Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

велику плутаницю для вчених-геральдиків, які шукали серед нащадків Гедиміновичів та Рюриковичів коріння волинських князів, у тому числі і древнього роду володарів Вишневця. Полеміка, яка іноді набувала форми справжніх баталій, власне, виходила за межі історичної науки і мала скоріше політичне та ідеологічне підґрунтя» [196, с. 6–7].

І слід визнати, що у XX столітті, серед тих історичних баталій, в черговий раз гору взяла фальшивка про так званого Федора Несвизького. А професор Наталя Яковенко, взагалі, весь рід руських князів Острозьких зарахувала до роду Гедиміновичів. Просто і надійно!

Докажіть тепер, що вони були русичами (українцями).

Між іншим, посади й титули «Острозький», «Брацлавський» тощо надавалися найближчим членам одного роду. Тому є всі підстави вважати, що князь Михайло Васильович Вишневецький належав до князівського роду Галицьких-Острозьких.

Третє. Надзвичайно цікаве. Серед легенд давнього Острога про знамениту Гальшку Острозьку існує й така:

«Гальшка Іллівна Острозька… (донька старшого брата Василя-Костянтина Острозького — Іллі, народилася в листопаді 1539 року)… Наділена винятковою красою, до того ж — спадкоємниця величезних маєтностей, вона була однією з найбажаніших наречених у Східній Європі… Коли дівчинка досягла тринадцятилітнього віку, в дім Острозьких почали юрбами з’їжджатися юнаки із найвизначніших магнатських родів, щоб домогтися її прихильності. Існує переказ, що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишатися неодруженим. Але відмова Гальшки Дмитрові пішла на користь Україні. Байда… створив козацьку напівреспубліку, яка відіграла основну роль у створенні української держави» [154, с. 38 і 44].

На мою думку, ця легенда є ще одним свідченням походження князя Дмитра Вишневецького із роду Острозьких (Галицьких). Будучи близькими родичами, Гальшка не могла вийти заміж за Дмитра, тому йому і відмовили. Звернімо увагу: причина відмови в легенді — відсутня.

Чому? Відповіді немає…

Уперше про ще зовсім молодого лицаря-козака згадує знаменитий Бернард Претвич у своєму поданні на сейм 1550 року, коли князеві Дмитру було 17–20 років.

«Порубіжні війни з татарами другої чверті — середини XVI ст. проводилися своєрідними партизанськими методами і з одного, й з другого боків, оскільки формально Туреччина та її васал(и), Кримський ханат (та Московський князь. — В.Б.), перебували в стані миру з… (Польщею та Великим Литовсько-Руським князівством. — В.Б.)…

Можна досить точно визначити, коли Вишневецький, покинувши польові війни в почтах прикордонних урядників, пов’язує свої честолюбні плани й саме життя з козаками Дніпрового низу. Ще 1552 р. він разом з Претвичем брав участь у поході на Очаків, а вже на початку 1553 р. (отримавши відмову Гальшки, чи роду Острозьких. — В.Б.) в одному з королівських листів згадується, що князь Дмитро «на острові Хортиця, проти Кінських Вод, поруч з кримськими кочовищами «громадить довкола себе козаків і навіть ставить «замок» [65, с. 78–80].

А далі князь Дмитро зі своїми козаками був у Туреччині, в Молдові і, звичайно, у своєму «замку на Хортиці». Поки, врешті-решт, не повернувся 1560 року на службу до польського короля, який говорив про князя: «Зараз таких слуг треба було б якнайбільше, але не з таким норовом» [65, с. 82].

Варто мати на увазі, що князь Дмитро Вишневецький не просто відсиджувався на Хортиці, яку не могли взяти штурмом кримські татари, а постійно завдавав ударів по Оттоманській Порті.

«За спостереженням сучасної французької дослідниці Шанталь Лемерсьє-Келькеже, яка вивчала архів Великої султанської ради, Оттоманська Порта надавала особливого значення діяльності «Димитрашка» (як тут називали Вишневецького). Його розцінювали як ворога імперії, особу, що наважується зазіхати на турецькі інтереси, відрізавши метрополію від стратегічно важливої фортеці Азов у гирлі Дону …» [65, с. 83].

Тому зрозуміло, чому Оттоманська Порта полювала на князя і, отримавши його в свої руки, піддала жахливій смерті у віці, практично, 40 літ. Це сталося 1563 року.

«Збереглися два портрети разюче несхожих між собою людей, які історики мистецтва тлумачать як зображення козака-князя… (У) середині XVI ст. на теренах України, Польщі, Литви й Білорусі портрети писали хіба що з членів королівської родини або вищих придворних достойників». [65, с. 84].

І, як бачимо, писали портрети князя.

Усе життя Дмитра Вишневецького, вчинки, поведінка та ставлення тогочасних володарів держав свідчать про його походження з королівського роду князя Данила Галицького. Навіть — написані портрети.

 Юрій Дрогобич (Котермак)

2. Юрій Дрогобич (Котермак)

«Друга половина XV ст. у багатьох була перехідною добою в історії української культури. З одного боку, розвивалися традиційні форми мистецтва й літератури, успадковані від Київської і Галицько-Волинської держав, а з другого — дедалі більше українців входило в русло загальноєвропейських культурно-освітніх рухів. Знайомство з досягненнями західної науки готувало ґрунт для синтезу (вже наступного століття) обох течій — традиційної і новаторської.

У XV ст. в провідних культурних центрах Європи набув поширення передовий гуманістичний світогляд. Однак шляхи проникнення гуманізму в Україну відомі ще недостатньо. Ось чому заслуговують на особливу увагу життя і діяльність Юрія з Дрогобича, професора Болонського й Краківського університетів, автора першої друкованої книги, написаної нашим співвітчизником» [65, с. 85].

Хто ж такий був Юрій Котермак?

Він народився близько 1450 року в Дрогобичі «в родині міщанина Михайла Доната, званого Котермаком». Так написано в одному з існуючих стародавніх документів. Скоріше за все, «то було родове