Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том перший"

— А де Пішак? — верескливо скрикнула стара скво.

— А Олітлі? А Полак? А Ма-Кук? — підхопили інші. Уненк не відповідав. Він мовчки продерся крізь натовп, що вирував навколо нього, і хитаючись, попростував до Таї.

Стара скво заголосила, і жінки одна по одній приєдналися до неї. Чоловіки повилізали з шанців і оточили Таї; навіть люди з Країни Сонця повилізали на свою барикаду подивитися на пригоду.

Уненк спинився, витер кров з очей і озирнувся. Видно було, що він хоче заговорити, але сухі губи злипались.

Лікита принесла йому води, він щось промимрив і припав до кухля.

— Був бій? — запитав нарешті Таї. — Добрий бій?

— Хо-хо-хо! — так несподівано і так люто зареготав Уненк, що всі голоси враз принишкли. — Ще ніколи не було такого бою! Це кажу я, Уненк, що споконвіку бився з людьми й звірами. Ще поки я не забув, я хочу вам сказати трохи мудрих слів. Люди з Країни Сонця добре воюють, і вони навчать нас, як треба воювати. Коли нам довго доведеться воювати, ми самі станемо добрими вояками, навіть такими самими, як вони, а інакше — ми всі повмираємо. Хо-хо-хо! Ну, та й бій же був!

— Де твої брати? — крикнув Таї і так затрусив Уненка, що той аж зойкнув від болю і тоді тільки опам'ятався.

— Мої брати? Їх уже немає!

— А Пом-Лі? — крикнув один з Голодного плем'я. — Пом-Лі, син моєї матері?

— Пом-Лі більше немає, — відповів монотонним голосом Уненк.

— А люди з Країни Сонця? — спитав Ааб-Ваак.

— Людей з Країни Сонця також немає!

— А їхнє судно, їхні скарби, рушниці й усе? — згукнув Таї.

— Ні корабля, ні скарбів, ні гармат, нічого нема, — була та сама відповідь. — Нікого нема! Нічого нема! Тільки один я.

— Ти здурів!

— Може, й здурів, — незворушно відповів Уненк, — Я бачив таке, що не диво й з глузду з'їхати.

Таї примовк і став чекати, коли Уненк сам надумається розповісти про все.

— Ми не взяли з собою рушниць, о Таї, — почав він, нарешті, — жодної рушниці не було в нас, о братове, тільки ножі й мисливські луки та списи. Ми посідали по двох і по трьох у каяки і підпливли до судна. Чужинці з Країни Сонця радо нас вітали. Ми порозкладали свої шкури, а вони принесли те, що в них було на продаж. Усе йшло добре. Пом-Лі вичікував. Коли сонце підбилося високо й вони почали обідати, він дав сигнал до бою, і ми кинулись на них. Ні такого бою, ні таких вояків ще ніколи не бувало! Половину їх ми перебили раніш, ніж вони отямились, а решта обернулась у справжніх чортів. Кожен бився за десятьох, і всі — як справжні чорти. Троє прихилились спинами до щогли, і навколо них виросла ціла купа наших забитих, перш ніж ми їх таки доконали. Декотрі встигли схопити рушниці й швидко і влучно стріляли. А в одного була в руках величезна рушниця, і він випускав за одним пострілом силу-силенну маленьких куль. Ось дивіться! — Уненк показав на своє пробите вухо.

— Я, Уненк, зайшов ззаду і встромив йому в спину списа. Кінець кінцем, так чи сяк, а ми перебили їх геть усіх. Лишився один тільки старший їхній. Ми оточили його. Нас було багато, а він сам-один. Голосно закричавши, він вирвався з нашого кільця — дарма, що на ньому повисло п'ять чи шість вояків, — і кинувся всередину судна. І ось, коли всі скарби стали наші, коли зостався тільки він один і ми, звісно, невзабарі вбили б його, — тоді враз пролунав такий гуркіт, наче вистрілили всі рушниці в цілому світі — жахливий гуркіт! Я, наче птах, злетів у повітря, усі живі й мертві мандельці, усі забиті чужинці, маленькі каяки, велике судно, рушниці, скарби — усе злетіло в повітря. І я кажу, що я, Уненк, той, що все це вам розповідає, один з усіх лишився живий.

Настала глибока тиша. Таї очима, повними жаху, глянув на Ааб-Ваака, але нічого не сказав. Навіть жінки були такі приголомшені, що мовчали і не плакали за своїми забитими.

Уненк озирнувся.

— Я, один тільки я лишився! — гордо промовив він.

В цю ж мить з барикади пролунав постріл, і куля вдарила Уненка просто в груди. Він хитнувся назад, потім уперед. На обличчі відбився подив і переляк. Він ледве дихав, на скривлених губах промайнула болісна усмішка. Плечі йому схилились, і коліна підігнулись. Він здригнувся, наче був задрімав і випростався. Але плечі його знову схилилися, коліна знову підігнулись, і він тихо, поволі спустився на землю.

До того місця, де розташувались люди з Країни Сонця, була добра миля, і смерть легко переступила цю відстань.

Пролунав дикий крик — кривавої помсти і нестримної люті дикунів. Таї і Ааб-Ваак намагалися втримати оскаженілих людей, але їх відіпхнули вбік, і, лишившись на місці, вони тільки дивились на вояків, що порвалися бігти вперед. З барикади не було жодного пострілу. Більшість нападників, пройшовши половину відстані, спинились і чекали, збентежені дивним мовчанням ворогів; сміливіші побігли далі. Вони пробігли ще чверть відстані, а барикада все мовчала. Коли залишилось яких двісті ярдів, вони затримали ходу й згуртувались. Ще за сто ярдів вони знову спинились, з двадцятеро їх, і стали радити раду, підозрюючи якісь підступи з боку ворога.

Над барикадою знялась хмарка диму, і вояки сипнули врозтіч, як жменя камінців, кинута навмання; одразу впало чотири з них, за ними ще чотири, потім стали падати по одному, по двоє, і нарешті зостався лишень один. Смерть співала йому у вухах, і він вихором гнав, рятуючись від неї. Це був Нок, молодий мисливець, високий і довгоногий. Він біг так, як зроду ще не бігав. Наче птах, летів він через відкриту місцину, стрибаючи, пригинаючись, метляючи з боку в бік. З барикади лунали безупинні уривчасті постріли, а Нок усе біг, то випростуючись, то пригинаючись, то знову випростуючись, і залишався цілим. Тоді рушниці замовкли, обложені наче скинулись думки підстрелити його. Нок біг, уже менше кружляючи, і нарешті стрілою помчав цо прямій. Але з барикади пролунав одинокий постріл — і Нока підкинуло вгору; він перегнувся в повітрі і м'ячем вдарився об землю, м'ячем підскочив ще раз і тоді повалився мертвий.

— Що може бути прудкіше за швидкокрилий свинець? — глибокодумно зауважив Ааб-Ваак.

Таї щось пробурчав і відвернувся. Бій скінчився, і на черзі стояли інші невідкладні справи. Лишалось усього сорок вояків з Мандела і один мисливець з Голодного плем'я. Дехто з них поранений. А