Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наостанок згадаю костистих риб: пасанів з роду аптеронотів — у них тупий сніжно-білий писок, чорний тулуб і довгий м'ясистий хвіст-ремінець; колючих одонтаньятів — довгих сардин тридцять сантиметрів завдовжки, що мерехтять яскравим сріблом; скумбрій-гарів; сантронотів-негрів до двох метрів завдовжки; у них біле, жирне, але жорсткувате м'ясо. Смажені, вони нагадують смаком в'юнів, в'ялені — лосося; ясно-червоних губанів, хрізоптерів, які виблискують золотом і сріблом, міняться топазом і рубіном; золотохвостих світних морських карасів, що славляться своїм ніжним м'ясом; жовтогарячих спарів-побів з тонким язиком тощо.
Та це «тощо» не позаважає мені описати ще одну рибу. Консель згадуватиме її довго, і то не без причин.
До нашої сіті попався плескатий скат; якби обрубати йому хвоста, вийшов би правильний диск; важив він двадцять кілограмів, зісподу був білий, зверху червонавий із великими круглими темно-синіми цятами в чорній облямівці, шкіра гладенька, ззаду — плавець на дві лопаті. Викинутий на палубу, скат борсався, звивався, силкуючись перевернутися на черево, і мало не вислизнув у воду; та раптом Консель метнувся до нього і перше, ніж я встиг його втримати, обома руками вхопив рибу. Тієї ж миті, напівпаралізований, він упав на палубу, волаючи:
— Професоре! Професоре! Рятуйте!
Це вперше бідолаха звертався до мене не в третій особі.
Ми з капітаном підвели Конселя й заходились його розтирати. Ледве наш затятий класифікатор опритомнів, як забубонів уривчастим голосом:
— Клас хрящових, ряд хрящоперих, з нерухомими зябрами, підряд акулоподібних, родина скатів, рід — електричний скат.
— Так, мій друже, це електричний скат; він і завдав тобі отакого лиха.
— О, пан професор може мені повірити — я помщуся цій тварюці.
— Як саме?
— З'їм її.
Це Консель і зробив того самого вечора, але тільки заради помсти, бо, правду кажучи, м'ясо електричного ската ликувате.
Консель постраждав од найнебезпечнішого поміж скатів — кумани. В такому прекрасному провіднику, як вода, ця своєрідна тварина вбиває риб на віддалі кількох метрів завдяки силі розряду своїх електричних органів — вони мають площу не менше двадцяти семи квадратних футів.
Наступного дня, дванадцятого квітня, «Наутілус» підійшов до голландської колонії біля гирла Мароні. Тут водилися ламантини, їх було кілька табунів. Це морські корови з ряду сирен, гарні, сумирні тварини, метрів шість-сім завдовжки і вагою до чотирьох тонн. Я розповів Недові та Конселю, що завбачлива природа призначила ламантинам визначну роль. Вони, як і тюлені, пасуться на морських луках, знищуючи зарості трав, котрі захаращують гирла тропічних рік.
— А знаєте, — додав я, — що твориться відтоді, як люди майже вигубили цих корисних тварин? Накопичені трави гниють і затруюють повітря, а затруєне повітря призводить до жовтої пропасниці, вона тепер спустошує ці чудові краї. Нині тут, у водах тропічної зони, нагромадилося стільки гнилої рослинності, що хвороба поширилась від гирла Ріо-де-ла-Плата аж до Флоридської протоки.
Та коли вірити Тусснелеві85, це лихо — дрібниця проти того, яке впаде на наших нащадків, коли людина виб'є всіх китів і тюленів. Тоді в морях наплодиться сила-силенна спрутів, медуз і кальмарів, і стануть вони величезним осередком інфекцій.
Команда «Наутілуса» вполювала півдюжини морських корів. Треба було поповнити комори свіжиною, та ще й такою смачною, ліпшою за яловичину й за телятину. Полювати на морських корів нецікаво. Вони покірно давали себе вбивати. До «Наутілусових» комор складено кілька тонн м'яса.
Тутешні води так рясніли дичиною, що того самого дня незвичайна ловитва ще збагатила припаси «Наутілуса». Сіті захопили чимало риби, в якої голова кінчається овальним диском з м'ясистими краями. Це риба-присмоктень із третьої родини м'якоперих. Диск складається з рухливих поперечних хрящових платівок; між ними може утворюватися порожнеча, і риба присмоктується до предметів.
Цей різновид водиться тільки в тутешніх водах. Коли нашим матросам попадалася риба-присмоктень, вони зразу опускали її в чан із морською водою.
Ловитва скінчилася, і «Наутілус» підійшов ближче до берега. Тут на воді плавали кілька сонних черепах. Упіймати таку цікаву рептилію нелегко: черепаха прокидається від найменшого шурхоту, а міцного панцера не бере й гарпун. Проте їх можна успішно ловити за допомогою присмоктня. Ба й справді, присмоктень — це живий гачок, а рибалці того тільки й треба.
Матроси «Наутілуса» понадягали присмоктням на хвости кільця, досить широкі, щоб не сковувати рухів, і до кожного кільця прив'язали мотузку, зачепивши другий кінець за облавок човна.
Випущені в море присмоктні тут же взялися виконувати свій обов'язок — метнулись до черепах і присмокталися до панцерів. А чіпляються вони так міцно, що їх легше розірвати, ніж одірвати від здобичі. Потому присмоктнів разом із черепахами підтягували до човна.
У такий спосіб ми впіймали кількох черепах-какуан по метру завдовжки і по двісті кілограмів вагою, їхні панцери з великих рогових пластин, тонких і прозорих, брунатного кольору, з білими й жовтими цятами, становлять велику цінність. До того морські черепахи, як і всі інші, дуже смачні.
На цій ловитві й закінчилася наша стоянка біля берегів Амазонки. Вночі «Наутілус» вийшов у чисте море.
XVIII
СПРУТИ
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою, Жюль Верн», після закриття браузера.