Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Дорогесенькі Гаррі, Роне й Герміоно!

Учора вночі помер Араґоґ. Гаррі й Роне, ви його бачили і знаєте, який він був файненький. Герміоно, я знаю, що він би тобі сподобавси. Я красненько вам би подякував, якби ви нині прийшли на похорон. Я планую зробити се в надвечір’я, то була найулюбленіша його пора. Я знаю, що вам не можна так пізно ходити, але ви можете скористатися плащем-невидимкою. Не турбував би вас, але мені самому буде тяжко.

Геґрід.

— На, подивися. — подав Гаррі цидулку Герміоні.

— О Господи, — зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який читав, не вірячи своїм очам.

— Та він здурів! — сердито вигукнув Рон. — Та почвара радила своїм родичам зжерти мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо оплакувати його жахливе волохате тіло!

— І це ще не все, — додала Герміона. — Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не обберешся.

— Ми вже його раз уночі відвідували, — нагадав Гаррі.

— Так, але не з такої ж оказії! — не вгавала Герміона. — Ми часто ризикували, щоб допомогти Геґрідові, а тут… Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати…

— …то я тим паче не захотів би йти. — твердо заявив Рон. — Герміоно, ти його не бачила. Повір, смерть йому піде тільки на користь.

Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз, що рясно крапали на пергамент…

— Гаррі, навіть не думай іти, — сказала Герміона. — Не варто за таке безглуздя заробляти покарання. Гаррі зітхнув.

— Та я знаю,— погодився він, — Мабуть, доведеться таки Геґріду ховати Араґога без нас.

— Поховає й сам, — зраділа Герміона. — Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде, бо ми всі складаємо іспит… спробуй якось підкотитися до Слизорога!

— Думаєш, п’ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? — гірко всміхнувся Гаррі.

— Успішно, — раптом обізвався Роя. — Гаррі, саме так… зроби, щоб вона закінчилася успішно!

— Що ти маєш на увазі?

— Скористайся відваром успіху!

— Роне, це ж… це ж те, що треба! — просто очманіла Герміона. — Аякже! І як я про це не подумала?

Гаррі витріщився на них обох.

— Фелікс-феліціс? — нарешті пробурмотів. — Не знаю… я його беріг…

— Для чого? — поцікавився Рон.

— Гаррі, що може бути важливіше за цей спогад? — здивувалася Герміона.

Гаррі не відповів. Образ маленької золотистої пляшечки вже тривалий час бентежив його уяву; невиразні й розпливчасті задуми, пов’язані з розривом між Джіні та Діном, а також з Роновим чомусь радісним бажанням побачити її з новим залицяльником, зароджувалися в глибині! Його свідомості й виринали на поверхню хіба що в снах або в дрімотно-примарному стані на межі сну й пробудження…

— Гаррі? Ти з нами чи де? — нагадала про себе Герміона.

— Що?… А, так, звичайно, — відповів він, схаменувшись. — Ну що ж. Якщо не зможу поговорити зі Слизорогом удень, то хильну фелікса і зроблю ще одну спробу ввечері.

— Так і вирішили, — зраділа Герміона, а тоді встала й виконала граціозний пірует. — Місце… мужність… мудрість… — пробурмотіла вона.

— Ой, перестань, — попросив Рон, — мене й так уже нудить… швидше, заховай мене!

— Це не Лаванда! — роздратовано сказала Герміона. коли Рон пірнув їй за спину, бо на подвір’ї з’явилася ще одна пара дівчат.

— Класно, — визирнув Рон з-за Герміониного плеча, щоб перевірити. — Чого це вони такі невеселі?

— Це ж сестри Монтґомері, чого їм веселитися? Невже ти не чув, що сталося з їхнім меншим братом? — здивувалася Герміона.

— Якщо чесно, то я не встигаю стежити, що діється з родичами всіх учнів. — зізнався Рон.

— Таж на їхнього брата напав вовкулака. Подейкують, що їхня мама відмовилася допомагати смертежерам. Одне слово, хлопчикові було тільки п’ять років, і він помер у лікарні Святого Мунґа, його не змогли врятувати.

— Помер? — приголомшено перепитав Гаррі. — Але ж вовкулаки не вбивають, вони лише перетворюють людину на собі подібних!

— Іноді вбивають, — заперечив Рон з незвично суворим виразом. — Я чув, що таке буває, коли вовкулаку заносить.

— А як звали того вовкулаку? — швидко запитав Гаррі.

— Кажуть, то був Фенрір Ґрейбек, — відповіла Герміона.

— Я так і знав… це маньяк, якому подобається нападати на дітей; мені про нього розповідав Люпин! — сердито пояснив Гаррі.

Герміона суворо на нього зиркнула.

— Гаррі, ти повинен добути спогад, — сказала вона. — йдеться про те, щоб зупинити Волдеморта. Усі нинішні жахіття — на його совісті…

Угорі на замку пробамкав дзвін, і Герміона з Роном злякано підхопилися.

— Усе буде добре, — підбадьорив їх Гаррі, коли вони по бігли до вестибюлю, де збиралися учні, що мали складати іспит явлення. — Ні пуху!

— І тобі теж! — багатозначно глянула Герміона на Гаррі. І він повернув до підвалів.

Пополудні на уроці настійок було тільки троє учнів: Гаррі, Ерні та Драко Мелфой.

— Замолоді ще, щоб являтися? — добродушно поцікавився Слизоріг. — Не виповнилося сімнадцяти?

Усі захитали головами.

— Ну, що ж. — бадьоро сказав Слизоріг, — якщо нас так мало, то трошки розважимося. Зваріть мені щось таке кумедне!

— Добра думка, пане професоре, — по-підлабузницькому вигукнув Ерні, потираючи руки. А от Мелфой, навпаки, навіть не всміхнувся.

— А що ви маєте на увазі під «кумедним»? — роздратовано запитав він.

— Здивуйте мене чимось, — безтурботно відказав Слизоріг.

Мелфой невдоволено розгорнув «Прогресивну методику зіллєваріння». Увесь його вигляд свідчив, що для нього цей урок — марно згаяний час. Дивлячись на нього поверх свого підручника, Гаррі думав, що Мелфой, безперечно, волів би провести цей час у кімнаті на вимогу.

Це йому здавалося, чи Мелфой, як і Тонкс, почав худнути? Він був блідий, шкіра мала сіруватий відтінок, мабуть, тому, що останнім часом він нечасто бачив денне світло. Але в ньому зовсім не відчувалося самовдоволення, збудження або зверхності; де й ділося те чванство, що переповнювало його в «Гоґвортському експресі», коли він відверто вихвалявся завданням, яке йому доручив Волдеморт… з цього,