Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

«У довгостроковій перспективі ми не можемо жити в мирі та безпеці, коли на Близькому Сході і далі зростатимуть смертельні ідеології й терористи, які намагаються дістати найстрашнішу зброю. Режими, які тероризують власний народ, не вагаючись, підтримають тероризм в інших країнах. Статус-кво тиранії і безвихідь на Близькому Сході — хибна стабільність диктатури і стагнація — може лише загострити ворожнечу в розхитуваному кризами регіоні і викликати чергові трагедії у вільних націях. Майбутнє нашої країни і майбутнє Близького Сходу взаємопов'язані, і наш світ залежить від надії, розвитку й свободи людей, які живуть у цьому регіоні». Джордж В. Буш: Нова трансатлантична ера єдності. Промова Президента в історичній парадній залі палацу «Concert Noble» у Брюсселі 21 лютого 2005 року, на інтернет-сторінці: http://bit.ly/fischer-uk-07.

«Шість десятиліть одне за одним стали свідками певних досягнень у інтеграції арабських країн, одначе помилки були великі, хай і дійшло не лише до збільшення ступеня інтеграції й наближення її до своєї кінцевої мети, але й до людського розвитку в арабських країнах». Arab Human Development Report 2003 [englische Langfassung]. UNDP, New York 2003, S. 27. Щодо соціоекономічних проблем національних арабських економік див. детальний аналіз: там само, S. 132 ff.

«Автори вважають, що безглуздо і навіть шкідливо перебільшувати перешкоди, за які правлять міжнародні та регіональні загрози для розвитку арабського світу. Це занадто загальне виправдання може гарантувати простий вихід, однак він украй контрпродуктивний. Коли шукаєш прихистку в іноземних справах, то слабшає рішучість і сходять нанівець навички, необхідні для самосвідомого розвитку». Arab Human Development Report, S. 21.

Арабська доповідь про розвиток людства, стор. 12. На стор. 11 зазначено: «Наявні структури виробництва в арабських країнах ясно вирізняються своєю залежністю від використання сировини (в основному нафти), а також залежністю від зовнішніх доходів (ренти). Рантьє-економіка змушує держави залучати експертів з-за кордону. Хоча це дозволяє швидко і просто вирішувати проблеми, проте послаблює потребу в місцевих знаннях і заважає будувати це знання на місцевому рівні та ефективно використовувати в господарській діяльності. Значна частина арабської економіки як і раніше обмежується виробництвом сировинних товарів, як-от сільське господарство, значною мірою традиційно структуроване. Різні галузі промисловості, що спеціалізуються на виробництві товарів народного споживання, залежать од видачі ліцензій іноземним компаніям. Водночас спостерігається скорочення частки промисловості засобів виробництва і галузі високих технологій. Попит на промислову продукцію негативно позначатиметься через невеликі об'єми арабських ринків, низьку конкурентоспроможність економіки арабських країн, а також відсутність прозорості і підзвітності. Цей процес часто-густо сприяє таємним змовам і взаємному зростанню політичної та економічної еліти».

Arab Human Development Report, стор. 18.

Кеннет М. Поллак описує негативні наслідки цієї зовні купленої модернізації на прикладі дореволюційного Ірану в сімдесяті роки: «Хай самі американці цього ані на йоту не усвідомлють, але нині їх усією душею ненавидять широкі верстви іранського суспільства. Певного мірою цю ненависть можна пояснити тим, що американці якраз були американцями, а не іранцями, й затримались в Ірані. Величезні військові та цивільні договори, що їх шах складав з американськими компаніями, потребували залучення до Ірану дедалі більшої кількості американців, аби ті навчали іранський персонал, будували устаткування й техніку, а часто і використовували їх. У липні 1976 року на теренах Ірану було 24 тис. американців, а в кінці 1978 року їх було вже 45 тис. Більшість із них обіймала прибуткові, високі посади, на яких іноземці здебільшого стояли над іранцями, з якими вони мали стосунки [...] Це часто потверджувало непохитну переконаність багатьох іранців у тому, що їхньою країною насправді правують американці». The Persian Puzzle, S. 124.

Нафтова криза 1973 року (відома, своєю чергою, під назвою «нафтове ембарго») спалахнула 17 жовтня 1973 року, коли ОАПЕК, до якої входили всі арабські країни-члени ОПЕК, а також Єгипет і Сирія, заявила в ході Жовтневої війни, що вона не постачатиме нафту країнам, які підтримали Ізраїль у цьому конфлікті з Сирією та Єгиптом. Це стосувалося, перш за все, США та їхніх союзників у Західній Європі. Протягом наступного року ціна на нафту виросла з трьох до дванадцяти доларів за барель.

Див. примітки 37 і 41.

Напис на пам'ятнику Рузвельтові у Вашингтоні. Фразу запозичено з промови до Асоціації Кореспондентів Білого Дому (WHCA, White House Correspondents' Association) у лютому 1943 року. Lawrence Halprin: The Franklin Delano Roosevelt Memorial, San Francisco 1997, S. 122.

«Ніколи ще в історії людства долі кожної жінки, чоловіка і дитини на всій планеті не були такі переплетені. Нас об'єднують як моральні імперативи, так і об'єктивні інтереси». Доповідь Генерального секретаря — У більшій свободі: На шляху до розвитку, безпеки і прав людини для всіх, ООН, Генеральна Асамблея А/59/2005, Нью-Йорк 21 березня 2005, S. 59.

«Такого неймовірного розмаху ця феноменальна сила інтернаціоналізму в кінці тисячоліття набула тому, що — можливо, не одразу, проте, безумовно, у недалекому майбутньому — конче випадає очікувати негативної реакції на всесвітній капіталізм. Є всі підстави порівняти розвиток світової економіки впродовж тривалого історичного періоду з рухом гігантського маятника: за фазою лібералізації йде етап відхилення й відновлення контролю». Harold James: Der Rückfall. Die neue Weltwirtschaftskrise, ТВ München / Zürich 2005, S. 291.