Читати книгу - "Залишенець. Чорний ворон"

Потім сідає в машину й шукає по кишенях чи то цигарки, чи валідол.

— Серце? — питає вона.

— Все добре, — одказує він. — Усе гаразд, моя пташко.

* * *

А як повелася доля з іншими?

Про отамана Веремія можна тільки здогадуватися. Швидше за все, його розстріляли в черкаському тюрподі.

Сліпа Євдося зійшла з Ірдинських боліт невідомо куди. Я був на тому місці, де колись стояла її хатина. Мені показав його лісник Павло Вакулюк. Був кінець травня. Я вперше побачив, як цвіте понтійська азалія.

Ладим і Невіруючий Хома на Донбасі не прижилися. Працюючи «під землею», вони експропріювали касу Чистяківського шахтоуправління. Під час операції охоронець смертельно поранив Ладима в живіт. Хома не зміг винести товариша з «поля смерті» і відтоді носив у собі невигойний жаль. Згодом оженився на кацапці, взяв її прізвище і вже як Фома Голіков повернувся на Звенигородщину. Працював у Будищах колгоспним конюхом. У 34-му хтось на нього доніс, і Хому спровадили на Соловки. А хто звідти вертався?

Веремієва мати і стара Танасиха померли з голоду навесні 33-го.

Дося вийшла заміж у Грушківці, народила семеро дітей (троє із них померло) і прожила дев'яносто літ. Вона мала дуже красиву скриньку, яку нікому не дозволяла чіпати. Лише у 1986 році відкрила її перед онукою Лідою. Там зберігалися старі фотографії. На одній із них Ліда побачила свою бабусю-козачку — молоду, при шаблі, у смушевій папасі з довгим шликом. Поруч стояв бородатий чоловік у білій баранячій шапці, оперезаний портупеями.

— А Мудей твій нікому не дав себе осідлати, — радісно казала до нього бабуся Дося, і сльози текли по її щоках. — Кусався, хвицав копитами, ставав дибки — не підійти. А як запрягли у воза — обсіли, бідного, вавки, лишаї, і він тихо собі одійшов.

Козубова Ярина народила хлопчика, але вигодували його інші люди. Ярина збожеволіла від туги за Козубом. Малий Івась потрапив до дитбудинку, згодом закінчив військове училище і став червоним командиром. Загинув під Курськом 1943 року.

Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ось така примха долі.

«Полковника Гамалія» — Петра Трохименка — розстріляли в 37-му до 20-ї річниці Жовтневої революції за «петлюрівське минуле».

1996–2009 рр.

Автор глибоко вдячний письменникові-історику Романові Ковалеві за документальну та консультаційну підтримку в написанні цього роману. У книжці використано факти з його документальних видань «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Отамани гайдамацького краю. 33 біографії», «Коли кулі співали», «Отаман святих і страшних», «Операція «Заповіт». Джерелами також прислужилися документальні та мемуарні книги осавула 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», Звенигородського отамана Івана Лютого-Лютенка «Вогонь з Холодного Яру», підхорунжого Чорноліського полку Михайла Дорошенка «Стежками холодноярськими» та начальника штабу медвинських повстанців Миколи Василенка «Спогади про пережите».

У романі використано документи Галузевого державного архіву СБУ.

ПРИМІТКИ

*

Калавурити — стерегти.

*

Амнестія — застаріла форма слова «амністія».

*

Луг — водний настій попелу, що вживався замість мила.

*

Продрозверстка — непосильний податок, яким радянська влада обкладала українських селян і забирала його силоміць.

*

Полотнянка — документ, посвідка на полотні.

*

Одукований — освічений.

*

Начміл — начальник міліції.

*

Упродком — повітовий продовольчий комітет.

*

Неп — нова економічна політика, яка тимчасово полегшувала становище селянства з метою відвернення його від антирадянської боротьби.

*

Насправді Пташинський — зросійщенний хохол-ренегат.

*

Мельхиседек — Матвій Значко-Яворський, визначний церковний діяч, настоятель Мотронинського монастиря за часів Коліївщини у третій чверті XVIII ст.

*

Гранати Мільса.

*

«Мотря» — так гайдамаки любовно називали Мотронинський монастир.

*

Чекісти, росіяни та покручі тоді, як і тепер, зневажливо називали українських патріотів «щирими». Навіть чекістська операція з ліквідації холодноярського підпілля мала цинічну кодову назву «Щирые».

*

Бурлаками називали гайдамаків, одірваних від родин. Коли на зиму повстанський рух пригасав, багато хто з козаків розходилися по домівках, щоб навесні знов повернутися до лісу. А були такі, що залишалися на всю зиму в землянках, — вони або не мали куди йти, або остерігалися з'являтися до своїх осель, бо всі вже знали, де вони були до цього.

*

«Червінці» — так повстанці іноді називали червоноармійців.

*

Гусакове — село Звенигородського повіту, в якому в березні 1917 р. було засноване Вільне Козацтво — селянське військове формування, покликане обстоювати національні права українців. Одним із його авторів був Семен Гризло. 3 березня 1922 року, будучи пораненим у нерівному бою, застрелився, щоб не потрапити до рук червоних.

*

Ідеться про ще одного з п'ятьох братів Чучупаків — Олексу.

*

Заприсяжені — повстанці, для яких ліс став постійною домівкою.

*

Хао — браво (кит.).

*

Ідеться про Другий зимовий похід (Листопадовий рейд) українського війська 1921 року, який закінчився трагедією під Базаром.

*

Брутальна російська лайка.

*

17 грудня — день св. Варвари Великомучениці, коли перестає збільшуватися нічна пора доби.

*

Гасло — тут: пароль.

*

Журавель — пляшка з довгою тонкою шийкою.

*

«Дайоші» — кримінальні бандити з дезертирів Червоної армії, котрі часто маскувалися під повстанців. Від російського слова-гасла «дайош!».

*

«Чопи» — бійці частин особливого призначення, від абревіатури ЧОП.

*

Журнал «Син України» — орган військової місії УНР у Варшаві, його редактором був видатний український поет Микола Вороний.

*

Залізний хрест — вища нагорода армії УНР.

*

Гамалій додає уточнення — Лебединський, оскільки в той час був ще один отаман під псевдо Чорний Ворон (Платон Черненко), але діяв він на Криворіжжі і Миколаївщині.

*

Твар — обличчя.

*

Хатина — окрема кімната в хаті, переважно через сіни.

*

Вейз мір — Боже мій (жид.).

*

«Арісака» — японська гвинтівка 6,5 мм калібру з тонким шомполом.

*

Тюрпод — скорочення-покруч у стилі тодішніх каральних органів: рос. мовою «тюремный подотдел», тут — відділ Київського відділу ҐПУ.

*

Бик — ватаг із кримінальним ухилом, який діяв в околицях Холодного Яру.

*

«Смоки» — тобто насоси, продзагонівці, які викачували продовольчий