read-books.club » Наука, Освіта » Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. 📚 - Українською

Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

253
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб." автора Валеріан Васильович Молдован. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 173
Перейти на сторінку:
виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528 векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги.

Відповідно до п. 12 Указу Президента України від 07.08.1998 р. 857/98 «Про деякі зміни в оподаткуванні» під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України податок на додану вартість справляється за повного ставкою, у тому числі під час обміну товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою.

Таким чином, враховуючи, що питання щодо встановлення нових податків, механізму сприяння, пільг щодо оподаткування, визначення об’єкта оподаткування, а також: встановлення кола операцій, що не є об’єктом оподаткування згідно Закону України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР повинні встановлюватись виключно Законами про оподаткування, посилання Позивача на Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15/93 є таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР та загальним положенням теорії права, відповідно до яких, оподаткування операцій з векселями, які виражені в валюті України і які застосовуються при розрахунках за поставлену продукцію, надані послуги резидентами України повинні ґрунтуватись саме на законах про оподаткування, якими є: Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Що стосується Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, то він встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів та функції банків та інших фінансово-кредитних установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Однак предмет правового регулювання зазначеного Декрету не має відношення до встановленого об’єкта оподаткування податком на додану вартість, оскільки ці відносини регулює безпосередньо Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, який є спеціальним нормативним актом порівняно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись підпунктом п. 1.11 ст. 1,3.1.1 пункту 3.1 ст. З, підпунктом 3.2.4 пункту 3.2 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР; п. 1.6.1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р.№ 283/97-ВР; ст. 1 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93; ст. 59 АПК України Відповідач,

Просить:

1. У задоволенні вимог ТОВ «Експрес» відмовити.

Визнати таким, що відповідає вимогам чинного законодавства про оподаткування та підлягає виконанню рішення ДПІ у Радянському районі м. Києва № 1531-23/2-21531351/1501 від 30.06.1999 р.

9.4.3. Промова у справі Шурхала

Ваша честь, 10.02.2000 року, Солом’янським районним судом м. Києва було постановлено рішення про стягнення з гр. Ігнатенко М. І. на користь гр. Шурхала Н. Ф. 50000 гривень. Відповідно до З У «Про виконавчу службу» виконавчий лист по зазначеному рішенню було направлено на виконання до Залізничного Відділу Державної Виконавчої Служби.

03.10.2000 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати рішення суду, в строк до 10.10.2000 року. Одночасно зроблено запити до відповідних органів, з метою з’ясування матеріального стану боржника. Копію постанови у визначений законом строк було направлено сторонам. Також за вказаною у виконавчому листі адресою, боржнику було направлено виклик.

По закінченні строку на добровільне виконання рішення жодних відомостей від боржника не надходило, на виклик до відділу ДВС останній не з’являвся. В зв’язку з цим та відповідно до ст. 55 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем було накладено арешт на нерухоме майно (оспорювана квартира) та легкові автомобілі ФОРД МОНДЕО, ВАЗ-2109. Копії постанов також було направлено сторонам. Так саме 07.11.2000 року відповідно до ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження» боржнику було направлено повідомлення про можливу реалізацію належного їй майна, а саме кв. № 45 в будинку № 9 по вул. Малишко в м. Києві. В повідомленні було запропоновано погасити суми заборгованості за виконавчим листом, і тим самим виконати рішення суду.

В період провадження по виконанню судового рішення, державний виконавець виходом за місцем проживання боржника неодноразово намагався отримати пояснення від боржника особисто, проте застати дома останнього не вдавалося.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача, щодо позбавлення її права брати участь у виконавчому провадженні не відповідають дійсності, оскільки державним виконавцем було зроблено все можливе для повного, всебічного і своєчасного виконання рішення, забезпечення процесуальних прав сторін.

Таким чином, позивач не скористався наданими йому ЗУ «Про виконавче провадження» правами щодо своєї участі у виконавчому провадженні та оскарженні дій державного виконавця чи виконавчих документів, а не був позбавлений них, як стверджує.

Щодо посилань позивача на необхідність у додатковому рішенні чи уточненні (роз’ясненні) державним виконавцем порядку виконання рішення суду: ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» державному виконавцю надається право звернутися до суду або до іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. В даному випадку, виконавчий документ (виконавчий лист) відповідав вимогам ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» і додаткового роз’яснення не потребував.

Твердження позивача стосовно порушення черговості стягнення на належне йому майно так само не відповідають дійсності, оскільки черговість стягнення визначена ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» в якій зазначено, що остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Як свідчать матеріали справи

1 ... 106 107 108 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."