Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— По-моєму, — продовжував Нед Ленд, — для керування таким судном, як «Наутілус», не потрібно великого екіпажу.
— Цілком правильно, — відповів я, — для керування таким судном, оснащеним електричними навігаційними приладами, досить десяти чоловік.
— Так! — сказав канадець. — А чому ж їх тут більше?
— Чому? — запитав я і пильно подивився на Неда Ленда.
Здогадатися, до чого він хилить, було неважко.
— Річ у тім, — почав я, — якщо мої здогади правильні і я напевне зрозумів, у чому сенс життя капітана Немо, то «Наутілус», не просто корабель! Це підводне судно слугує притулком для тих, хто, як і сам капітан судна, порвав усякі зв’язки з землею.
— Усе може бути, — сказав Консель. — Але зрештою «Наутілус» вміщає обмежене число людей! Чи не може пан професор визначити, яку максимальну кількість людей може вмістити судно?
— Визначити кількість людей на судні? Яким же чином, Конселю?
— Простим розрахунком. Водотоннажність судна відома пану професору, а отже, і кубатура використаного повітря. Знаючи, з іншого боку, скільки кисню потрібно для дихання людини, і, узявши до уваги, що «Наутілус» кожні двадцять чотири години поновлює…
Консель не закінчив фрази, але я добре бачив, куди він хилить.
— Я зрозумів тебе, — увірвав його я. — Вирахувати неважко, але навряд чи розрахунок буде правильний.
— Нічого! — нетерпляче втрутився Нед Ленд. — Нехай буде хоч приблизний!
— Будь ласка, — почав я. — Кожна людина витрачає за годину кількість кисню, що міститься в ста літрах повітря, коротше кажучи, споживає протягом двадцяти чотирьох годин кількість кисню, що міститься в двох тисячах чотирьохстах літрах. Отже, треба розділити водотоннажність судна на дві тисячі чотириста…
— Так точно, — сказав Консель.
— А оскільки водотоннажність «Наутілуса» становить півтори тисячі тонн, а в кожній тонні тисяча літрів повітря, то отримуємо, поділивши на дві тисячі чотириста…
Я взявся за олівець.
— … шістсот двадцять п’ять. Інакше кажучи, «Наутілус» містить кількість повітря, достатню для шестисот двадцяти п’яти чоловік протягом двадцяти чотирьох годин.
— Шестисот двадцяти п’яти, — повторив Нед.
— Але, запевняю вас, — додав я, — що ми, усі разом узяті: пасажири, матроси, офіцери — не становимо і десятої частини цієї цифри.
— Та й то — надто багато для трьох чоловік, — промимрив Консель.
— Отже, бідний мій Неде, можу вам тільки порадити запастися терпінням.
— І не тільки терпінням, — зауважив Консель, — але й сумирністю.
Консель знайшов потрібне слово.
— Утім, — додав він, — не може ж капітан Немо увесь час іти на південь. Колись та й зупиниться! Зустрінуться на шляху льодові поля, от і доведеться повертатися в моря більш цивілізовані! І тоді, Неде, настане час знову спробувати щастя.
Канадець похитав головою, провів рукою по чолу і вийшов, не упустивши ні слова.
— З дозволу пана професора, — сказав перегодом Консель, — поділюся з вами своїми спостереженнями. Бідолаха Нед убив собі в голову всяку всячину. Усе згадує минуле. То й усі ми так! Що проминуло, те стало милим! Серце своє він просто надриває цими спогадами. Треба зрозуміти його! Що йому робити на борту «Наутілуса»? Байдики бити? Він не учений, як пап професор. Чудеса підводного світу не радують його, як вони радують нас. Він усім готовий пожертвувати, аби увечері посидіти в таверні, там, у себе на батьківщині!
Справді, одноманітність життя на борту судна, очевидно, гнітило канадця, що звик до життя діяльного і вільного. Події, які могли б його зацікавити, траплялися рідко. Утім, у той день одна подія нагадала китобоєві щасливі часи.
Близько одинадцятої годин ранку «Наутілус», спливши на поверхню океану, опинився серед цілої низки китів. Зустріч з китами не здивувала мене: я знав, що ці ссавці, на яких полюють китобійні флотилії, рятуючись від своїх переслідувачів, мандрують у води Атлантики й у прилеглі до них частини океану.
Кити відігравали важливу роль і зробили чимало послуг в епоху великих відкриттів. Це вони, звабивши за собою басків, а потім астурійців, англійців і голландців, привчили їх нехтувати небезпеками далеких мандрів і сміливо борознити океани у всіх напрямках. Старовинні легенди рясніють описами подвигів цих велетнів, котрі заводили китобоїв мало не до Північного полюса — бракувало усього яких-небудь семи льє до нього! Нехай це буде вимисел, але в ньому передвіщувалося майбутнє! Досить імовірно, що, полюючи за китами в арктичних і антарктичних морях, люди відкрили полюси обох півкуль!
Ми сиділи на палубі. Море було спокійне. Жовтень місяць під цими широтами дарував нам прекрасні осінні дні. Канадець перший, — він не міг помилитися, — помітив кита на східній стороні обрію. Придивившись уважно, можна було розрізнити, миль за п’ять від «Наутілуса», якусь чорну масу, котра то спливала на поверхню, то щезала під водою.
— Ех! — вигукнув тоскно Нед. — Був би я на борту китобоя, відвів би оце душу!
Здоровенний кит! Погляньте-но, який він стовп води викидає! Тисяча чортів! І чому я прикутий до цієї залізної бочки!
— Невже, Неде, — сказав я, — у вас іще живі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.