франциско Дік Сенд взявся за навчання із запопадливістю людини, яка потерпає від мук совісті: він не міг собі пробачити, що через брак знань не міг як слід впоратися зі своїми обов’язками на кораблі.

«Так, — говорив він собі, — якби на борту „Пілігрима“ я знав все те, що повинен знати справжній моряк,