Читати книгу - "Темна матерія"

— Тому я й так учинив, щоб мене арештували, — пояснюю я. — Бо, наскільки мені відомо, багато Джейсонів стежать за тобою, ходять за тобою назирці, відстежують кожен твій крок і щось замишляють. Мені треба було, щоб ти прийшла до мене в безпечне місце. Тому я попросив тебе викликати таксі. Я знаю, що принаймні одна моя версія простежила за тобою аж до поліцейського відділку. Я бачив його, коли ми проїжджали повз твою «Хонду». Тому я і хотів, щоб ти привезла із собою Чарлі. Але це вже не має значення. Ми тут разом, у безпеці, і тепер ви обоє знаєте правду.

Даніела не одразу спромагається щось сказати.

Вона тихо питає:

— А ці інші... Джейсони... які вони?

— Про що ти?

— Вони всі якось із тобою пов’язані? В основі своїй вони — це ти?

— Так. До того моменту, як я потрапив у мультивсесвіт. Тоді всі ми пішли різними шляхами й отримали різний досвід.

— Але ж деякі схожі на тебе? Версії мого чоловіка, які боролися, як прокляті, щоб повернутися в цей світ. Які хотіли лише одного — бути зі мною. З Чарлі.

— Так.

Її очі звужуються.

Як вона мусить все це сприймати?

Я бачу, як вона намагається якось змиритися з цією неймовірністю.

— Дані, подивися на мене.

Я пильно дивлюся в її мерехтливі очі.

Я кажу:

— Я люблю тебе.

— Я теж тебе люблю. Але ж інші теж люблять, правда? Так сильно, як і ти.

Від цих її слів у мене розривається серце.

У мене немає на це відповіді.

Я роздивляюся людей поблизу нас, думаючи, чи за нами, бува, не стежать.

За той час, що ми тут сидимо, народу на мезонінному рівні побільшало.

Ось якась жінка штовхає візок.

Юні закохані нипають магазином, тримаючись за руки й лизькаючи морозиво, по вуха в блаженстві.

Старий чоловік човгає за дружиною, все його обличчя ніби волає: «Ходімо вже додому, будь ласка».

Ми тут не в безпеці.

Ми не в безпеці ніде в цьому місті.

Я питаю:

— Ти зі мною?

Вона вагається, дивиться на Чарлі.

Тоді знову на мене.

— Так, — каже вона. — Я з тобою.

— Добре.

— То що ж нам тепер робити?

Ми вирушаємо в дорогу в тому, в чому були, прихопивши банківський конверт з готівкою, витрушеною з наших чекових і ощадних рахунків. Даніела оформляє прокат машини на кредитну картку, але подальші розрахунки ми здійснюватимемо готівкою, щоб нас було важче відстежити.

До полудня ми вже їдемо через Вісконсин.

Безкінечні пасовища.

Хвилясті пагорби.

Червоні комори.

Силосні башти — незмінний атрибут сільського краєвиду.

Із димарів на фермерських будинках струмує дим.

Усе блищить та промениться, вкрите ковдрою свіжого снігу, а небо по-зимовому ясно-синє.

Ми пересуваємося повільно, але я тримаюся подалі від автотрас.

Їду сільськими дорогами.

Роблю випадкові, незаплановані повороти, не тримаючи в голові ніякого напрямку.

Ми зупиняємося на заправці й Даніела показує мені свій телефон. Там море пропущених викликів і нових повідомлень з Чиказьких номерів 773, 847 і 312.

Я відкриваю додаток для обміну CMC.

«Дані, це Джейсон, будь ласка негайно зателефонуй мені на цей номер».

«Даніело, це Джейсон. Перш за все, я люблю тебе. Мені треба стільки сказати тобі. Будь ласка зателефонуй мені, як тільки отримаєш це повідомлення».

«Даніело, тобі зателефонує купа інших Джейсонів, якщо ще не зателефонувала. У тебе, мабуть, голова паморочиться. Я твій. Ти моя. Я люблю тебе навіки. Подзвони мені, щойно отримаєш це повідомлення».

«Даніело, Джейсон, котрий зараз біля тебе, самозванець. Зателефонуй мені».

«Даніело, ти й Чарлі в небезпеці. Джейсон, з яким ти зараз, не той, ким ти його вважаєш. Зателефонуй мені просто зараз».

«Ніхто з них не любить тебе так, як я. Подзвони мені, Даніело. Будь ласка, благаю тебе. Люблю тебе».

«Я повбиваю їх усіх заради тебе й покінчу з цим. Тільки скажи. Я