Читати книгу - "Американська пастораль"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аби ці клени не зламали буревії та хурделиці, Швед обв’язав їх тросом, пропустивши його навколо найбільших дерев. На тлі неба, якщо поглянути знизу, трос викреслював щось схоже до паралелограма на висоті півсотні футів, і понад ним розходилось обабіч могутнє галуззя крон. Дріт громовідводів, що зміївся по стовбурах аж до самих верхівок, перевіряли про всяк випадок щороку. Двічі на рік клени обробляли інсектицидами, через два на третій — підживлювали, і до них регулярно приходив озеленювач — обітнути відмерле гілля і взагалі припильнувати самопочуття персонального гаю Левових, що починався просто від порогу. Дерева Меррі. Фамільні дерева Меррі.
Восени він завжди планував усе так, щоб повернутися додому завидна, і, як він і чекав, вона завжди була на гойдалці; злітала над килимом жовтого листя, що встеляв землю під найбільшим і найближчим до дому кленом; він прив’язав до цього клена гойдалку, щойно їй стукнуло два роки. І, розгойдавшись, дівчинка злітала майже на висоту другого поверху, до гілок, що впирались у вікна їхньої спальні… Та якщо для нього ці безцінні миті на заході дня означали повне втілення всіх його сподівань, то для неї вони не означали нічого: вона, як виявилося, любила ці дерева не більше, ніж її мати — будинок. Вона переймалась Алжиром. Любила Алжир. Дитина на гойдалці, дитина в обрамленні дерев. Та дитина, обрамлена деревами, сиділа тепер на долівці у своїй конурі.
Оркатти приїхали раніше, щоб Білл і Дон ще встигли обговорити проблему сполучення між одноповерховим домом і двоповерховим гаражем. Оркатт на кілька тижнів їхав у Нью-Йорк, і Дон хотіла скоріше вирішити цю останню проблему, позаяк вони вже місяць кумекали, як досягти архітектурної гармонії між парою таких різних будівель. Гараж нагадував сарай, але Дон не подобалося те, що він стоїть заблизько до будинку, який сам по собі є особливим, і відтак псує загальне враження; їй не подобалась ідея Оркатта про перехід у двадцять чотири дюйми завдовжки — здавалось, через нього вся споруда буде схожа на мотель. Вони дискутували майже не щодня, обговорюючи не тільки розміри, а й «образ» цього переходу: чи не надати, скажімо, йому вигляду теплиці, а не просто коридору, як спершу планувалося. Дон сильно дратувалася, коли відчувала, що Оркатт намагається, нехай і делікатно, замість стриманого модернового стилю, в якому вона бачила свій новий дім, нав’язати їй щось у дусі любої йому архітектурної естетики давнини; двічі він просто вивів її з себе, і вона навіть подумала, що, напевне, даремно звернулася до архітектора, який, попри весь свій авторитет у місцевих підрядників — що гарантувало першокласну якість будівництва — і бездоганну професійну репутацію, все-таки був головно «реставратором старовини». Вона вже давно не була тим зеленим дівчатком, котре тільки-но покинуло Елізабет і рідний дім зі статуєю в коридорі та картинками на стінах і торопіло перед снобами, до яких вона, ні миті не вагаючись, зарахувала й Оркатта. Під час суперечок вона особливо допікала свого опонента з приводу його (обґрунтованих) претензій на статус нетитулованого дворянина. Проте від гніву та зневаги дуже скоро не залишалося й сліду, і менш ніж за добу Оркатт знову з’являвся у неї з «чудовим рішенням» — як вона називала його ідеї, хай би то було місце для прально-сушильної машини, верхнє світло у ванній чи сходи в кімнату для гостей над гаражем.
Разом із макетом в одну шістнадцяту від натуральної величини Оркатт привіз зразки нового прозорого пластику, який він хотів запропонувати на стіни і дах для гаражного переходу. Він пішов з ними в кухню, до Дон, і там вони, вимоглива клієнтка і вигадливий архітектор, вкотре пустилися в дебати з приводу плюсів і мінусів прозорого переходу (спершу Оркатт хотів обшити його вагонкою, як і гараж) — Дон тим часом помила салат, нарізала помідорів, налущила дві дюжини кукурудзин, які привіз Оркатт зі свого городу. Поки вони сперечалися, за будинком, на зверненій до пагорба веранді, з якої колись у такі ж самі серпневі вечори вони милувалися силуетами своїх корів на фоні яскравих західних барв, Швед готував вугілля для барбекю. Поряд із ним були його батько та Джессі Оркатт, яка останнім часом рідко з’являлась разом із чоловіком і проходила (за словами Дон, у якої Оркатт стомлено поцікавився по телефону, чи не проти вони, якщо він приїде з дружиною) період «затишку перед маніакальною бурею».
Три сини й дві дочки Оркаттів, усі вже дорослі, жили і працювали в Нью-Йорку, а в минулому були п’ятьма діточками, яким Джессі, на загальну думку, була гарною мамою. Випивати вона почала вже тоді, коли діти покинули дім; спочатку задля підняття настрою, тоді — щоб придушити тугу, а потім — щоб просто випити. Але це зараз, а коли два подружжя тільки зійшлися, Шведа вразив сам здоровий вигляд Джессі: така свіжа, що одразу видно — не любителька сидіти в чотирьох стінах; така життєрадісна, жодної фальші, жодної пози… Такою її бачив Швед; дружина ж, мабуть, бачила її інакше.
Джессі була «багатою нареченою» з Філадельфії, з манерами інститутки; вдень, а деколи і ввечері, вона ходила в заляпаних брудом бриджах, а своє шовковисте, солом’яної барви волосся заплітала в коси. З цими косами, з чистим, округлим, гладеньким обличчям — за яким, казала Дон, ховається не мозок, а яблуко «макінтош», — вона скидалась на сорокарічну міннесотську фермерку, хоча, закручуючи волосся догори, ставала схожою на хлопця, як, зрештою, і на юне дівча. Швед навіть уявити не міг, що особистість Джессі мала якусь ваду, яка не дала їй спокійно линути за течією, до старості лишаючись взірцевою матір’ю й енергійною дружиною, що перетворює збір осіннього листя на веселе свято й влаштовує в День незалежності пікніки на галяві біля дому Оркаттів, на які залюбки з’їжджалася вся округа. Тоді Швед уявляв собі її характер як таку собі складну суміш, де значна частина складників була вкрай, до жахіття токсична. А серцевина складалася з упевненості в собі, яка в його уяві асоціювалася з її охайними, туго заплетеними косами.
От і її життя розбилося на «до» і «після». Зараз у неї на голові був вічно скуйовджений сивий пучок солом’яного волосся, а сама Джессі у свої п’ятдесят чотири була схожа на стару, засушену, виснажену алкоголічку, котра ховала обвисле
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.